Варшавська битва була вирішальним протистоянням польсько-більшовицької війни 1919-1921 років. Тоді, в спекотні серпневі дні 1920 року, поляки спромоглася розбити сили Західного фронту під командуванням Міхаіла Тухачевського, який у своєму наказі так звертався до червоноармійців: «Через труп білої Польщі пролягає шлях до світової пожежі. На багнетах нестимемо щастя і мир працюючому людству. На Захід!». Його зверхникам Леніну і Троцькому тоді ввижалася «пролетарська революція» і диктатура пролетаріату у Європі і навіть в цілому світі. Проте на підступах до столиці польській армії, під командуванням Начальника держави маршала Юзефа Пілсудського, вдалося подолати Червону армію.
Перемога над більшовиками під Варшавою, знана теж як «Чудо над Віслою», офіційно відзначається 15 серпня. Це свято Успіння Пресвятої Богородиці і водночас день Війська Польського. Пам’ять про велику перемогу становить важливу складову національної гордості поляків і вважається віхою в їхній боротьбі за свободу та однією із найбільших заслуг Польщі перед європейською цивілізацією.
Про це в ефірі Польського Радіо говорили професор Януш Одзємковський з Університету імені Кардинала Стефана Вишинського і голова Управління ветеранів і репресованих Ян Юзеф Каспжик.
Ось як бачить значення Варшавської битви професор Одзємковський.
Це була ключова подія не лише тільки з огляду на Польщу, бо для нас це було б кінцем і трагедією народу. Нашу еліту було б знищено. Невідомо, яким би ми були народом і чи сьогодні ми б мали свою державу, якби тоді ми потрапили в руки Росії і пережили сталінський період як совєтська республіка. Однак Варшавська битва була важливою теж для Європи, яка тоді цього не усвідомлювала. Сьогодні документи, які у своєму розпорядженні врешті мають історики свідчать про те, що плани Леніна були значно далекосяжніші. Коли Червона армія вже підходила до Бугу, Ленін накреслив собі набагато ширший план, ніж лише опанування Польщі. Більшовики не дійшли ще навіть до Німана, а Ленін вже приймав відповідні рішення. Одне з цих рішень потім сприймалося як військова помилка. Йшло про скерування 1-ї кінної армії на допомогу не Тухачевському під Варшавою, а на Львів. У відповідь на скарги Тухачевського, що йому потрібна ця армія з огляду на високі втрати, Ленін оголосив про велику мобілізацію у Білорусі, твердячи, що це допоможе Тухачевському так би мовити здмухнути поляків навіть без Будьонного. А Будьонний вирушив на Львів, бо Львів був брамою Карпат і головним комунікаційним вузлом в регіоні, а звідти вже вела дорога в Угорщину. І тут перед нами постає великий план Леніна, який, за спогадами одного з більшовицьких керівників, захопив і був сприйнятий як очевидна річ. Сталін цей план навіть розширив. Йшлося про експансію в Угорщину, Австрію, Чехію, Румунію. Сталін пропонував теж принести революцію в Італію, тому Італію у цей план теж включено.
Історик звертає увагу, що невідомо, де міг би закінчитися похід Червоної армії на Захід.
Невідомо чи вистояла б Німеччина. Мені здається, що Німеччина мала б вистояти. Говорю тут про це з точки зору моїх особистих відчуттів, які не опираються на якісь наукові дані. Гадаю, що патріотично-націоналістичний дух, придушений поразкою у Першій світовій війні, скоріш за все б пробудився. Але Німеччина могла вистояти, а могла б і не вистояти. В будь-якому випадку, Європа була б іншою, якби ми програли битву над Віслою. Ми б не мали залізної завіси у 1945 році, а вже в 1920 році, максимально в 1921-му. Тому тут питання, що по собі залишила б ця залізна завіса в Латвії, Естонії, Литви чи Чехії, де потирали руки, думаючи, що Польща от-от впаде. Те ж саме це стосується Угорщини і Румунії. Напевно сьогодні б це були цілковито інші суспільства. Перепрошую за таке порівняння, не надто вишукане, але напевно б ці суспільства були б схожі на Білорусь. Панувала б диктатура, тиранія. В суспільствах може б не було прийняття цього, але б з цим мирилися, бо мовляв так треба. Можливо ми були б такими самими як сьогодні білоруси і більшість з нас так би говорила. І це напевно був би кінець тої польськості, яку ми сьогодні знаємо і ми б про ці події говорили б сьогодні по-іншому.
Тому Варшавська битва була ключовою для Європи, а для Польщі особливо важливою. Навіть якби Червона армія не пішла б далі, то Європа і так була б іншою, бо існував би не польсько-совєтьский, а німецько-совєтський кордон. І навіть, якщо прийняти, що Німеччина вистояла б тоді, а потім Гітлер прийшов до влади, то тоді націонал-соціалізм мав би схвалення на Заході, щоб згодом піти походом на схід. Європа могла б бути нацистською. Тобто, комуністичною або нацистською. Як говорили в 1945 році - це була різниця як між чумою і холерою.
Зі свого боку, Ян Юзеф Каспжик також відзначає, що «Чудо над Віслою» врятувало Європу від червоної чуми.
