Чеслав Мілош — один із найвидатніших поетів і прозаїків ХХ століття, нобелівський лауреат з літератури 1980 року. Його творчість до того часу була суворо заборонена у комуністичній Польщі. Він народився у 1911 році у Вільні — місті багатокультурного пограниччя, яке глибоко сформувало його світогляд. Досвід Другої світової війни, тоталітаризму й духовної катастрофи Європи став ключовим у його творчості.
Після війни Мілош, який якийсь час працював як культурний аташе при посольствах ПНР, зокрема у Франції, втік у 1951 році на Захід і оселився поза межами комуністичного блоку. В еміграції він співпрацював із Єжи Ґедройцем та легендарним часописом «Kultura». Серед його найвідоміших прозових творів — «Родинна Європа» та «Поневолений розум», у яких він осмислює долю людини й інтелектуала в умовах ідеологічного насильства та індоктринації. Помер цей видатний поляк і людина пограниччя у 2004 році.
Про нього в програмі «У дзеркалі історії» говорили професори Володимир Горбатенко і Юрій Шаповал з НАН України. Володимир Горбатенко автор книжки «Чеслав Мілош: «Більше за одне життя», а Юрій Шаповал є упорядником серії «Політичні портрети» Парламентського видавництва, де і вийшла друком ця біографія Мілоша.
Спершу питання до Юрія Шаповала: чим цікава може бути біографія Чеслава Мілоша для українського читача?
«Насамперед, з моєї точки зору, ця книжка важлива вже тим, що вона виходить у серії "Політичні портрети", яку я започаткував у 2018 році, з моєї ініціативи вона була реалізована разом із Парламентським видавництвом. Це вже саме по собі важливо, коли українські автори пишуть про визначних діячів інших країн.
Мілош важливий із багатьох точок зору. Для мене він — яскравий представник нонконформізму, який давав адекватні оцінки і комуністичній владі, і тоталітаризмові загалом, а також мав дуже критичне ставлення до Європи. Як він сам казав, його місія полягала лише в тому, щоб прокласти міст, аби в Європі зрозуміли нас, щоб Східну Європу зрозуміли у Західній Європі».
На перший погляд здається дивним, що ця книжка вийшла в серії «Політичні портрети». Адже Мілош передусім це поет, літератор, есеїст, але не політичний діяч чи політичний мислитель. Чи, власне, доречним є біографія Мілоша в такій серії? Юрій Шаповал аргументує, що відповідь на це питання свого часу дав Богдан Осадчук — журналіст і науковець, про якого він зараз пише книгу:
«Мілоша оголосили лауреатом 9 жовтня 1980 року, а вже 11 жовтня Осадчук, який у той час був кореспондентом авторитетної швейцарської газети, написав спеціальну статтю під назвою "Польща та відзначення Мілоша — схвалення рішення Нобелівського комітету".
Осадчук підкреслював, що у свідомості поляків поети є важливішими за політиків. Він писав, що у шкалі цінностей нації вони стоять одразу після Католицької церкви. А оскільки Мілош упродовж десятків років був підданий остракізму з боку комуністичного режиму й офіційно заборонений, то позитивна реакція в тодішній Польщі 1980 року була не лише серед інтелектуалів старшого і середнього покоління, а й серед молоді.
Тому що у Мілоша — і в його віршах, і в його політичній прозі, зокрема в книзі "Поневолений розум" — міститься заклик до свободи. Він дуже критично сприймав комуністичну систему і, як міг, боровся з тим, що нав’язувалося не лише польському, але й, зокрема, польському народові».
