У будівлі Європейського парламенту у Страсбурзі завершилася виставка «Бути як Яцек Куронь», присвячену одному з найважливіших діячів польської демократичної опозиції. Експозиція показує шлях Куроня від студентських протестів 1968 року та створення Комітету захисту робітників (KOR) — громадської ініціативи, яка допомагала репресованим учасникам протестів, — до виникнення «Солідарності», воєнного стану та демократичних змін після 1989 року. Організатори наголошують: виставка не лише реконструює історію, а й ставить питання про актуальність ідей Куроня сьогодні.
Для кількох поколінь поляків Яцек Куронь залишається символом свободи, солідарності та відповідальності за інших. Для українців його постать має особливе значення. Куронь народився у Львів, виріс у багатонаціональному середовищі поляків, українців, євреїв та вірмен і впродовж життя виступав за польсько-українське порозуміння. Він підтримував українську незалежність ще тоді, коли така позиція у Польщі не була очевидною для більшості політиків. Як депутат Сейму займався питаннями національних меншин, підтримував українську громаду та лемків, закликав до чесної розмови про Волинь і польсько-український конфлікт, наголошуючи, що обидва народи мають будувати майбутнє разом.
Одним із авторів виставки став продюсер фільму «Наша революція» Роберт Кіяк. Співавторка експозиції Зузанна Сломінська створила інтерактивний простір із архівними записами, документами та реконструйованою вітальнею Куроня. Одним із найсильніших елементів стала інсталяція зі старою телефонною будкою, де можна прослухати запис розмови Куроня з Александер Смоляр для Радіо Вільна Європа про напад спецслужб на його дім у 1979 році.
Із другої половини 1970-х Куронь був одним із головних джерел інформації для західних медіа. Майже щодня він телефонував до Парижа або Великої Британії, повідомляючи про арешти, обшуки та переслідування опозиціонерів. Через ефір Радіо Вільна Європа ця інформація того ж дня поверталася до слухачів у Польщі.
Окрема частина виставки присвячена стосункам Яцека та Ґражина Куронь. Відвідувачі могли прочитати їхні особисті листи, написані під час ув’язнень та інтернувань. Саме Ґражина, яку він називав Ґайкою, була для Куроня найближчою людиною та моральною опорою.
«Ми хотіли показати насамперед опозиційний шлях Куроня — від "Відкритого листа до партії", написаного разом із Каролем Модзелевським, до "Солідарності" і "круглого столу". Це історія людини, яка вірила в діалог навіть у найважчі моменти», — розповів Роберт Кіяк.
Виставка стала також своєрідною передмовою до двох фільмів про Куроня. Влітку на стрімінгових платформах має з’явитися документальна стрічка «Не паліть комітетів» режисерів Марія Змаж-Кочанович та Яцек Петрицький. Паралельно триває робота над художнім фільмом «Наша революція» режисера Пйотр Домалевський, який розповідатиме про останні роки життя Ґражини та Яцека Куронів.
«Не всі знають, що Яцек Куронь народився у Львові. Уже після 1989 року він дуже багато зробив для польсько-українського примирення. У нашому фільмі є епізод, де він організовує екуменічну молитву на Цвинтарі львівських орлят. Навіть тяжко хворий, він постійно повторював, що Україна для нього надзвичайно важлива», — говорить Кіяк.
Продюсер визнає, що сьогодні знання про Куроня серед молодого покоління часто поверхневі. Саме тому творці фільмів намагаються не лише розповісти його біографію, а й повернути до публічної дискусії його ідеї про солідарність, відповідальність держави за слабших і силу діалогу.
«Куронь умів чесно говорити про власні помилки. У молодості він мав комуністичні погляди, але згодом став одним із лідерів демократичної опозиції. Думаю, сьогодні він закликав би поляків і українців до чесної розмови про минуле, але без втрати спільного майбутнього», — підкреслює Роберт Кіяк.
Після прем’єри у Страсбурзі виставку планують показати також у польських містах.
Христина Срібняк