Підступний напад 17 вересня 1939 року на Польщу Москва назвала «походом Червоної армії», а вже 83 роки згодом, 24 лютого 2022 року, повносташтабне вторгнення в Україну Кремль представив як «спеціальну військову операцію».
Напад Сталіна на Польщу став можливим завдяки його злочинній спілці з Гітлером, відомій як Пакт Молотова — Ріббентропа, який був підписаний 23 серпня 1939 року. До нього був таємний додаток про розподіл сфер впливу у Центрально-Східній Європі та її поділ між Совєтським Союзом і Третім Рейхом.
Ранком 17 вересня Червона армія, порушуючи договір про ненапад, завдала несподіваного удару зі сходу, в той час як Військо Польське спливало кров’ю у виснажливій боротьбі з Вермахтом. Це зумовило остаточну поразку поляків.
Гітлер і Сталін між собою поділили Польщу, що ряд польських дослідників називає не інакше як четвертий поділ Польщі. Совєти окупували Західну Україну і Західну Білорусію, які були захоплені під гаслом «визволення» і «братньої допомоги» місцевим білорусам та українцям. І тоді, і сьогодні таке «визволення» — це поневолення, терор, знищення, депортації та всі жахи «совєтського ладу» та «рускава міра».
До розмови про історичні уроки і паралелі подій 17 вересня я запросив польського історика Пьотра Ґурштина.
Чи Ви погодитися з тим, що напад Совєтського Союзу на Польщу, а перед тим напад гітлерівської Німеччини, є прикладом вражаючої політичної недалекоглядності великих держав, яка привела до катастрофи світового масштабу? Адже і Німеччина, і червона росія на початку 20-х років були вкрай слабкими і в хиткому становищі. Проте політика appeasement щодо Гітлера і легковаження загрози з боку Сталіна дозволили їм зміцніти і спільно розв’язати ІІ світову війну.
— Абсолютно, так. Я переконаний прихильник цієї тези. На моє переконання уроки appeasement повинні служити за науку для Європи, Заходу і світу на віки вічні. Її суть така: з агресивною, імперіалістичною державою домовленості не мають ніякого сенсу, якщо за ними не стоїть реальна сила. Це теж питання того, щоб демократичні держави мали силу сказати: «Ні, стоп!» і цей спротив підкріпити власною силою.
Мені здавалося, що уроки Мюнхенської угоди 1938 року, коли Гітлеру віддали дуже багато, мали б чогось навчити. Виявилося, що його нагодували і заохотили до подальших дій. Здавалося, що це мала б бути наука на віки вічні, а виявилося, що це не так. Для мене аналогії з путінською росією абсолютно очевидні, стовідсоткові. Були зроблені ті ж самі помилки. Все ж були попередження, що путінська росія є агресивною державою, що її риторика про мир є фальшивою і служить обману, замилюванню очей громадській думці в демократичних країнах і демобілізації.
Повторюсь, я бачу прямі аналогії з міжвоєнним періодом. Тоді жертвою стала передовсім, але не тільки, Польща. А сьогодні жертвою цієї наївності, але також інтересів стала Україна.
У контексті агресії СРСР проти Польщі ведеться мова про пакт Молотова — Ріббентропа, про злочинну спілку Сталіна і Гітлера. Проте варто нагадати, що ця співпраця почалася задовго до цього, ще коли Гітлер не прийшов до влади. Тут варто звернути увагу на Рапалльський договір від квітня 1922 року і протокол про військову співпрацю від липня того ж року. Чи можна цю угоду між Веймарською Німеччиною і більшовицькою росією вважати прототипом Пакту Молотова — Ріббентропа?
— Так. Хоча ця історія не така проста. Як відомо, Гітлер прийшов до влади під гаслом боротьби з більшовизмом і комуністами. Від 1933 року, коли він прийшов до влади, стосунки з совєтською росією було розірвано. Ця тісна співпраця з часів Веймарської Німеччини була припинена. А потім відбулася раптова зміна в 1939 році. Проте, якщо уважно подивитися на те, що відбувалося у більшовицько-гітлерівських відносинах раніше, то там були такі віяння, щоб покращити ці відносини. В гітлерівській Німеччині були люди серед нацистів, котрі тихцем працювали на покращення цих відносин. Зі свого боку, більшовицька росія неодноразово висилала сигнали Німеччині, що вона готова до цього. Тому цей розворот був досить природнім. Це було повернення до політки Рапалло чи до ще ранішої прусської традиції співпраці з росією, коли можна було між собою ділити Центральну Європу, зрозуміло, коштом її народів.