Принагідно професор Шаповал заторкнув питання відносин Богдана Осадчука, який був одним з промоторів польсько-українського діалогу після закінчення ІІ світової війни, з Чеславом Мілошем, з яким Осадчука пов’язувала, передовсім співпраця в рамках паризького журналу «Культура» і його головним редактором Єжи Ґедройцем:
«Я не назвав би їхні стосунки аж такими дружніми, бо дистанція все-таки була, але Мілош дуже позитивно ставився до Осадчука. Очевидно, Осадчук ставився до нього з величезною повагою і до його творчості, і знав його вірші, бо мені з Осадчуком свого часу доводилося говорити про це. А Чеслав Мілош цінував Осадчука так само — за незалежність мислення і за саму вдачу йти проти течії, коли це потрібно».
Юрій Шаповала зазначає, що бачить сенс у виданні книжки Володимира Горбатенка польською мовою для польського читача.
Сам же автор книги «Чеслав Мілош: більше за одне життя» наголошує, що у неї цікава і непроста доля:
«Вже йшла війна в нашій країні з 2014 року, але ми її не сприймали так, як сьогодні — широкомасштабно. І коли я писав, то не вірив, як і більшість людей у нашій країні, у те, що ми будемо мати таку ж війну. Я здав на початку 2022 року книгу до друку, і планувалася вона накладом десь півтори тисячі примірників, але вийшло тільки десять примірників.
Почалася війна, друкувалася книга в Харкові — там все розбомбили. І ці десять примірників, я так і думав, що вони і залишаться, але потім уже в 2024 році вдалося її перевидати».
Професор Горбатенко, так пояснює, чому його зацікавила постать Мілоша:
«Він свідок і геніальний літописець епохи. Прожив 93 роки, пережив на своїй шкурі і переосмислив усі найбільші потрясіння, якими було сповнене XX століття. Це і дві світові війни, і націоналізм, і зародження фашизму міжвоєнної доби, і німецька, і радянська окупації, і вимушена еміграція великої кількості людей, і зародження і боротьба польської "Солідарності", і розвал Радянського Союзу, і встановлення нової Польщі, і трагічний початок XXI століття з його міжнародним тероризмом.
На відміну від абстрактного колективного досвіду, особистий досвід завжди приземлений, неповторний і цікавий. Це означає, що я з Мілошем пережив у своїй свідомості трагедію і велич людського буття. Я думаю, що він явив світові зразок незламності людського духу, не дивлячись на пережиття німецької і радянської окупації, гіркоту вигнання, ворожість оточення».
Володимир Горбатенко наголошує на актуальності Мілоша для українців:
«Дуже близьким для нас в Україні є неприйняття Мілошем обмеження людської свободи. Тобто, всього того, що він образно називає задухою. Я вважаю, що його книга "Поневолений розум" є для нас саме сьогодні актуальною, оскільки вона вчить не потрапляти в пастку ідеологем, не піддаватися спокусам уявного добробуту, не відкривати широко двері для чужої культури.
Адже тільки сьогодні під впливом війни на рівні всього суспільства ми нарешті позбавляємось ілюзій — і щодо братніх народів, і щодо Росії як "старшого брата", і щодо Заходу, зрештою, і щодо можливості відтворення ідеалізованого радянського минулого і так далі. Ну, а з огляду на перспективи нашого європейського майбутнього, дуже близькою для нас є книга Мілоша "Родинна Європа", із закладеними в ній ідеями утворення на теренах Європи сукупності рівноправних малих батьківщин».
Говорячи про ідеологічні пастки, тут теж цікаво напевно те, що сам Мілош як молодий інтелектуал потрапив в цю ж пастку, але на відміну від інших інтелектуалів, якщо йдеться про пастку ідеологічної більшовицької комуністичної ідеології, йому вдалося цієї пастки виборсатися і вийти, позбутися цієї отрути. Володимир Горбатенко:
«Тут прихильність до лівих ідей була тоді своєрідною модою: ніхто не знав, куди занесе той Радянський Союз, і ніхто не знав правди про нього. Річ у тім, що Мілош, коли почалася Друга світова війна, зрозумів те, що ми сьогодні почали розуміти з початку війни. Для нього була не так страшною навіть німецька окупація, оскільки він розумів для себе, що це дуже зло, але дуже прямолінійне. А от зло, яке започаткували Ленін і Сталін — це така облуда, яка надовго. І тому він через кілька кордонів перейшов із окупованого Вільнюса в окуповану Варшаву. І, може, завдяки цьому вижив, бо ті люди, які залишилися в Вільнюсі, вони або стали колаборантами, або потрапили в ГУЛАГ».
