Питання кривавого польсько-українського конфлікту часів Другої світової війни й досі сильно тяжіє над відносинами між цими народами, кидаючи довгу тінь на спільні зусилля примирення.
Найгострішим пунктом розбіжностей залишається характер і масштаб антипольської акції ОУН(б)-УПА, яка мала найбільший розмах на Волині у 1943 році. Кульмінацією цього вважають так звану «криваву неділю» 11 липня. Сама ж антипольська акція українського націоналістичного підпілля тривала у Східній Галичині впродовж 1943—1945 років.
Протистояння, яке подекуди тривало аж до 1947 року, теж охопило Холмщину, Люблінщину, Підляшшя, тобто терени так званого Закерзоння, які сьогодні є у складі південно-східних воєводств Республіки Польща.
За даними Інституту національної пам’яті Польщі внаслідок дій УПА загинуло навіть до 120 тисяч поляків. Тим часом українські фахівці вважають ці цифри вкрай завищеними і кажуть про близько 35-40 тисяч загиблих і кажуть, що з українського боку в ході конфлікту загинуло 15-20 тисяч. Проте достеменних цифр жертв конфлікту немає. Ведуться дослідження у цьому напрямку.
Польська сторона однозначно стверджує про геноцид щодо поляків, проведений ОУН (б)-УПА, а українська наполягає, що це була війна двох підпіль, обопільні етнічні чистки з обох боків і що Армія Крайова та інші польські партизанські формування діяли так само і були тим самим, що і їхні опоненти. У Польщі події на Волині називають не інакше як різаниною, а в Україні — трагедією.
У 2016 році Сейм Республіки Польща встановив 11 липня як Національний день пам’яті геноциду, скоєного українськими націоналістами проти громадян Другої Речі Посполитої. Із цього року дата має статус державного свята й іншу назву — Національний день пам’яті про поляків – жертв геноциду, скоєного ОУН і УПА на східних землях ІІ Речі Посполитої.
Однією з найбільш болісних тем, що останніми роками затруювала польсько-українські відносини, було питання ексгумацій. У 2017 році Український інститут національної пам’яті ініціював мораторій на пошуки та ексгумацію польських жертв конфлікту часів Другої світової війни на території України. Це стало реакцією на брак рішучих дій польської сторони у сфері захисту українських місць пам’яті поховань на території Польщі, насамперед могил членів ОУН-УПА.
Втім завдяки інтенсивним і тривалим переговорам на найвищому рівні вдалося зрушити справу ексгумацій із мертвої точки.
У квітні й травні цього року на території вже неіснуючого села Пужники, населення якого за невеликим винятком складали поляки, було проведено першу за вісім років ексгумацію останків жертв нападу УПА в лютому 1945 року. Ці рештки були виявлені ще під час пошукових робіт у 2023 році. Сьогодні це терен Тернопільській області.
У братській могилі було знайдено останки 42 осіб, більше половини з них — це жінки і діти. Водночас за різними джерелами під час атаки УПА на цю місцевість було вбито від 50 до 120 осіб. Є гіпотеза про існування ще одного масового поховання у Пужниках.
Роботи проводила польсько-українська команда фахівців, з якими вдалося поспілкуватися та почути їхні оцінки. Отож, ексгумацію ініціював польський Фонд «Свобода і Демократія», який отримав відповідні дозволи від української влади. У відповідь на такий крок Києва, Варшава також продемонструвала відкритість до проведення пошуків і ексгумацій на польській території для українських спеціалістів.
Ексгумаційні роботи на терені Пужників вже стали позитивним кроком у польсько-українському діалозі щодо важких сторінок минулого. Прем’єр-міністр Дональд Туск оцінив це як злам у справі ексгумацій.
