Масові вбивства жителів варшавського району Воля широко відомі як Різанина на Волі. Ця спецоперація нацистів вважається найбільш масштабним злочином проти мирного населення в окупованій німцями Європі з точки зору співвідношення часу його тривання до кількості жертв. В перші дні Варшавського повстання з 5 по 7 серпня 1944 року німці вбили там від 30 до 65 тисяч мирних жителів, у більшості жінок і дітей. Точні цифри жертв досі не встановлено.
Каральні операції проводили підрозділи СС, Вермахту і німецької поліції. Серед них була так звана Штурмова бригада СС Броніслава Камінського з числа «Російської визвольної народної армії», а також полк російських козаків Якова Бондаренка. Окрім того, в операції брала участь ударна група СС Оскара Дірленвангера, яка переважно складалася з кримінальних злочинців і відзначалася особливою жорстокістю. Загальне командування здійснював генерал-лейтенант військ СС і поліції Гайнц Райнефарт.
Каральна операція проводилася згідно з наказом Гітлера про знищення столиці Польщі та вбивство всіх її жителів у відповідь на збройний зрив Армії Крайової і підпілля, який вибухнув у Варшаві 1 серпня 1944 року з метою скинути німецьке ярмо.
Мешканців Волі німці масово вбивали в їхніх квартирах, підвалах будинків, дворах. Були численні випадки зґвалтувань з подальшим вбивством жертв. Найбільш масові розстріли проходили поблизу залізничного насипу в околицях вулиці Мочидло, на заводі «Урсус» і на фабриці фотоматеріалів, що на вулиці Вольській. Окупанти неонаразово використовували варшав’ян як живих щитів.
Ось як згадував у 2019 році ті страшні дні, померлий два роки тому отець Станіслав Кіцман, якому вдалося пережити Різню на Волі, будучи 7-літньою дитиною.
Вони ввірвалися в наш будинок. Залунали постріли на сходових клітках. У квартири почали кидати гранати. Було чутно автоматні черги. Врешті-решт у дверях нашої квартири з'явився солдафон з автоматом. Він вигукнув лише одне слово: «Раус!» Ми одразу ж залишили квартиру. Найбільш страшний момент відбувся, коли німецький солдат викинув через вікно третього поверху мого молодшого приятеля. Він сконав на землі дослівно біля наших ніг.
Однією з тих осіб, котрі пережили бійню на Волі, була Ванда Люр’є. Жінка померла у 1989 році. Її називають «польською Ніобе, символом горя польських матерів. 5 серпня Ванда Люрє, яка тоді була на 9 місяці вагітності, разом зі своїми трьома дітьми, а також зі сотнями інших людей, була загнана гітлерівцями на територію заводу «Урсус», де відбувся розстріл. Сини і донька були вбиті німцями, а вона сама вижила. В 1965 році жінка в інтерв'ю Польському радіо розповіла, як все відбувалося.
Німці поставили нас по четверо і розстрілювали з пістолетів пострілом у потилицю. Я була на останніх днях вагітності. Незважаючи на мої благання, що в мене маленькі діти, німці не проявили милосердя. Я пролежала три дні в калюжі крові поміж трупами і на третій день втекла.
Німці частину людей депортували в концтабори. Костел святого Войцєха на вулиці Вольській був перетворений на збірний пункт, в якому населення мало чекати на транспорт до тимчасового табору Дулаг 121 в Прушкові, недалеко Варшави. Лише з 6 по 9 серпня через костел пройшло близько 90 тисяч людей.
Ян Дзіковський, якому в той час було 6 років, у 2021 році розповідав, як одного дня німці вигнали людей з костелу і почали їх вбивати під стіною одного з будинків. Там загинула його мама.
Мама п'ять чи шість разів втрачала свідомість. Я до сьогодні маю все перед очима. Перед моїми очима стоять картини тіл, які горять. Чоловіків змусили кидати трупи у вогонь. Це було щось відразливо жахливе. Німці не дивилися, чи це вже труп, чи лише поранений. Люди ще ворушилися, як їх кидали у вогонь, діти ворушилися, коли їх туди вкидали.
Про гітлерівське варварство оповідав на пам'ятних заходах 2018 року з нагоди річниці Різанини на Волі тогочасний керівник Головної управи Світової спілки солдатів Армії Крайової Лєшек Жуковський, псевдо «Антек». Він був одним з багатьох варшавських повстанців, які билися з німцями.