Пригадуються слова Леніна, сказані ним на засіданні ВКП(б) вже після битви під Комаровим. Йдеться про кавалерійську битву, яка була завершенням перемоги над більшовиками в серпні 1920 року, тобто ще до Німанської операції польських військ. Ленін тоді з гіркотою сказав, що Європа лежала на відстані простягнутої руки, але лише Пілсудський і його поляки придушили і затримали вогонь світової революції. І важко не погодитися з цим висновком. Адже в Західній Європі було досить міцне підґрунтя для прийняття цих добродійств більшовицької революції, про що вже говорив професор Одзємковський. Це підґрунтя було в робітничому середовищі Франції, Німеччини, Великобританії. Ми добре пам'ятаємо як реагували робітники в цих країнах, коли Польща отримувала невелику, але все ж допомогу Заходу у війні з більшовицькою Росією. Там організовувалися страйки, пікети. Докери блокували завантаження зброї і боєприпасів на кораблі. А тому можна стверджувати, що згідно з планом і мрією Леніна та більшовиків цей вогонь революції міг охопити Захід. Тому це війна, про яку слід говорити не лише в контексті нашого конфлікту з совєтською Росією і захисту польської незалежності, але також в контексті цивілізаційної війни, війни між цивілізацією латинською, європейською, християнською і антицивілізацією, створеною більшовиками і яку вони хотіли поширити на Європу і світ.
Ян Юзеф Каспжик вважає, що суперечки довкола постаті Юзефа Пілсудського і його ролі в перемозі під Варшавою позбавлені сенсу.
Безумовно, ключову роль і у Варшавській битві, зрештою і в польсько-більшовицькій війні відіграв Юзеф Пілсудський як верховний головнокомандувач. Пілсудський в цій ролі приймав ключові рішення і для кампанії весни 1920 року, а потім під час Варшавської битви. Тому ці суперечки, які оживають в околицях 15 серпня, в річницю Варшавської битви, є цілковито антиісторичними. Юзеф Пілсудський як верховний головнокомандувач і його штаб на чолі з генералом Тадеушем Розвадовським були творцями «Дива над Віслою». Проте остаточна відповідальність за прийняття рішень лежала на верховному головнокомандувачу. І так вже склалося, що успіх, на жаль, має багато батьків, а поразка є сиротою.
Варто теж додати, що в Польщі залишається недооціненим внесок військ УНР на чолі з Головним отаманом Симоном Петлюрою у спільну перемогу над більшовиками. Мова тут про Варшавську битву як таку, а про військові операції на кількох напрямках, де діяли українські підрозділи, що дало свої плоди у вирішальній баталії поблизу столиці Польщі. В розмові з Українською службою Польського Радіо для Закордону професор Богдан Гудь з Львівського національного університету імені Івана Франка відзначав цей факт.
Слід сказати, що була певна така роздрібленість українських військ. Українські війська були єдиним союзницьким з Польщею військом, яке мало свій відтинок фронту, тобто захищало напрям на Дністрі, фактично це Галичина і карпатський напрямок.
Натомість, коли говорити про Шосту дивізію Марка Безручка, то вона оперувала в районі Замостя. І власне ці битви, чи, скажемо, операції провадилися на різних керунках, але всі їх треба оцінювати в контексті того, що ми називаємо Варшавською битвою, яка тривала, звичайно, не день і не два, а довший час, поки не дійшло до так званого «Чуда над Віслою».
Професор Гудь теж поділяє думку, що в разі поразки поляків і їхніх українських союзників країни Європи могли поглинути більшовицькі революції.
Безперечно, битва над Віслою, «Варшавське чудо», дійсно було дуже важливим моментом світової історії ХХ століття. Ви розумієте, що поляків і українців не підтримував ніхто. Були доставки зброї, але водночас були масові маніфестації, зокрема у Великобританії, під гаслами «Руки геть від Радянської Росії!». На радянську Росію багато західного робітництва дивилося як на мрію світового пролетаріату. Це було дуже і дуже популярним. І радянська Росія у своїй пропаганді подавалася як держава пролетаріату і тому, власне, і були ці плани Сталіна прорватися на запліччя польсько-українського фронту, щоб викликати бурю чи пожежу світової революції в низці країн Західної Європи, зокрема в Німеччині, в Угорщині, в Північній Італії, Австрії і так далі.
Тому, я думаю, що якщо забрати зайві суперлятивні епітети, якими часто грішать патріотичні польські історики, цю битву дійсно можна віднести до ґрона однієї з найбільш важливих битв у світовій історії ХХ століття. Тому що вона дійсно зупинила похід червоних гвардій на Захід, не допустивши вибуху пожежі світової революції.
Пам'ятаєте як в Блока:
Мы на горе всем буржуям
Мировой пожар раздуем,
Мировой пожар в крови —
Господи благослови!
Можна собі лише уявити, що б творилося по всій Європі, якби ця світова пожежа в крові дійсно спалахнула на її теренах.
Але повторюю ще раз, коли ми говоримо і віддаємо шану героям цих днів, треба пам'ятати, що Польща мала єдиного союзника, єдиного, який мав свій відтинок і який до кінця виконав цей союзницький обов'язок. Хоча фактично українські війська билися тільки за честь своєї зброї, нічого більш, захищаючи певні українські терени для польської держави. Парадокс, який є досить повчальним.
PR24/Red.Ukraińska PRdZ/no