Віцеголова Фонду «Свобода і Демократія» Мацєй Данцевич поділяє цю точку зору:
«Справді, можна сказати, що в цьому конкретному випадку ми маємо справу з певним зламом. З моєї точки зору та з власного досвіду — а я займався цими питаннями ще раніше, працюючи в Раді охорони пам’яті боротьби і мучеництва, а згодом — у Міністерстві культури і національної спадщини — можна стверджувати, що є перелом у ставленні української влади до цієї теми.
Все, що ми там пережили, стало можливим завдяки залученню й підтримці з боку української сторони, як на центральному рівні в Києві, так і далі, на обласному — у Тернополі, і локально — в Корці, до адміністративної юрисдикції якого належить ця територія колишнього села.
Співпраця склалася дуже добре, і, як я вже зазначав, так було далеко не завжди. У цьому випадку вона була справді на високому рівні і, що найголовніше, результативною, адже нам вдалося знайти й виявити рів з останками жертв. На даному етапі ми чекаємо дозволу на пошуки другої могили, оскільки нам відомо, що їх було дві. Необхідна документація вже подана до відповідних органів у Тернополі. Наскільки мені відомо, справа близька до завершення — є згода з боку Тернополя.
Наступним кроком має бути схвалення у Києві. Це дозволить завершити процес: ми зможемо розпочати пошуки другої могили, а в разі її виявлення — перейти до наступного етапу, тобто тієї ж процедури, з якою ми вже мали справу: дозвіл на ексгумацію та поховання».
Слід наголосити, що для Мацєя Данцевича страшні події, які відбулися у Пужниках 80 років тому є частиною його родинної історії. Його бабця разом зі своїм братом і мамою чудом вижили під час нападу УПА. Про це він і розповів:
«Я чув про це ще дитиною. Це була справді трагічна й жорстока трагедія — злочин, який неможливо забути. І в цьому контексті, мабуть, відчуття певного морального обов’язку — бодай часткового відшкодування для цих жертв — теж було присутнє, коли я почав займатись цими питаннями. Я чув про це не лише від своєї бабусі — я знав десятки людей, яким вдалося вижити. Дехто з них втратив найближчих. І ось тепер ми мали можливість, відкривши цю яму, доторкнутися до останків цих людей. Для мене це було, чесно кажучи, трохи дивне відчуття. Я не очікував цього.
Раніше я брав участь в ексгумаціях в інших місцях — жертв Катинського злочину, солдатів Війська Польського. Проте тут йшлося про цивільне населення, з яким я був родинно пов’язаний. Це було щось зовсім інше — важко навіть підібрати відповідне слово. Коли ми знайшли ту могилу в 2023 році, ту яму, то після п’яти тижнів пошуків це було відчуттям певного успіху. Але коли ми поверталися з місця робіт, моя колега-археолог запитала мене: "Чому ти такий пригнічений, сумний? Адже ми знайшли".
Я відповів: "Так, ми знайшли. Але доти це все залишалося на рівні розповідей — історій, які мені переказували. Люди, про яких я чув, існували десь у переказах. А тут я раптом побачив їх насправді, їх рештки".
Завдяки антропологам ми змогли визначити — це були жінки певного віку, можна було відновити контекст. А колись це були живі люди. Моя бабуся згадувала ось цю жінку, ось ту — цю дівчину, її подругу, цю — родичку, сусідів… І це було по-справжньому вражаюче. Це додає внутрішньої сили — переконання, що це — правильний шлях і що цю справу треба довести до кінця».
Відповідно до українського законодавства пошукові та ексгумаційні роботи в Пужниках проводила польська команда спільно з українськими спеціалістами. Партнером з українського боку виступили «Волинські старожитності». «Свобода і Демократія» та «Волинські старожитності» вже не вперше працюють разом. Мацєй Данцевич високо оцінює співпрацю з цією спеціалізованою установою з Луцька, яку очолює археолог та історик Олексій Златогорський.
Підтвердженням цього є слова Моніки Кальки — археолога Поморського медичного університету в Щеціні:
«Співпраця з "Волинськими старожитностями" складалася бездоганно. Я не очікувала чогось іншого, оскільки ми вже мали позитивний досвід ще два роки тому — у 2023 році, коли проводили пошук цієї могили. І вже тоді співпраця була дуже доброю, зразковою.
