21 квітня світ облетіла звістка — у віці 88 років помер Папа Римський Франциск, 266-й Понтифік в історії Церкви.
Народжений у 1936 році в Буенос-Айресі, у сім’ї італійських емігрантів, аргентинський кардинал Хорхе Маріо Бергольйо був обраний Папою 13 березня 2013 року. Він замінив на престолі Святого Петра Бенедикта XVI, який залишив свій пост через проблеми зі здоров'ям. Після обрання він прийняв ім’я Франциск на честь святого з Ассізи. Це ім’я було посланням вірним, оскільки його покровитель є втіленням Церкви бідних і пригнічених, а також символом відмови духовенства від розкошів.
Під час свого понтифікату Франциск здійснив 47 закордонних паломництв. У 2016 році глава Ватикану відвідав з п’ятиденним візитом Польщу, а його перебування було пов'язане зі Світовими Днями Молоді. Франциск також вшанував на Ясній Горі 1050-ту річницю Хрещення Польщі та молився на території колишнього німецького концтабору Аушвіц-Біркенау.
Президент Польщі Анджей Дуда у своєму профілі в фейсбуці написав, що Папа Франциск був великим апостолом Милосердя, в якому він бачив відповідь на виклики сучасного світу.
«До Дому Отця пішов сьогодні Папа Франциск. У своїй пастирській службі він керувався покорою і скромністю. (...) Разом з дружиною приєднуємось до молитви за вірних всієї Католицької церкви. Світи, Господи, над його душею!» — написав глава держави.
«Добра, тепла і чутлива людина. Нехай спочиває в мирі», — написав в мережі Х прем'єр-міністр Дональд Туск. До запису він додав своє фото з Папою.
Тим часом примас Польщі Войцєх Поляк зазначив: «Я пам'ятатиму цей понтифікат як понтифікат надії та понтифікат Церкви, яка має вийти до людини».
Однієї з турбот померлого Понтифіка була справа миру, зокрема в Україні, але його фігура викликає дуже неоднозначну реакцію серед українців.
Похорон Франциска відбудеться в суботу, 26 квітня. Очікується прибуття світових лідерів. Відомо, що в церемонії візьмуть участь президент Анджей Дуда з дружиною. Очікується прибуття президента Україна, а також США. У відповідності до заповіту покійника, його поховають в папській базиліці Святої Марії Маджоре. Франциск побажав, щоб його гробниця має бути в землі, проста, без особливих прикрас і з єдиним написом: Franciscus.
До розмови про цю постать я запросив іспанського історика, професора Хосе Луіса Орелью з Університету CEU San Pablo.
Папа Франциск, безумовно, увійде в історію як ліберальний реформатор. На Вашу думку, яка є найбільш глибока сутність його понтифікату? Чи йдеться про духовне оновлення Церкви чи її адаптацію до сучасного світу?
«Тут можна говорити про два виміри. Він був дуже душпастирським. Його новизна випливала з бажання інтенсифікувати діалог з периферіями, з елементами, найбільш віддаленими від католицького світу. Проте як церковник він не зрозумів харизм, які виникли в лоні ІІ Ватиканського собору. Він і далі вірив у світ мирян і духовенства. Франциск не розумів такого поняття, як свідомий мирянин, залучений до церковної діяльності. Тому в ньому було і новаторство, але він також представляв традицію церковників, котрі жили вісімдесят років тому».
Франциск був першим єзуїтом, першим монахом та першим латиноамериканцем на папському престолі. Як це вплинуло на його бачення Церкви, більш близької до людей, більш децентралізованої та менш зосередженої на римській владній традиції? Адже він звертався передусім до знедолених і прагнув, щоб Католицька Церква була вселенською і менш європоцентричною.
«Тут є два аспекти. З одного боку, він скоротив кількість італійських кардиналів, яких можна охарактеризувати як представників бюрократії. І навпаки, було збільшено число кардиналів Вселенської Церкви, які представляють Азію, Африку та Латинську Америку. Цю тенденцію започаткував ще Папа Павло VI.
По-друге, Франциск намагався унаочнити цей пастирський контакт і звернути увагу на соціальні відмінності, що існують у Південній Америці. Йому йшлося про зв'язок і утвердження Церкви на боці цих людей, про утвердження соціальної справедливості для найбільш слабких і бідних у суспільстві».
Впродовж свого понтифікату Франциск визначив сексуальне насильство і зловживання з боку священників щодо дітей і підлітків як «незагоєну рану на тілі Христа». Це була одна з найбільш пріоритетних для нього проблем. Зокрема, в 2014 році було створено Папську комісію із захисту неповнолітніх. Він зобов'язав єпископів і настоятелів повідомляти про випадки сексуальних зловживань та їх приховування. Як оцінити його кроки в цьому напрямку, і чи були вони достатньо рішучими?
