20 років тому, 2 квітня 2005 року, помер Іван Павло ІІ — 264-й Папа Римський в історії, згодом канонізований як святий. Він стояв на чолі Католицької Церкви з 1978 року. Звістку про його смерть учасникам молитовного чування на площі Святого Петра в Римі о 21:37 оголосив архієпископ Леонардо Сандрі словами:
«Наш Святіший Отець повернувся до Дому Отця».
У відповідь настала глибока тиша, згодом розляглися гучні, невщухаючі оплески. Папа помер у віці 84 років. На звістку про смерть в Польщі тисячі людей зібралися на вулицях і в костелах. Люди говорили, що після відходу Папи-поляка світ для них вже не буде таким, як раніше:
«Думаю, що він був єдиним і неповторним. Може, це тому, що це поляк, але я гадаю, що він відрізнявся від своїх попередників. Я думаю, вже такого не буде»; «Це була велика людина, яка точно зробила найбільше для світу, і, на мою думку, вже більше від нього ніхто, напевно, не зробить».
Процес беатифікації Папи-поляка розпочав вже у травні 2005 року його наступник — Бенедикт XVI. Він же і проголосив Івана Павла ІІ блаженним 1 травня 2011 року. Канонізацію ж звершив Папа Франциск — 27 квітня 2014 року. Після беатифікації труну з тілом Івана Павла ІІ перенесли з Ватиканських гротів до внутрішнього простору базиліки Святого Петра. Його могила нині розташована в каплиці святого Себастьяна, поряд із каплицею, де зберігається славетна «П'єта» Мікеланджело.
Понтифікат Івана Павла ІІ, що тривав майже 27 років, був третім за тривалістю в історії. Після смерті Івана Павла І, який займав Папський престол лише 33 дні, конклав, зібраний у Римі, 16 жовтня 1978 року, обрав Папою 58-річного кардинала Кароля Войтилу. Він прийняв ім’я Іван Павло ІІ, а основне послання його понтифікату передали слова, сказані на початку служіння: «Не бійтеся! Відчиніть навстіж двері Христові, відчиніть двері Його спасенній владі».
Іван Павло ІІ був першим за 455 років єпископом Риму, який не був родом з Італії. Його понтифікат був винятковим завдяки глибокому духовному вченню, численним паломництвам та канонізаціям. Його називали «Папою-паломником» — він здійснив 104 апостольські подорожі по всіх населених континентах. Невтомно прямував туди, де панували матеріальна нужда, голод, а також туди, де порушувалося право на свободу та гідне життя.
Папа з країни по той бік так званої «залізної завіси», який пережив два тоталітарні режими — нацизм і комунізм, став однією з найвпливовіших постатей ХХ століття. Його діяльність вплинула як на долю Церкви, так і на хід світової історії, зокрема — сприяла падінню комунізму.
2 червня 1979 року він вперше як Понтифік попри всі перешкоди ступив на рідну землю і виголосив пам’ятні слова на тодішній Площі Перемоги у Варшаві, які глибоко проникли в серця краян і викликали страх в польських комуністів і їхніх господарів у Кремлі.
«Я — син польської землі, і водночас я — Іван Павло ІІ, Папа Римський, волаю з усієї глибини цього Тисячоліття, волаю напередодні Свята Зіслання Святого Духа, волаю разом із вами всіма: Нехай зійде Твій Дух! Нехай зійде Твій Дух! І оновить обличчя землі! Цієї землі!»
Треба теж нагадати про ще один пам’ятний візит Івана Павла ІІ до України 23-27 червня 2001 року. Святий Отець спочатку відвідав столицю, а завершив свій візит у Львові. 27 червня на території колишнього іподрому у Львові Понтифік разом з главою Української греко-католицької церкви Любомиром Кардиналом Гузаром відправив Службу Божу, яка зібрала близько півтора мільйона прочан.
Слід додати, що Іван Павло ІІ як ніхто сприяв міжрелігійному діалогу — між християнами, юдеями та мусульманами.
Про цього одного з найвидатніших Понтифіків в історії Католицької церкви, про його роль в духовному відродженні, в поваленні комунізму та значення для України в програмі «У дзеркалі історії» говорили історики, професор Хосе Луіс Орелья з мадридського Університету CEU San Pablo і професор Олег Турій з Українського католицького університету у Львові.