Цього ж року, під час ексгумації, мушу зазначити, що як у науковому, так і в археологічному аспектах, а також щодо загальної взаємодії, яка досі триває — оскільки ми й надалі обмінюємося інформацією, спостереженнями й документацією щодо цих ексгумацій — ця співпраця є винятково якісною. Це справді дуже надійний партнер у цій справі, і все відбувається на високому рівні».
До слова, Олексій Златогорський сьогодні перебуває на фронті в лавах Збройних сил України, тому дистанційно координував роботи під час ексгумації в Пужниках, де він до того і після того не раз бував.
Про історичний контекст подій лютого 1945 року він говорить так:
«Я думаю, що тут важливо розуміти наступне. Бо є багато, скажімо так, зауважень — і з польського, і з українського боку — що в кожній картині присутня тема Волинської трагедії.
Але, на мою думку, добре, ми не будемо називати це прямо Волинською трагедією чи Волинською різнею, як це часто роблять у Польщі. Події в Пужниках — це, власне, продовження тих трагічних подій 1943—1944 років: 1943-го — на Волині, 1944-го — в Галичині, зокрема на території сучасної Тернопільщини. У тому числі й кривавих подій, що відбулися в лютому в Пужниках. Це було продовженням того протистояння, скажімо так, між Армією Крайовою, польською самообороною і Українською повстанською армією, внаслідок якого постраждало мирне населення».
Варто наголосити, що частина українських істориків відстоює точку зору, що напад відділу УПА під командуванням Петра Хамчука «Бистрого» на Пужники був спрямований проти членів так званих «істрєбітельних батальйонів» з числа польського населення, які були підпорядковані НКВД. Натомість проведені на сьогоднішній день пошукові й ексгумаційні роботи засвідчили, що жертвами цього нападу були в абсолютній більшості мирні жителі, зокрема діти та жінки. Так цю справу коментує Олексій Златогорський, який також відповів на запитання стосовно того, що серед жертв могли бути не лише поляки, але й їхні українські сусіди:
«Це село — унікальне в певному сенсі. Вони навіть вважали себе всі шляхтою. Там практично була моноетнічність. Було кілька родин, скажімо так, у яких чоловіки або дружини були з інших сіл, української національності. Але загалом — це радше винятки.
Можливо, у тій могилі буде хтось і з українців чи українок — важко сказати напевно. Дослідження ще тривають.
Тепер щодо представників радянських структур: коли радянська армія увійшла на територію поблизу Бучача, там Пужники, Коропець, то Армія Крайова відступила. Польська самооборона, яка залишалася в селі, буквально за день до трагедії була радянською владою роззброєна.
Слова Петра Хамчука "Бистрого" про те, що вони знищили кілька десятків прорадянських "ястребків", представників "істрєбітельного батальйону", то, дійсно, частина поляків, щоб якось забезпечити свою охорону, вступала до лав НКВС. Але в самих Пужниках не було великої кількості "ястребків", і серед загиблих знову ж таки може бути дві-три особи чоловічої статі, яких можна буде пов’язати з цим "істребітєльним батальйоном" НКВС.
Оскільки тоді наступи УПА йшли не тільки на Пужники, але й на довколишні села — Бариш, Залісся, Червоноград — і знищувалося саме цивільне населення, то це не була боротьба, скажімо так, УПА проти "ястребків", а радше — боротьба з осередками польської етнічної спільноти».
Перепоховання решток 42 осіб, знайдених у братській могилі на терені, де колись стояло село Пужники, має відбутися, ймовірно, 6 вересня. Зараз йде активна робота з ідентифікації останків. Перед спеціалістами з Поморського медичного університету в Щеціні, яких очолює професор генетики Анджей Оссовський, стоїть дуже непросте завдання і кропітка робота.