Чи можна стверджувати, що для нас сьогодні, напевно, найбільш актуальним у Мілоша є його жахливий досвід Другої світової війни — досвід пережитого пекла. І водночас, попри це пекло, в його творчості надзвичайно багато матеріалу надії: відтворення людини, її відродження з попелу?
Ось, що каже автор його біографії:
«Тут, розумієте, Мілош тим цікавий, що він показує не колективний досвід, а показує досвід війни через свій персональний. У кожного із нас, хто живе сьогодні в Україні, є свій персональний досвід цієї війни. Коли я писав книгу до війни, то й уявити собі не міг, що написане Мілошем про війну не буде звучати так, ніби це про нас.
Ось хоча б ці слова: «Солодка моя європейська вітчизна, метелик, сідаючи на твої квіти, заплямовує крила кров’ю». Я кожного разу, коли йду на роботу — я працюю в центрі, там недалеко від Михайлівського Златоверхого собору — бачу, що там вся стіна в фотографіях загиблих хлопців. Це тисячі людей, яких не повернеш.
Мілош писав, що після війни Польща вже не буде такою, якою вона була до війни. Так от і Україна ніколи вже не буде такою, бо немає тих людей. Те, про що розповідає Мілош із пережитого, те, що сьогодні демонструють українці, можна позначити одним словом "незламність"».
Говорячи, про поетичну спадщину польського поета, і її глибокий символізм і силу, Володимир Горбатенко особливо виділяє вірш «Кампо де Фйорі»:
«У цьому вірші поет проводить паралель між двома подіями різних часів: спаленням на площі в Римі Джордано Бруно в 1600 році та придушенням повстання у Варшавському гетто 1943 року. Коли спалювали Джордано Бруно, люди продовжували торгувати на площі. Коли вбивали євреїв у гетто, варшав’яни безтурботно розважалися на каруселі. Не всі, деякі, але це було. А в нас хіба не так? Одні гинуть під Бахмутом чи під Покровськом, а деякі в цей час розважаються в ресторанах. Я вже не кажу про західних мешканців. Отже, вірш "Кампо де Фйорі" — це своєрідне застереження, навіть попередження про неприпустимість байдужості у світі. Будь-яка байдужість призводить до нової війни.
Наш досвід схожий із досвідом Мілоша ще й тому, що війна розвіяла в його свідомості чимало ілюзій — щодо лівих ідей, щодо підтримки Польщі Заходом, щодо поведінки своїх колег, навіть друзів, проблеми колаборації».
Автор біографії Чеслава Мілоша зазначає, що теж дуже повчальним є ставлення Мілоша до національної ідентичності та рідної мови:
«Опинившись в еміграції, він міг писати французькою, англійською мовами, але вирішив раз і назавжди для себе триматися рідної мови. Цим самим, на мою думку, Мілош розвінчав досить поширену ілюзію, що людина, яка опиняється в еміграції, особливо творча особистість, поступово втрачає саму себе. Усі поезії, всі книги, які Мілош написав, видані лише польською мовою. Англійською він написав лише одну книгу — підручник польської літератури, та й то лише для популяризації польської культури серед американських студентів.
Він різко негативно ставився до іншомовного вибору таких відомих творчих особистостей, як Джозеф Конрад, Володимир Набоков, Йосиф Бродський. Таке ставлення є надзвичайно важливим для українців. Ми, як ніхто у світі, постраждали від нав’язаної нам спадщини Російської і Радянської імперії».
Повна версія програми у доданому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник