Генрик Юзевський — одна з найсуперечливіших постатей міжвоєнної Польщі. Для одних він був державним діячем, який намагався знайти спосіб мирного співіснування поляків і українців у міжвоєнній Польщі. Для інших — політиком, чиї задуми виявилися приреченими. Його підтримували й критикували водночас польські праві, соціалісти, українські націоналісти та радянська влада. З 1928 до 1938 року він очолював Волинське воєводство — край, де українці становили понад дві третини населення, а майже половина мешканців залишалася неписьменною. Для нової польської держави це був один із найскладніших регіонів. Перед Генриком Юзевським стояло питання, відповідь на яке й досі звучить актуально: як інтегрувати різні народи в одну державу, не позбавляючи їхньої ідентичності?
Генрик Юзевський не прагнув полонізувати українців. Його задум полягав переконати їх стати лояльними громадянами Польщі, зберігши власну мову, культуру й релігію. Саме тому він розширював мережу україномовних шкіл, підтримував двомовну освіту, намагався залучати українців до місцевого самоврядування та державної адміністрації.
Така політика швидко зробила його мішенню критики. Польські націонал-демократи називали Генрика Юзевського «могильником польських інтересів», звинувачуючи у надмірних поступках українцям. Соціалісти підозрювали, що він фактично готує автономію Волині. Натомість частина українського середовища не довіряла йому, адже він залишався представником польської державної влади.
Окреме місце у його політиці посідала співпраця з українською політичною еміграцією. Ще під час Української революції Генрик Юзевський був найближчим соратником Симона Петлюри, працював заступником міністра в уряді Української Народної Республіки й залишався прихильником концепції Юзефа Пілсудського про незалежну Україну як необхідну умову безпеки Польщі. Саме тому на Волині він активно залучав до роботи колишніх діячів УНР.
Цей курс викликав різке несприйняття не лише в Москві, а й серед частини польських політиків. Сенатор Януш Радзивілл застерігав, що місцева політика Генрика Юзевського суперечить офіційній дипломатії Варшави, яка після підписання пактів про ненапад із Радянським Союзом та Німеччиною намагалася зберігати рівновіддаленість від обох сусідів. На думку Радзивілла, воєвода, який оточував себе переконаними антибільшовиками з еміграції, ускладнював польсько-радянські відносини.
Після початку Другої світової війни Генрик Юзевський не припинив боротьбу. Він намагався організовувати підпілля на Волині, працював у структурах Польської підпільної держави, а після війни долучився до антикомуністичного опору. Саме через цю діяльність у 1953 році його заарештували. Комуністична влада засудила його до довічного ув'язнення, звинувачуючи навіть у співпраці з нацистами — типовому для сталінського періоду політичному обвинуваченні.
Сам Генрик Юзевський був переконаний, що справжньою причиною переслідувань стала його довоєнна діяльність. У Радянському Союзі його вважали одним із найнебезпечніших ворогів через співпрацю з Петлюрою, підтримку українського руху та послідовний антибільшовицький курс.
Після звільнення у 1956 році він повернувся до мирного життя. Проте навіть тоді залишався людиною конспірації. У його варшавській квартирі на вулиці Кошиковій регулярно збиралися колишні підпільники, представники довоєнної інтелігенції, митці та політики. Згодом родина зрозуміла, що ця обережність була небезпідставною — за ним і надалі стежили спецслужби.
Водночас дедалі більше місця у його житті займало мистецтво. Наприкінці життя Генрик Юзевський створив цикл морських пейзажів, які мистецтвознавці вважають одними з найцікавіших у його творчості. Людина, яка закінчила математичний факультет, усе життя займалася політикою, а половину життя провела в підпіллі, до останніх років залишалася художником.
Христина Срібняк