Професор Оссовський був науковим керівником польської ексгумаційної експедиції в Пужниках. Спеціаліст переконаний в успіху роботи своєї команди і стверджує:
«Команда, якою я керую, це команда, яка вже багато років займається подібними складними процесами ідентифікації. На мою думку, нам вдасться встановити особи більшості загиблих. Питання ідентифікації передусім залежить від можливості встановлення контакту з родичами жертв, позаяк для того, щоб когось ідентифікувати, ми повинні мати з чим порівняти зразки.
У цьому контексті нам потрібен біологічний матеріал від родичів загиблих.
Втім ми усвідомлюємо, скільки часу минуло, і розуміємо, що в могилі, найімовірніше, поховані цілі родини. Отож процес ідентифікації буде непростим. Саме тому ми плануємо застосовувати методи, які зазвичай не використовують у подібних випадках — мова йде про аналізи, засновані на дослідженнях генеалогічної генетики. Ці методи значно складніші, ніж ті, які зазвичай застосовують під час встановлення осіб сучасних жертв.
Попри це, я переконаний, що нам вдасться ідентифікувати значну частину загиблих, оскільки ми спостерігаємо дуже активну реакцію з боку родин.
Багато з них вже надали свій генетичний матеріал — навіть цього тижня ми отримали нові зразки від кількох родин. Тому я з надією дивлюся в майбутнє й вірю, що багатьох жертв ми зможемо остаточно ідентифікувати. Для нас, науковців, це один із ключових етапів. Саме встановлення особи — це те, що дає нам змогу сказати конкретно, кого вдалося знайти».
Професор Оссовський дуже позитивно оцінює співпрацю з українськими колегами та органами влади, наголошуючи на гуманітарній та моральній складовій ідентифікації і перепоховання жертв нападу УПА в Пужниках.
«Наше завдання полягає не в ескалації, а в гуманному підході до цієї справи — у гідному перепохованні жертв, їхній ідентифікації та перепохованні з належною пошаною. Адже те, на що ці жертви, безумовно, заслуговують, — це базове право людини бути впізнаним. Це і є наша головна мета — ідентифікувати цих людей, аби вони не залишалися анонімними жертвами, тому що, на нашу думку — думку науковців — це питання не лише гуманності, а і принципової справедливості. Ми дуже часто дискутуємо на цю тему, бо ідентифікація — це одне з основоположних прав людини, і ми завжди повинні прагнути до його реалізації.
Я переконаний, що сьогодні в Україні вже нікому не потрібно це пояснювати: в умовах війни проблема ідентифікації жертв конфлікту стала надзвичайно актуальною. Кожен хоче знати, що сталося з його близьким. Навіть якщо правда виявиться жорстокою — людина має знати, має мати можливість поховати рідного і прийти на його могилу», — зазначає професор.
Це відчуття місії та відповідальності поділяють українські фахівці, які спільно з польським колегами працювали на терені Пужників.
Ось що говорять Ігор Шевченко — археолог з «Волинських старожитностей», ветеран російсько-української війни, та антрополог Клавдія Шарапова, яка представляє «Волинські старожитності» і Київський національний університет імені Тараса Шевченка.
Ігор Шевченко:
«Це відчуття відповідальності, в першу чергу, і відчуття справедливості. Я хотів би, щоб було так, бо чим більше б ця тема була закрита — я маю на увазі, коли не було б перезахоронення — то, знаєте, на цьому б, якщо б це і політичні сили, і радикальні сили, вони б на цьому тільки грали б. Але приходить час, і треба з цим замирюватися, треба виважено вивчити це все і поставити всі точки на "і".
Щоб не було цього, що чим більше люди не знають, а з різних сторін будуть знаходитися такі люди, які будуть на цьому дуже некрасиво гратися, так можна сказати. Саме головне, що треба було цих людей, які лежали в братській могилі, знайти і перепоховати їх, дати людям спокій і, знаєте, як кажуть, те, що вже прийшов час віддати їм шану.