Вони вбивали людей безжалісно і навіть з приємністю. Вони хотіли показати свою вищість. Чоловіків зганяли в більші групи. Їм казали, що це приготування до транспорту, а там десь на подвір’ї, між будинками чи на території якогось огородженого підприємства, людей розстрілювали.
А ось що про бійню на Волі говорять історики. Зокрема професор Ванда Ястшомбек з Польської Академії Наук у розмові з Польським радіо відзначила її винятково злочинний характер.
Різанина на Волі була однією з найкривавіших подій в період Варшавського повстання. Це найбільший одночасний злочин проти цивільного населення. Все відбувалося на підставі наказу, виданого підрозділам, які вступали в місто з західного напрямку. Це була така група, якою командував Гайнц Райнефарт. Серед іншого, в її склад входив підрозділ Ваффен СС Дірлеванґера. Ці німецькі підрозділи вже раніше брали участь у вбивствах в Білорусі і в Україні.
Наказ полягав у вбивстві всіх: жінок, дітей, цивільних. Це був акт помсти, але також вияв ненависті до населення. Проте лише таке пояснення було б неповним.
Розстріли проводилися планомірно. Блокувалися квартали, будинки чи лікарні і всіх виганяли на вулицю. Людей розстрілювали.
З самого початку німці хотіли затерти сліди злочину. Тіла спалювалися. Нам відомо зі спогадів очевидців, що були випадки, коли німці просили людей, яких вели на розстріл, щоб ті взяли зі собою щось дерев'яне, якусь дошку, щоб потім було легше палити тіла.
Історик звертає увагу, що така практика спалення тіл — це одна з причин, чому сьогодні є такі розбіжності щодо кількості жертв Різні на Волі.
Це веде до того, що нам сьогодні важко встановити кількість вбитих людей. Є різні підрахунки. Слід пам’ятати, що одразу після війни були спроби провести підрахунки. Скажімо, хоча б на підставі ваги попелу, який був зібраний на місцях масового спалення тіл. В ситуації, коли гинули цілі сім’ї чи люди, в яких не було близьких, що відбувалося в кінцевому періоді окупації, просто вже не було свідків, які б про все розповіли. Тому визначення точної кількості вбитих є дуже складним. Цифри коливаються від 40 до 60 тисяч. Дехто вважає, що їх було 65 тисяч, а дехто каже про 70 тисяч. В цьому сенсі це є найбільша група цивільних осіб, вбитих впродовж такого короткого часу, протягом 3-4 днів. Скажімо, ми знаємо, що під час різні у варшавському районі Охота було вбито приблизно 10 тисяч осіб. Бійня там відбулася вже тоді, коли Еріх фон дем Бах-Зелевскій, командувач німецьких сил у Варшаві, заборонив масові вбивства цивільних. Проте ми знаємо, що страти продовжилися до кінця повстання.
Слід додати, що нерівна боротьба з гітлерівцями тривала 63 дні і забрала життя близько 10 тисяч бійців АК та 150-200 тисяч цивільного населення. Велика частина була вбита саме в районі Воля. Варшава після поразки повстання буквально лежала в руїнах.
Тим часом директор Архіву нових актів Маріуш Ольчак підкреслює, що Варшава була серцем Польщі і її народу, тому вона за задумом Гітлера мала бути знищена до кінця, а її мешканці вбиті. Він вбачає паралелі між німецькими злочинами у столиці Польщі в 1944 році і тим, що чинять російські загарбники сьогодні в Україні. Історик відзначає значення і приклад Варшавського повстання для сучасного покоління поляків, але також й для українців.
Знищення столиці мало стати немовби символом знищення народу, який вже не мав би до чого відкликатися, що роками, століттями, було центром його життя. Прошу звернути увагу, що це має значення сьогодні у театрі військових дій в Україні, коли росіяни хотіли захопити, знищити Київ. Російська армія проводить цілеспрямовані дії по знищенню України як держави. Мені здається, що сучасна тематика в контексті Варшавського повстання дуже суттєва, і ми повинні до неї звертатися. На наших очах відбувається боротьба народу, боротьба окремих міст. В одній з книжок нещодавно опір і протиставлення сильнішій державі названо «божевіллям». Ніхто не говорив про божевілля, коли відбувалася оборона Києва від російського нападу. Ніхто не називав президента України шаленцем. Якби тоді прийнято рішення про відмову не вести оборону з огляду на переважаючі сили ворога, то вже не було б України.
IAR/PR24/no