Так, професор Орелья відзначає виняткову роль Івана Павла ІІ у підтримці релігійності поляків в умовах агресивного атеїзму комуністичного режиму в Польщі:
«Іван Павло ІІ мав вкрай важливий вплив на польське суспільство в період Польської Народної Республіки. Зокрема теж коли він був Краківським єпископом. Кароль Войтила виконував не лише функції духовної особи, але також був видатним інтелектуалом. Він брав участь в євангелізаційній місії, яку проводив Примас Польщі кардинал Стефан Вишинський. Цей процес тривав дев’ять років і увінчався відзначенням Тисячоліття хрещення Польщі. Це був широкий процес реєвангелізації, яка потім дасть духовну зброю суспільства супроти режиму».
Сходження на престол Святого Петра Краківського кардинала стало справжнім шоком і викликом для Москви, яка всіма силами намагається протидіяти новому Папі. Говорить Хосе Луіс Орелья:
Для комуністів було важливо обмежити вплив Івана Павла ІІ. Зокрема цьому служитиме так звана теологія визволення, тобто йдеться про проникнення комуністів в католицькі рухи задля сіяння розбрату. Це також будуть намагання ослабити Церкву шляхом звинувачень, в багатьох випадках сфальсифікованих, зокрема щодо моральної поведінки духовних осіб. По-третє, священники, які натхненні вченням Папи Римського, активно стануть на бік свого народу в боротьбі з комуністичними режимами, помруть за дивних обставин. Але також будуть неприховані вбивства, як це станеться у випадку отця Попелушка».
Іспанський історик підкреслює виняткову роль авторитету Івана Павла ІІ у духовному пробудженні мас поляків, яке стало поштовхом до народження в 1980 році потужного страйкового руху «Солідарність», який в подальшому набиратиме все більше політичних обрисів, а в перспективі призвів до падіння комунізму у Польщі в 1989 році.
«Іван Павло ІІ матиме велике значення для руху спротиву і для профспілки «Солідарність». Він був видатним інтелектуалом, але водночас це була людина, яка прекрасно вміла комунікувати з суспільством. Іван Павло ІІ стане визначним моральним авторитетом, свого роду колективним уособленням національного духу. Не можна говорити про «Солідарність» без Папи і так само не можна вести про мову про нього без підтримки «Солідарності», яка представляла польський народ. Слід наголосити на одній важливій особливості — це був мирний рух спротиву».
Говорячи про український аспект понтифікату Івана Павла ІІ, слід сказати, що фактично, з самого початку понтифікату для нього в широкому розумінні українське питання було важливим з точки зори його бачення екуменічного діалогу між Сходом і Заходом та в контексті боротьби з комунізмом. Так, менше ніж за місяць новий Папа Римський зустрівся з кардиналом Йосипом Сліпим, главою УГКЦ, церкви, що була піддана жорстоким репресіям та терору, була забороненою в Совєтському Союзі, але котра діяла у підпіллі. Думка професора Олега Турія щодо цього:
«Головною передумовою того, що українське питання стало частиною більшого, так би мовити, питання, був факт обрання Римським Архієреєм представника слов'янських народів, зокрема польського народу, і людини, яка походила із теренів, що належали до так званого соціалістичного табору, тобто, яка знала, що таке "реальний комунізм", і очевидно, так би мовити, його внутрішню специфіку, сутність і так далі. Він спричинився суттєво до розвалу цієї системи, до її падіння і до відновлення демократичного устрою у Центрально-Східній Європі та розпаду Совєтського Союзу».
Історик підкреслює, що Понтифік дуже добре розумів суть української справи:
«Якщо вже говорити про українську справу, то, звичайно, що Папа, який походив, скажімо так, з теренів близьких до сучасної України, йому не треба було пояснювати, що таке Україна, як і кожному полякові, напевно, не треба цього пояснювати, на відміну від багатьох у тодішній Європі чи у світі, які сам термін не знали, не розуміли».
Як вже було сказано, Папа-поляк був серйозною загрозою для Москви, настільки серйозною, що вона пішла на безпрецедентний крок. 13 травня 1981 року під час зустрічі з паломниками на площі Святого Петра в Римі турецький найманець болгарських комуністичних спецслужб Мехмет Алі Агджа кількома пострілами важко поранив Понтифіка. Проте Бог не дав померти своєму вірному сину. У своєму першому публічному виступі після виписки з лікарні Іван Павло ІІ заявив, що прощає нападника.