Ну, і по-людськи їх поховати, як християн, чи навіть, не маючи значення, якої б віри вони не були».
Клавдія Шарапова:
«Моя начальниця Аліна неодноразово повторювала, що бачить це як таку добру справу. І, напевно, я не знаю, воно дійсно якось психологічно тисне через це політичне ставлення, що ти просто починаєш, ніби трошки... Це, може, така риса моя, риса як людини, що ти починаєш більше занурюватися в деталі і як би більше думати про особистість цих людей. Плюс ми спілкувалися з засновником якраз цієї фундації [мова про Мацєя Данцевича — прим.ред]. Він нам, власне, розповідав історію саме оцих людей, тобто про своїх родичів із села Пужники. І ти ніби як занурювався просто в якісь такі особистісні історії і в загальний такий гуманістичний контекст того, як треба один до одного ставитись по-доброму».
Тим часом голова «Волинських старожитностей» Олексій Златогорський підкреслюючи важливість проведення ексгумацій жертв польсько-українського конфлікту періоду Другої світової війни, наголошує на необхідності, аби політики по обидва боки кордону відмовилися від ідеологізації цієї теми та не займалися поляризацією між поляками та українцями:
«Для мене, як для людини, яка займається похованнями, повага до поховань — це, напевно, одне з найважливіших питань. Але я знаю, що це важливо і для громадян Польщі, і для громадян України. Я завжди говорив і говорю, що Україна і Польща — це справжні друзі, і ми добре знаємо, хто є нашим ворогом. У таких дослідженнях не повинно бути жодної політики. Я би просив і українських, і польських політиків з різних таборів займатися проблемою Путіна, проблемою війни, а не вже, можна сказати, давньою історією, і не втручатися туди, не сіяти розбрату між нашими народами».
Не секрет, що важкі сторінки минулого, кривавий польсько-український конфлікт, діяльність АК і ОУН-УПА, віддавна використовує Москва для сіяння ворожнечі між двома народами.
Віцеголова Фонду «Свобода і Демократія» звертає увагу, що заблокування Україною проведення ексгумації відбулося після актів вандалізму на могилах і місцях пам’яті бійців ОУН-УПА на терені Польщі. Мацєй Данцевич не виключає, що за цими могла стояти Росія, яка на цьому напрямку веде активні, зокрема дезінформаційні дії. Він навів приклад такої дезінформації у справі села Пужники:
«Коли вдалося ексгумувати рештки в Пужниках, то одразу ж після оголошення цього успіху швидко розпочалася масштабна кампанія дезінформації. Спочатку було оприлюднено фальшивий документ, авторство якого нібито належало міністру культури України Миколі Точицькому. У ньому йшлося про припинення або навіть заборону всіх дозволів на проведення робіт в Пужниках. Насправді це була неправда, яка досить швидко була спростована. Вся ця дезінформаційна кампанія незабаром зійшла нанівець.
Потім у мережі поширювався фейковий матеріал — за допомогою штучного інтелекту було змінено відео й аудіо з виступом керівника польської експедиції, професора Анджея Оссовського. Його голос і зображення були змонтовані так, ніби це справжній запис, але це був фейк.
Штучний інтелект вже використовують для цілеспрямованої дезінформації, аби зрештою зірвати процес, який, принаймні в Пужниках, проходив організовано, результативно і який має перспективу продовження. А ми, у Польщі, нарешті отримали шанс на вшанування пам’яті наших близьких, вбитих там у лютому 1945 року. Це — поразка цієї російської політики».
Ну, що ж, залишається сподіватися, що справа ексгумації жертв конфлікту часів Другої світової війни та належне вшанування їх пам’яті, зрештою, дозволить обом народам критично й з повагою поглянути на складні сторінки спільного минулого.
Матеріал підготував Назар Олійник
P.S. розмову з Олексієм Златогорським (голова «Волинських старожитностей») провела Наталія Брижко-Запур (директор Польського радіо для Закордону)