Куди ведуть стежки в пошуках відповіді на питання про коріння сучасної, неоімперської Росії, яка бачить себе центром світу й прагне собі підкорити сусідів?
Це дуже актуальне питання в контексті війни Росії проти України і на нього намагається дати відповідь видатний польський історик професор Анджей Новак у своїй новій книжці «Повернення імперії зла. Ідеології сучасної Росії, їхні творці і критики 1913-2013».
Розповідаючи про цю книжку в ефірі Польського радіо, професор Новак каже, що нижня хронологічна межа вибрана не випадково. Саме у 1913 році Ленін і Сталін, у майбутньому творці червоної імперії, перебували в Кракові і там сформулювали ідеї, які лягли в основу метаморфози імперії Романових, яка тоді вже стояла на порозі свого краху. Історик так відзначає, що при написанні своєї нової книжки він задався питанням про причини неймовірного експансіонізму Росії.
Перше ключове питання: чому Росія не задовольняється своєю гігантською територією і постійно хоче собі підпорядковувати сусідів. Чому Росія, з одного боку, з почуття якоїсь загрози, а з іншого боку з огляду на свої апетити, хоче здобувати більше?
На мою думку, відповідь на це питання слід шукати в імперській ідеології, яка постійно відроджується. Одну з її форм створили Владімір Ільїч Ульянов, званий Леніним і Йосіф Віссаріонович Джугашвілі, який, власне, в Кракові, в одній з краківських бібліотек обрав собі псевдонім, під яким його всі знають – «Сталін». Власне ця імперська ідея кристалізується в розмовах між двома товаришами, яка теж оформлюється в їхніх текстах з того часу. Це ідея про трансформацію багатонаціональної царської імперії, яка існувала впродовж століть, і яка поглинула більшу частину Речі Посполитої, подолавши її в геополітичному поєдинку, тривалістю в декілька століть.
Дослідник підкреслює, що тоді, в 1913 році, Російська імперія вже тріщала по своїх національних швах.
Національна свідомість вже не була притаманна лише польським елітам чи польськомовним підданим царя Миколи II. На той час вже була литовська національна свідомість, вірменська, латвійська, українська, якоюсь мірою була білоруська національна свідомість. Це теж стосувалося ще декількох національних спільнот, які перебували у пошуках своєї ідентичності і поступово їх знаходили. Ці явища вже існували на порозі ХХ століття. І цей факт поставив великий знак запитання щодо тривалості імперії Романових. Це було питання, чи може царська імперія існувати в ситуації, коли, як показав адекватно проведений в 1897 році перепис населення, лише 43% її мешканців були великоросами, тобто росіянами. 22% становили малороси і білоруси, а третину – неслов'янські народи чи принаймні не східнослов'янські, які не надто прагнули бути пов’язаними з Російською імперією й бути підпорядкованими інтересам Росії. І великим знаком запитання для Леніна і Сталіна було, як цей вибуховий матеріал, який був зумовлений національним питанням, перекувати на революційну зброю, створити нову імперську структуру. І це тема, якій присвячена перша частина моєї книжки.
Професор Новак вбачає у Путіні продовжувача імперської традиції у виконанні Леніна і Сталіна. Дослідник вважає, що якого б кольору не була Росія, нею керують страх дезінтеграції і бажання захопити та підкорити якнайбільше.