Хосе Луіс Орелья базуючись на даних розслідування й на історичних джерелах, абсолютно переконаний, що за спробою вбивства стояв особисто тодішній совєтський лідер Юрій Андропов:
«Юрій Андропов як голова КГБ і верховний лідер ЦК Компартії Совєтського Союзу прекрасно усвідомлював силу і значення обрання нового Папи Римського в плані культурної і духовної боротьби в країнах-сателітах Москви. Усунення Івана Павла ІІ було для нього першочерговим завданням з огляду на інтереси «імперії зла».
Андропов провів цю операцію з допомогою чи інструменталізуючи країни-сателіти з метою усунення Івана Павла ІІ, котрого він вважав найбільшим ворогом комунізму з огляду на його суспільний вплив».
Іспанський історик наголошує, що Папа Іван Павло ІІ був моральним авторитетом, який був таким і для некатоликів, в тому числі серед населення совєтського блоку. Він виступав за екуменічний діалог між християнами східного і західного обряду. Це навіть незважаючи на проблемність такого діалогу з огляду на те, що, скажімо, Православні церкви в Совєтському Союзі були просякнуті агентурою КГБ, і фактично це відомство було присутнє серед православних ієрархів. Ось що каже професор Орелья з приводу цієї проблеми:
«Іван Павло ІІ прекрасно знав про проблеми, які мали православні церкви. Проте він також був свідомий необхідності того, що ми, історики, називаємо релігійним екуменізмом. В комуністичних тюрмах, куди потрапило чимало католицьких священників також опинилася так би мовити, «здорова частина» Православної церкви. Це були духовні особи, які не дали себе інструменталізувати. Їх вкинули до Гулагу, до таборів і тюрем. Мучеництво в лоні православних церков було чималих розмахів».
В контексті екуменізму і українського питання необхідно підкреслити, що святкування Тисячоліття Хрещення Русі з подачі і за підтримки Івана Павла ІІ було заплановане і проведене в 1988 році не лише у Ватикані, але й у санктуарії на Ясній Горі, тобто в комуністичній Польщі, по сусідству з Радянським Союзом. Професор Турій погоджується, що такий формат мав велике значення:
«Абсолютно. Більше того, саме на це святкування прибуло дуже багато тоді ще підпільних греко-католицьких і, скажімо так, не до кінця легалізованих римо-католицьких священників і вірних. Це була перша така, я би сказав, масова демонстрація живого духу Церкви, який існував на цих теренах, що були під тотальним радянським контролем тому, щоб ми не говорили, все ж таки, комуністичний режим в Польщі порівняно з радянським, відзначався певною дозою ліберальності, якщо можна про це говорити».
Професор Турій принагідно підкреслює виняткову роль і внесок Івана Павла ІІ в польсько-український діалог та примирення довкола важких сторінок минулого в історії двох народів:
«Іван Павло ІІ стояв біля витоків польсько-українського поєднання саме тому, що ще молодим єпископом, як учасник ІІ Ватиканського собору, він був одним із співавторів звернення польського єпископату до католицьких єпископів Німеччини і тієї пропозиції "прощаємо і просимо про прощення". І мені здається, що ця модель, служила певним зразком для того, щоб подібний процес якогось порозуміння, пошуку точок взаємодії, відбувався і між інтелектуалами, і між католицькими середовищами, між дисидентськими середовищами Польщі і України».
З часу смерті Івана Павла ІІ минуло вже два десятиліття. Як сьогодні представляється його понтифікату, якому критики закидають ультраконсервативний ухил, закидають Папі-поляку нібито тушування і замітання під килим сексуальних скандалів в лоні Католицької церкви. Чи цей світлий образ великого Папи і Святого потьмянів за ці 20 років? Думка Хосе Луіса Орельї стосовно цього:
«Церква під керівництвом такої сильної особистості як Іван Павло ІІ, котрий був видатним інтелектуалом, вмів донести своє вчення, викликає занепокоєння в колах, які представляють woke-культуру. Адже Церква є головним форпостом на шляху до її тріумфу. Woke-культура руйнує сім’ю, нищить різні аспекти суспільства.
Іван Павло ІІ не покривав випадки педерастії. Звичайно, вигадані та реальні сексуальні скандали, випадки педерастії з боку священників дещо зумовили ерозію авторитету його понтифікату. І вороги церкви, які просувають woke-культуру, використовують це задля підриву основ того фундаменту, що залишив по собі видатний Папа-поляк».
Повна версія програми в прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник