1 вересня 1939 року нацистська Німеччина напала на Польщу. Однією з перших цілей німецьких військ став півострів Вестерплатте. Атака розпочалася о 4:45 — час, який традиційно вважають початком Другої світової війни. Півострів, розташований на півночі Гданська, обороняли близько 200 польських військовослужбовців. Спочатку німецьке командування очікувало, що Вестерплатте впаде протягом одного дня. Однак польські військові, попри значну перевагу противника, оборонялися сім днів.
Пізніше німецькі війська розпочали бойові дії вздовж усього польсько-німецького кордону. Головною метою військового командування Німечинни було швидко прорвати польську оборону та захопити найважливіші транспортні вузли.Водночас німецька авіація почала бомбардувати польські аеродроми, залізничні станції та мости. О 6:30 на Польському радіо прозвучало спеціальне повідомлення…
«Алло, алло! Тут Варшава і всі радіостанції Польського радіо. Сьогодні вранці о 5 годині 40 хвилин німецькі війська перетнули польський кордон, порушивши пакт про ненапад. Було збомбардовано низку міст. За хвилину ви почуєте спеціальне повідомлення. А отже — війна! Від сьогодні будь-які справи і питання відходять на задній план. Усе наше громадське та приватне життя ми переводимо на особливі рейки, ми увійшли в період війни. Всі зусилля народу мають бути спрямовані в одному напрямку. Усі ми — солдати. Ми повинні думати лише про одне: боротьба до перемоги!»
17 вересня зі сходу на Польщу напав Радянський Союз. Червона армія війшла зі східної частини країни, згідно до таємного протоколу пакту Молотова-Ріббентропа. Документ визначав сфери впливу Німеччини та СРСР у Східній Європі й передбачав поділ польської території між двома державами. Попри це, Вереснева кампанія 1939 року офіційно тривала до 6 жовтня. Гітлер був переконаний, що Польща не зможе чинити опір, а кампанія завершиться за кілька днів.
— Німеччина передбачала, що це буде бліцкриг, і справді спочатку, протягом першого року — до падіння Франції — усі вважали, що це був бліцкриг — говорить історик, професор Марек Сьома з Університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні. Адже насправді через три тижні було захоплено столицю Польщі, що все ж таки слід вважати досить тривалим терміном, якщо врахувати довоєнний кордон Другої Речі Посполитої. Лише зазначу, що з північного напрямку до Варшави було трохи більше ніж 100 кілометрів. Тобто насправді це не так, що німецькі війська мали подолати якусь величезну відстань — не знаю, до Москви, кількасот чи понад тисячу кілометрів. Варшава була розташована досить близько. Тому поляки чинили справді рішучий опір і захищали своє місто. І сьогодні, по суті, ми не повинні говорити про бліцкриг, а про класичну німецько-польську війну, яка розпочалася 1 вересня 1939 року — зазначає говорить професор Марек Сьома.
Польща мала союзницькі зобов’язання, закріплені міжнародними умовами про взаємну допомогу з Великою Британією та Францією. Після нападу Німеччини на Польщу обидві країни висунули Берліну вимогу припинити агресію та вивести війська. Коли Німеччина не виконала цих вимог, 3 вересня 1939 року Велика Британія та Франція оголосили їй війну. Спочатку це зробила Велика Британія — об 11:00, а через кілька годин, о 17:00, — Франція.
—Усі думають — і це, зрештою, цілком логічно: у війну вступають дві великі держави, дві великі армії — говорить Історик, професор Марек Сьома з УМКС в Любліні. Особливо сильна континентальна французька армія, а також британський флот — Royal Navy, який на той час був найбільшим і найсильнішим у світі. Тому польське суспільство, а також польські військові та польська влада думали: ми повинні цю війну виграти. Проблема полягала в тому, що нічого не відбувалося. Німці згодом назвуть це «сидячою війною», але дізнаємось про це вже постфактум. 3 вересня в Польщі, у Варшаві та великих містах, де оголосили повідомлення про те, що Франція і Велика Британія вступають у війну, панував величезний ентузіазм.
— Цей період війни згодом також назвали «дивною війною».
— Так, це також називали «дивною війною», або власне «сидячою війною». Дивною війною — у тому сенсі, що французи скидали на німців листівки, в яких закликали їх здатися. Звичайно, це можна сприймати як своєрідний жарт, хоча й дуже жорстокий. Адже це просто нічого не давало — ніхто ж не збирався серйозно перейматися листівками — зазначає Марек Сьома.
Чому польські союзники у 1939 році фактично не розпочали масштабних військових дій проти Німеччини. На це було кілька причин — зокрема військових і політичних. Однією з головних була військова стратегія Франції. Французьке командування робило ставку передусім на оборону та систему укріплень. Їхня армія була великою, однак союзники не мали чіткого плану масштабної наступальної операції проти Німеччини й остерігалися значних втрат. Натомість Ппо політичні причини говорить історик, професор Марек Сьома з Університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні.
— Конспірологічна теорія історії говорить так: нас просто виставили під удар —говорить історик, професор Марек Сьома. Британці, які 25 серпня уклали з нами договір про взаємодопомогу, насправді під впливом французів 12 вересня в містечку Аббевіль, що розташоване на півночі Франції, ухвалили рішення не допомагати Польщі. Як вони це обґрунтовували? Тим, що фактично це було невигідно: Польща все одно програє цю війну, а ми нічого від цієї війни не отримаємо. Якщо ми вступимо у війну, перейдемо кордон і фізично атакуємо Німеччину, то Гітлер здійснить проти нас відплату — розгромить Польщу, а потім перекине свої дивізії на Захід. І справді, Гітлер так і планував. Треба бути тут чесним. Однак його зупинили вище військове командування, яке заявило, що це просто нереалістично, оскільки війна в Польщі не була бліцкригом. Війна в Польщі була нормальною, класичною війною, у якій Німеччина зазнала втрат серед особового складу — оцінюється, що близько 50 тисяч людей загинули, не рахуючи поранених. Були також втрати військової техніки, проблеми з логістикою, необхідність перекидання всього цього зі Сходу на Захід. Тому вони вирішили, що Польщі не допомагатимуть. Звичайно, це можна назвати зрадою Заходу, можна назвати політичним або військово-політичним реалізмом. Зрештою, це помстилося їм у травні 1940 року.
10 травня 1940 року Німеччина розпочала масштабний наступ на Західну Європу. Удар одночасно спрямували проти Нідерландів, Бельгії, Люксембургу та Франції. Головний удар німецьких військ припав через Арденни — місцевість, яку союзники вважали складною для масштабного наступу бронетанкових сил. Після прориву через цей район німецькі танкові дивізії швидко вийшли до Ла-Маншу. У результаті британські та французькі війська на півночі Франції опинилися відрізаними від основних французьких сил. За кілька тижнів військова ситуація змінилася кардинально. 14 червня німецькі війська увійшли до Парижа, а 22 червня Франція підписала перемир’я з Німеччиною.
Ще до початку Другої світової війни, у 1938 році , нацистська Німеччина розглядала Польщу як потенційного партнера у протистоянні з Радянським Союзом. Однак формального військового союзу між Німеччиною та Польщею не існувало. У 1938 році Берлін дедалі активніше намагався переконати Варшаву аби долучитись до протистояння Радянському Союзу.
— Гітлер розглядав Польщу як потенційного союзника у боротьбі з комунізмом, тобто з більшовицькою та комуністичною ідеологією — говорить історик, професор Марек Сьома з Університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні. Польська влада так думати не могла. Звичайно, у довоєнній Польщі комунізм переслідували, він був заборонений, людей ув’язнювали за комуністичні погляди, але в жодному разі польська влада не була готова йти разом із Німеччиною проти Росії. У Польщі ніхто не розглядав такої концепції. Юзеф Бек скаже про це 5 травня 1939 року: поляки мають дещо таке, чого ніхто не може у них забрати, — це просто честь. Він фактично сказав: ми не можемо дозволити собі стати васальною державою Третього Рейху. Якби ми погодилися на німецьке плани, звичайно, не було б окупації, не було б поділу Польщі, не було б усіх цих наслідків. Однак ми стали б державою, яка була б абсолютно позбавлена суверенітету — підкреслює історик, Марек Сьома.
Деякі історики сьогодні вважають, що відмова від співпраці з Німеччиною могла бути великою помилкою. Водночас історик, професор Марек Сьома з Університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні зазначає, що такі висновки значною мірою є ретроспективними. За його словами, подібні оцінки з’являються тому, що сьогодні ми знаємо всі наслідки Другої світової війни — зокрема втрату Польщею незалежності, знищення значної частини її еліти та загибель мільйонів людей. За оцінками, під час Другої світової війни загинули близько 3 мільйонів етнічних поляків і близько 3 мільйонів польських євреїв.
Підготувала Інна Ясніцька