Часопис «Культура», історія якого починається 1947 року, був однією з найголовніших справ Єжи Ґедройця. Журнал мав припинити виходити після його смерті, такою була остання воля редактора.
«Кожне видання такого типу — це передусім видання конкретного редактора. Візьмемо, наприклад, Wiadomości londyńskie («Лондонські вісті»). Редактором був Мєчислав Ґридзевський. Його дуже скривдили, коли продовжили видавати журнал, чи під час хвороби, чи вже після його смерті, всупереч волі. Так само й у випадку з "Культурою". Всі знають, що з моменту моєї смерті журнал буде закрито, адже журнал — це людина. Я не сумніваюся, що може з’явитися якесь інше видання, бо зі мною співпрацюють видатні особистості. Але це вже буде інше видання. Якщо воно постане — чудово. Але це вже не буде "Культура"», — фрагмент інтерв’ю Єжи Ґедройця з Анджеєм Совою 1993 року з архіву Радіо Вільна Європа.
Після смерті редактора Ґедройця восени 2000 року «Культура» справді перестала виходити. Натомість залишився архів, бібліотека, і міг виходити щоквартальник Zeszyty Historyczne («Історичні зошити») доти, доки будуть матеріали і люди, які цим займатимуться. Тож «Зошити» продовжили друкуватися ще десять років після смерті Єжи Ґедройця. Окрім цього, як виняток, під заголовком «Культури» могли виходити, зібрані раніше дослідження та інші матеріали, котрі досі не були опубліковані на її шпальтах.
І нещодавно у Вільнюсі за сприяння Інституту історії Литви вийшло чергове число «Культури», яка присвячена литовському питанню. Як пояснила президентка товариства Літературний інститут «Культура» Анна Бернхардт, це документи із архіву Літературного Інституту, з розділу «Проєкти і плани». Нове число «Культури» було зібрано і значною мірою зверстане та підготовлене до друку у 1989 році, але не виданий. Найвірогідніше через те, що Литва здобула незалежність, і на перший план вийшли інші, більш актуальні справи. Тоді цей номер уже був радше історичним.
«Литовський мотив присутній у листуванні Єжи Ґедройця ще з 60-х років. Тож я хотіла би запропонувати поглянути на цей "Литовський номер" як на завершення зусиль редактора, для якого польсько-литовські відносини були одним з ключових питань майбутнього незалежної Польщі, а ще більше — Центрально-Східної Європи. Саме тому на сторінках місячника "Культура", а з 1962 року і в квартальнику "Історичні Зошити" з’являлися литовські хроніки, аналітичні статті, дослідження. Треба визнати, що "залізна завіса" між Сходом і Заходом була також "залізною завісою" і між Польщею та Литвою.
У часи комунізму між двома народами не було достатньої комунікації. Однією з основ для підготовки публікацій для Ґедройця був, зокрема, розділ архіву «Крихти історії» (Okruchy Historii), який він збирав роками. Там є окремий сектор ULB (Україна, Литва, Білорусь), а окремі папки, присвячені Литві. Туди Єжи Ґедройць збирав газетні вирізки, аналітичні статті, матеріали про Литву», — розповіла президентка товариства Літературний інститут «Культура» Анна Бернхардт.
У литовському номері «Культури» зібрані не лише тексти, підготовлені раніше Єжи Ґедройцем, запропоновані в листуванні з Юзефом Дарським. Це псевдонім, який використовував польський публіцист і аналітик Єжи Таргальський, відомий насамперед своїми матеріалами про Східну Європу, зокрема про СРСР: Росію, Україну, Білорусь. Текст Чеслава Мілоша про польсько-литовський конфлікт. Є також матеріали Томаша Венцлови, Казімєжа Окуя тощо.
Окрім статей, підготовлених і відібраних самим Ґедройцем раніше до цього номера було додано кілька текстів, вибраних під редакцією польсько-литовської дослідниці Барбари Станкевич і професором Альвідесом Нікжентайтісом, який очолив цю ініціативу і підтримав ідею публікації невиданого литовського номера «Культури». Вперше литовською мовою була опублікована стаття Юліуша Мерошевського «Російський "польський комплекс" і простір ULB».
У польській політиці, яка після Другої світової війни опинилася у зоні впливу Радянського Союзу, довгий час панував «російський комплекс», в рамках якого усе, що стосується сходу, автоматично розглядалося крізь призму Москви. Україна, Білорусь, Литва у цій оптиці розчинялися. Єжи Ґедройць і середовище «Культури» намагалися зламати цей спосіб мислення і закликали до того, що потрібно будувати з тими, хто теж прагне незалежності. Якщо Польща хоче бути справді вільною, вона мусить мати вільних сусідів.
Видавець литовського номера «Культури» Алвідас Нікжентайтіс зауважив, що одним із чинників, який наочно показав, що ідеї Ґедройця набувають гострішої актуальності у XXI столітті, стала повномасштабна війна Росії проти України.
«Я усвідомив, що коли ми зараз презентуємо цей номер "Культури", присвячений Литві, то, лише здається, що ми більшою мірою говоримо про литовські справи і про польсько-литовські взаємини. Однак те, про що писав Ґедройць, а його думки доповнював Мерошевський, — це тема, яка об’єднує цілий регіон. Я представляю Форум діалогу та співпраці імені Єжи Ґедройця. І хоча спочатку форум був спрямований на покращення стосунків із поляками, ми співпрацювали і з українцями. А об'єднали нас ідеї Ґедройця», — наголосив Алвідас Нікжентайтіс.
Директор Центру Східноєвропейських студій Варшавського університету Ян Маліцький також зауважив, що у час, коли Європа знову змушена переглядати основи своєї безпеки, ідеї Ґедройця повертаються не лише як історична пам’ять, а як дороговказ.
«Презентація "Литовського номера" вийшла за межі суто розмови про видання, а перетворилася на дискусію про Ґедройця, про "Культуру", про політику, про місію та концепцію, яку він пропонував для Східної Європи. Ці ідеї не тільки не застаріли, Ґедройця не треба інтерпретувати, його треба реалізовувати», — зауважив Ян Маліцький.
«Ґедройць — це одна з великих постатей польської історії. Його журнал "Культура" оцінюватимуть по-різному, але він завжди буде присутній у дискусіях про болісне завершення спадщини колишньої Речі Посполитої, як людина, яка першою зрозуміла, що стосунки між народами, які колись входили до її складу, мають будуватись на нових засадах. Його смерть — це втрата для литовців, білорусів і українців. Але завдяки йому, сподіваємося, польський етноцентризм уже ніколи не отримає переваги», — некролог Чеслава Мілоша на смерть Єжи Ґедройця у 2000 році.
В архівних документах Єжи Ґедройця є також незреалізований проєкт українського номера.
Христина Срібняк