Ці декілька років, між 1933 і 1939 роком, коли ці дві агресивні, імперські потуги почубилися, для Польщі стали часом перепочинку. Польща могла трохи видихнути і отримала цих декілька років перепочинку і час. З польської перспективи ці декілька років миру були важливими. Йшов розвиток шкільництва, відбудова економіки, знищеної після Першої світової війни, яка похитнулася в часи Великої депресії. Це було важливим, бо давало дивіденди в подальші роки.
Як відомо, Англія і Франція, союзники Польщі, не прийшли їй на допомогу. Чи вони знали, що після нападу Німеччини відбудеться атака Совєтського Союзу і водночас не повідомили Польщу про це? Наскільки відомо, польське політичне і військове керівництво було захоплене зненацька, коли Червона армія вдерлася у Польщу.
— Цю інформацію не передали. Були натяки, які почув, здається, посол Польщі у Франції від американського посла. Проте тоді Америка стояла обабіч всієї цієї історії. Америка була за океаном, вела ізоляціоністську політику. Америка тоді не стояла поруч з Францією і Великою Британією. Теж була сфера здогадок. Деякі розвідки дізналися, що є таємний протокол до Пакту Молотова — Ріббентропа про поділ Європи. Скажімо, литовська і естонська розвідка про це дізналися, хоча їхній потенціал був інший, ніж у випадку польської. Звичайно, все відбувалося дуже швидко. Що ж можна було вдіяти? Що могли вдіяти Латвія і Естонія? Теж саме стосується Польщі. Тут було певне безсилля. Проте фактом залишається, що напад совєтів польське керівництво застав зненацька. Посол Польщі в Москві Вацлав Ґжибовський переконував, що чогось такого не буде. Хоча сигнали про це надходили. До прикладу, проходила мобілізація Червоної армії, відбулася зміна риторики совєтської пропаганди щодо Польщі. Це вказувало на те, що совєти були готові до нападу.
На мою думку, совєти не були однозначно налаштовані на напад. Це була опортуністична поведінка. Якщо б Польща продовжувала боротьбу, а західні держави виступили на її боці, то з огляду на те, що Сталін був дуже обережний, він би побоявся атакувати нас. Це моя теза, опираючись на прочитане щодо того, що тоді відбувалося. Сталін не був таким авантюристом як Гітлер.
Сталін напав під пропагандистським гаслом боротьби з фашизмом і панською Польщею, з метою нібито порятунку західних українців і західних білорусів з-під польського іга. Російське повномасштабне вторгнення в Україну в 2022 році теж супроводжувалося гаслом боротьби з фашизмом і тезою про порятунок, цього разу російськомовних, з-під іга бандеро-фашистів.
Як з Вашої перспективи виглядають ці подібності і відмінності совєтської і російської пропаганди тоді і зараз?
— Відмінність полягає в тому, що російська пропаганда, яка дискредитує українську державність, триває вже довго. У випадку Польщі в 1939 році все тривало дуже коротко, бо це стало можливим в кінці серпня, коли підписали Пакт Молотова — Ріббентропа. А де-факто все почалося на початку вересня, бо керівництво совєтської росії не знало, як вчинити. Слід пам’ятати, що 3 вересня Англія і Франція оголосили війну Німеччині, а тоді здавалося, що це могутні держави. Була теж пам’ять про Першу світову війну, яка тривала дуже довго без якихось переломів. Ніхто не думав, що Гітлер зуміє так швидко перемогти у війні. Навпаки, було переконання, що Гітлер вплутався в щось, що триватиме дуже довго і все буде дуже криваве.
Подібність стосується легітимізації влади держави на даній території. Україну представлялася як занепала держава. Заявлялося, що велика частина українців нібито не хотіла власної державності, бо розмовляла російською. Армія російської федерації вважалася такою, що визволяє терени, названі, до прикладу Новоросією, якщо йдеться про південну частину України.
Якщо йдеться про Польщу в 1939 році, то це відома справа. Це було оголошено «визволенням» братів білорусів і українців. Хоча більшість цього населення незалежно від того, що політика ІІ Речі Посполитої стосовно них була денаціоналізаційною політикою все ж мала свідомість, чим є совєти.
Матеріал підготував Назар Олійник