«Це були вкрай наочні заходи для ЗМІ, які свідчили про те, що Церква активно бореться з раковою пухлиною, що нищила її зсередини. Це ракова пухлина суспільства, а не лише Церкви. Адже Церква є частиною суспільства, і тому ця біда також стосується й її. Цей елемент потрібно переосмислити в контексті підготовки до священства. І Папа Франциск вжив заходів, щоб особи, які мають такого роду захворювання, були недопущені, відлучені і не могли завдати шкоди. Він робив усе, щоб цю проблему не приховували і переслідували винних».
Зі своєї відомої фрази «Хто я, щоб судити?», Франциск прийняв новий тон, прихильний до осіб гомосексуальної орієнтації. Як можна оцінити це його прагнення відкрити двері Церкви для таких осіб?
«Можна сказати, що він не говорив нічого нового, але говорив по-новому. Він це представляв зовсім по-новому. Людина з якимось недоліком завжди приймається Церквою. В багатьох випадках самі ж християни не повинні судити й осуджувати таких людей. А священники повинні бути поруч з ними, щоб вибачити, допомогти і направити. Власне в цьому напрямку рухався Папа. Проте не раз думки Папи спотворювались, і здавалося, що він говорив щось відмінне від того, про що йому насправді йшлося».
Франциск з початку російської агресії проти України у 2014 році наполягав на уникненні «наративу добрих і злих» стосовно війни в Україні. Чому, навіть попри повномасштабну війну Росії проти України, він обрав такий симетричний моральний підхід, враховуючи чітко виражену геноцидну війну Москви?
«Я гадаю, що він намагався досягти конкретної мети миру. А для досягнення цієї мети необхідно уникати поділу на винних і жертв. Проблема в тому, що на рівні теорії це виглядає добре, але на практиці дії залишаються діями. І тому, коли робляться такі заяви, вони завдають ран жертвам. Жертва каже: «Не ставте мене на один рівень з лиходієм. Адже це я жертва, а не він». Прагнення до миру понад усе має свою ціну, що означає, що жертва повинна заплатити цю ціну. Звідси й виникають різні інтерпретації Франциска, які викликали шокуючі реакції щодо його понтифікату».
Власне, таких заяв Папи, що нагадували російську пропаганду, було чимало. В одному з інтерв’ю на самому початку повномасштабного вторгнення він допустив, що, можливо, Путіна спровокували на війну з Україною, припустивши, що такою провокацією міг бути «гавкіт НАТО під воротами Росії». А в серпні 2023 року була його скандальна заява до російської молоді: «Ви — спадкоємці великої Росії: Росії святих, правителів, Росії Пєтра І, Єкатерини ІІ, тієї імперії — великої, освіченої, великої культури та великої людяності. Ніколи не відмовляйтеся від цієї спадщини!» — до такого заклику тоді звернувся Франциск.
Ми тут маємо справу з невіглаством латиноамериканця русофіла чи все ж це можна інтерпретувати як дипломатичний розрахунок щодо Москви?
«З одного боку, він цими заявами продемонстрував обмеженість у знаннях певних історичних моментів. Проте з іншого боку, якщо йдеться про українське питання, Франциск був дуже добре знайомий з владикою греко-католиків Святославом ще з часів Буенос-Айреса. Він вже не мав би мати жодних пробілів у цій темі. Тому схиляюся до думки, що він намагався зберегти місток діалогу зі світом православ’я. Франциск не хотів сприяти розриву з цим світом, а бажав залишити відкритим шлях для діалогу».
І його вперте небажання відвідати Україну, яка стала жертвою жорстокої російської агресії, також зумовлене небажанням не дратувати Москву та побоюванням, що він втратить зв’язок з Московським патріархатом?
«Я гадаю, що так. Думаю, Францискові звернули увагу на те, що поїздка в Україну могла б сприйматися як підтримка України та мільйонів українських греко-католиків і католиків, які виступають на захист своєї Батьківщини. Це, очевидно, призвело б до розриву й без того слабких відносин з російським православним світом».
Після відходу в вічність Франциска перед кардиналами стоїть непростий вибір у виборі його наступника. Тут є питання, яким шляхом піде новий Папа: лібералізація і продовження реформаторського курсу відкритості свого попередника чи повернення до консервативних тенденцій? Що тут можна очікувати?
«Я думаю, що нас може очікувати несподіваний кандидат, який намагатиметься представляти і одне, й інше. З одного боку, ця людина може намагатися зберегти свіжість і адаптацію до кроку часу, але з іншого боку, це може бути хтось вірний доктрині і який не буде провокувати цієї бурі та непокою в католицькому світі».
Але тоді це буде більше прогресист чи консерватор? І чи можна спробувати спрогнозувати, яку частину світу він може представляти?
«Я бачу проблематичним, щоб це був хтось із Європи. Європа сьогодні не є зразком для наслідування. Число європейських кардиналів серйозно знизилося. Сьогодні сила Католицької Церкви є деінде. Маю на увазі континенти, де Церква ще молода, де кількість її вірних зростає, і де вона має сильну динаміку».
Повна версія передачі в прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник