Польсько-український діалог упродовж останніх десятиліть формувався не лише завдяки політичним деклараціям, а й завдяки тривалій, послідовній роботі інтелектуалів, які брали на себе відповідальність за складні розмови. Однією з важливих постатей цього процесу є польська перекладачка, публіцистка й дослідниця польсько-українських відносин Ізабелла Хруслінська. Авторка численних книжок-розмов із провідними українськими інтелектуалами, зокрема Ярославом Грицаком, Оксаною Забужко та Йосифом Зісельсом, вже понад три десятиліття працює над тим, щоб взаємопізнання поляків і українців виходило за межі стереотипів.
Інтерес Ізабелли Хруслінської до України не був очевидним, а радше інтуїтивно. До виїзду з Польщі у 1983 році українська тема практично не існувала в її житті.
«Коли йдеться про українські справи, до мого виїзду вони ані в моєму житті, ані в полі моїх інтересів не проявлялися. І лише згодом я зрозуміла, що для мене дуже важливою була одна річ: у мене не було жодних стереотипів щодо українців і України. У польському контексті це винятково важливо, бо багато людей мусили ці стереотипи в собі долати», — розповіла Ізабелла Хруслінська.
Поворотним моментом стало знайомство і співпраця з колом легендарного паризького часопису «Культура» Єжи Ґедройця. Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років Хруслінська була близько пов’язана з цим середовищем, а робота над книжкою-розмовою з Зофією Герц відкрила для неї «нові горизонти».
«Під час праці над цією книжкою я значно ширше зацікавилася тим, що робив Ґедройць і "Культура". І виявилося, що концепція "УЛБ" (Україна, Литва, Білорусь) була для мене найцікавішою. Причому з цієї тріади найбільше приваблювала саме Україна. Чому, важко пояснити раціонально», — зазначила Ізабелла Хруслінська.
Інтерес до України мав ірраціональний вимір. Хруслінська згадує, як наприкінці 1980-х, ще не маючи жодного контакту з українською мовою, несподівано для себе сказала, що хотіла б її вивчити. У 1996 році Ізабелла Хруслінська повертається до Польщі, оскільки професійно займатися українською темою в Парижі у той час не було можливим. Майже одразу після повернення Ізабелла Хруслінська познайомилася з Петром Тимою, тодішнім секретарем Об’єднання українців у Польщі, і швидко включається в діяльність, пов’язану з українською меншиною.
Об’єднання займалося створенням нової політики пам’яті, освіти й репрезентації українців як громадян Польщі українського походження.
«Це була величезна робота: школи, культура, історична пам’ять, занедбані або знищені могили, наслідки антиукраїнської пропаганди часів ПНР. Я дуже швидко опинилася всередині цих процесів і почала працювати передусім публіцистично», — зауважила Ізабелла Хруслінська.
З початку 1997 року Ізабелла Хруслінська регулярно їздить до України. Саме безпосередній контакт із колишніми дисидентами, інтелектуалами, письменниками, активістами став для неї ключовим.
«Для мене було найважливіше розуміти Україну. Без цього неможливо серйозно нею займатися. Політика ніколи не була центром мого інтересу, мене більше цікавили історія, культура, суспільні проблеми, людські досвіди», — пояснила публіцистка.
Разом із Петром Тимою Ізабелла Хруслінська започатковує серію інтерв’ю, яка згодом переростає у книжку-добірку розмов з людьми різних поглядів і біографій. Пізніше з’являються інші проєкти, зокрема книжка, присвячена українсько-єврейським питанням, та велике інтерв’ю з Ярославом Грицаком.
Окремим і надзвичайно важливим етапом на шляху розвитку польсько-українського діалогу стало знайомство з легендарним діячем польської демократичної опозиції Яцеком Куронєм. Спільне інтерв’ю з ним, підготовлене разом із Петром Тимою, переросло у кількарічну співпрацю.
«Яцек Куронь був для мене ключовою постаттю. Він вважав, що шлях до примирення починається з відповідальності за власне суспільство. Спершу ти маєш пояснювати складні речі своїм, і лише тоді можеш чекати взаємності від іншої сторони», — розповіла Ізабелла Хруслінська.
Христина Срібняк