Я починаю книжку не від Леніна і Сталіна, а від Владіміра Путіна, від ще порівняно молодого віце-мера Ленінграду, бо так це місто ще називалося в 1991 році, коли влітку того року Путін формально залишив лави КГБ і розпочав свою цивільну службу. Тоді він дає своє перше інтерв’ю на телебаченні. Це неймовірно цікавий матеріал, від якого я відштовхуюся у своїх роздумах про путінську Росію і її зв'язок із Совєтським Союзом Леніна і Сталіна та царською Росією. В книжці теж є аналіз бачення історії Путіним, бо це дуже важливо з огляду на його політику, його дії щодо України, Польщі і Заходу. Це теж важливе для розуміння ставлення Путіна до самих росіян. Ми тут бачимо страх розпаду великої держави, а це вимагає розумової гімнастики, як використати цей багатонаціональний матеріал, який загрожує розпадом, для справи нової реінтеграції. Які гасла треба використати? До яких страхів і емоцій звернутися, щоб згуртувати воєдино під одним прапором десятки і сотні мільйонів людей? Це нав’язлива ідея Путіна, але також великої частини російського суспільства. Ця ідея-фікс, вкорінена в ментальності, яку століттями формувала імперія. Це мислення в категоріях, що з росіянами рахуються лише тому, що вони велика держава. В їхньому переконанні це треба втримати, бо якщо територія хоча б на квадратний міліметр зменшиться, то Росії загрожує розпад, цілковита поразка. В розумінні росіян 17 млн квадратних кілометрів замало, а тому вони хочуть мати щонайменше як за часів Сталіна – 22,5 млн квадратних кілометрів. А до цього вони хотіли б ще панувати над сусідами, які формально до Росії не належать. Ця тяглість імперської ментальності й певних ідеологічних зразків присутня, Сталін і Ленін її переформували і нею користується Путін
Путін формально відмежовується від Леніна, зокрема в уже згаданому мною інтерв’ю, бо бачить в ньому могильника царської імперії. Натомість Сталіна в цьому він вже так не звинувачує, позаяк, не має сумнівів у тому, що Сталін цю імперію відбудував у плані її протяжності і страху, який вона викликала. Ця імперія наганяла більше страху, ніж за часів будь-кого з його царських попередників. І поза сумнівом, Путін звертається до цього сталінського зразка.
Професор Новак підкреслює, що після смерті Леніна, який, попри декларативні гасла, був прихильником твердого централізму, Сталін взяв на озброєння російський націоналізм, щоб за його допомогою цементувати червону імперію.
В 30-х роках Сталін змінює ієрархію пріоритетів у структурі, яка формально мала служити світовій революції, служити цілям визначеним Карлом Марксом і що нічого спільного не мала з Росією, з імперським баченням Москви. Він переносить центр тяжіння з комуністичної ідеології на користь російської традиції. Тоді виявляється, що комуністична ідеологія стає функціональною щодо традиції Російської імперії. В 30-х роках під диктант Сталіна в пропаганді й ідеології совєтської держави відбуваються зміни. Сталін починає відстоювати традицію царської держави, він починає захищати такі фігури як Суворов, Кутузов, Алєксандр Невський. Він навіть захищає православну традицію і від середини 30-х років Сталін вже аж так не дозволяє переслідувати православ’я, як це було раніше. Зрештою, все це відображають такі пропагандистські фільми того часу як «Алєксандр Невський», «Іван Грозний». Обидві стрічки в режисурі Сєрґєя Ейзенштейна. Ці фільми аналізуються в моїй книжці, включно з дискусіями, які вели Сталін, Молотов, Ейзенштейн і актор Ніколай Черкасов, що грав головну роль в обидвох фільмах. Під час цих зустрічей йшла мова про те, як потрібно представляти православ’я чи абсолютну владу царя. Все було представлено так, що Сталін подавав себе як продовжувача цієї прекрасної традиції, а хто насміхався з традиції, то міг легко опинитися в таборі.
Анджей Новак фактично говорить про приреченість росіян на імперіальне буття.
В чотирьох розділах своєї книжки я намагаюся показати чотири шляхи повернення цієї ідеології, коли вона похитнулася в кінці 80-х років. Тоді багатьом оглядачам, в тому числі росіянам, здавалося, що Росія може піти іншою дорогою, ніж це було до цього часу. Була думка, що це буде дорога розвитку національної держави, яке будує свою ідентичність без необхідності панування над іншими, над сусідами. Перші два роки здавалося, що Єльцин веде Росію саме в цьому напрямку, але в останні роки свого правління він був змушений змінити цей курс не тому, що він сам так хотів, а тому, що російська громадська думка саме так реагувала, принаймні тут мова про впливову еліту. Росіяни виступили проти деімперілазації. Кінець 90-х років це час, коли впливові автори і політичні осередки заявляли, що вони очікують на прихід того, хто відновить імперську потугу. Відсутність імперії, відсутність панування над сусідами сприймається росіянами як неприпустиме приниження, яке не можна терпіти. Тому росіяни прагнуть відновити своє панування над сусідами. І тоді з’являється Путін.
PR1/no