20 років, 111 зустрічей і понад 140 доповідачів — таким є доробок Осолінських зустрічей у Львові, циклу лекцій і дебатів, який Національний інститут імені Оссолінських проводить спільно зі Львівською національною науковою бібліотекою України імені Василя Стефаника. За цей час проєкт перетворився на майданчик для обміну знаннями, обговорення спільної історії та складних питань польсько-українських відносин. Традиція не перервалася навіть після початку повномасштабної російської війни проти України. Про історію зустрічей, значення культурної співпраці та роль особистих контактів у побудові довіри говоримо з директором Національного інституту імені Оссолінських Лукашем Камінським та уповноваженою Інституту з питань міжнародного співробітництва Вікторією Маліцькою.
Історія Осолінських зустрічей у Львові розпочалася з ініціативи тодішнього директора Національного інституту імені Оссолінських Адольфа Юзвенка, яку підтримав генеральний директор Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника Мирослав Романюк.
Перша зустріч відбулася у листопаді 2006 року. Богдан Осачук і Богуміла Бердиховська говорили тоді про Єжи Ґедройця та його бачення польсько-українських відносин. Важливу роль у започаткуванні проєкту відіграв Даніель Чарчинський, перший представник Оссолінеуму у Львові. Згодом цю функцію перебрав Станіслав Басарабович, а у 2010 році представницею інституту стала Вікторія Маліцька, яка працювала у Львові протягом наступних 11 років.
За її словами, спочатку формат передбачав передусім лекції польських науковців та інтелектуалів, а також дослідників із Литви, Білорусі, Франції, США та інших країн, чиї праці були пов’язані з історією і культурою регіону.
«Згодом формат Осолінських зустрічей дещо змінився: ми почали організовувати польсько-українські дебати, у яких брали участь представники обох країн. Так ми ще більше посилили елемент діалогу. Раніше найважливішою частиною лекції часто була розмова з аудиторією, запитання із залу. Тепер сама основна частина зустрічі побудована як дискусія», — розповідає Вікторія Маліцька.
На її думку, головним результатом двадцяти років роботи стало формування простору довіри, у якому можна порушувати складні питання, не побоюючись, що відверта розмова буде використана проти її учасників.
«Ми створили середовище, де немає тем, про які не можна говорити, і запитань, яких не можна поставити. Вважаю, що саме це — найбільше досягнення проєкту», — наголошує вона.
Осолінські зустрічі тривали під час пандемії COVID-19, а після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну їхня історія також не завершилася.
На початку 2022 року проєкт тимчасово призупинили. У травні у Вроцлаві відбулася спеціальна зустріч, під час якої представили двомовне видання творів Василя Стефаника, підготовлене з ініціативи Львівської бібліотеки імені Василя Стефаника до 150-річчя від дня народження письменника.
У вересні зустрічі повернулися до Львова. Першим доповідачем став новий директор Оссолінеуму Лукаш Камінський, який щойно розпочав роботу на цій посаді. Він виступив із лекцією «Історія як інструмент агресії. Російська інформаційна війна з європейської перспективи».
«Це була надзвичайно актуальна тоді тема, яка залишається важливою і сьогодні. Вже за два місяці відбулася дискусія за участю професора Пшемислава Журавського вел Ґраєвського та професора Ярослава Грицака про досвід війн із Росією», — згадує Вікторія Маліцька.
Та зустріч запам’яталася не лише змістом розмови. Частина дискусії відбувалася онлайн: Пшемислав Журавський вел Ґраєвський долучився з Лодзі, а Ярослав Грицак був присутній у Львові. Під час заходу російська атака пошкодила енергетичну інфраструктуру міста, зникло світло. Учасники продовжили розмову при свічках.
«Це був дуже символічний момент. Попри обставини, зустріч відбулася. Для мене вона стала свідченням того, що ми не відмовляємося від співпраці через те, що відбувається довкола. Ми продовжуємо працювати разом і віримо, що зможемо подолати ці випробування», — каже Вікторія Маліцька.
Для нинішнього директора інституту Лукаша Камінського продовження зустрічей під час війни має і символічне, і практичне значення.
«Ми вважаємо, що це один зі способів показати агресору: він не здатен зруйнувати нашу співпрацю та контакти з львівськими партнерами», — зазначає він.
Ювілейна зустріч стала нагодою повернутися до теми, з якої все почалося у 2006 році, — ідей Єжи Ґедройця. Його погляди на відносини між народами та політичне майбутнє регіону залишаються джерелом натхнення для сучасного діалогу.
«Постать Ґедройця, його ідеї, позиція та спосіб мислення можуть бути важливими орієнтирами не лише для польсько-українських відносин», — вважає Лукаш Камінський.
У програмі ювілейних заходів також прозвучала доповідь білоруської поетки, перекладачки та правозахисниці Тацяни Нядбай. Вона розповіла про значення культури для сучасної білоруської еміграції.
За словами Камінського, досвід білоруських митців і культурних діячів показує, як культура допомагає зберігати надію на зміни у власній країні та знаходити способи діяти навіть за умов політичного переслідування і вимушеної еміграції.
Таким чином, Осолінські зустрічі виходять за межі двостороннього діалогу. Вони дають змогу обговорювати досвід інших суспільств, які стикаються з авторитаризмом, обмеженням свобод і політичними репресіями.
Для Вікторії Маліцької робота у Львові була пов’язана з особливим завданням: представляти польську культуру так, щоб українські колеги могли краще її пізнати, побачити її привабливість і відчути спільність історичного досвіду.
«Я вважала своїм головним завданням бути мостом для діалогу. Хотіла представляти польську культуру так, щоб вона була зрозумілою українським колегам, щоб вони бачили її значення і відчували, що ми є частиною спільної історії», — говорить вона.
Маліцька нагадує, що історія Речі Посполитої та культурні зв’язки між поляками й українцями формувалися протягом століть. Водночас спільне минуле містить суперечності й досвіди, які потребують уважного осмислення.
«Ми маємо багату спільну історію і міцні підвалини, на яких можемо будувати сучасний діалог. Протягом століть наші предки жили на одній території, а їхні взаємини формувалися в різних політичних і культурних обставинах. Згодом виникали й протилежні історичні наративи, які ускладнювали порозуміння. Але саме тому важливо створювати особисті зв’язки та співпрацювати безпосередньо», — пояснює вона.
На думку Маліцької, міждержавні відносини значною мірою залежать від контактів між людьми. Культура, наукові дослідження та спільні проєкти створюють основу, на якій ці контакти можуть розвиватися і зміцнюватися.
Польсько-українські теми присутні не лише в програмі зустрічей, а й у видавничій діяльності Оссолінеуму.
«Наші видання закономірно охоплюють історію самого Оссолінеуму, а отже, і польсько-українських відносин. Протягом понад ста років інститут діяв у Львові й був частиною життя міста», — зазначає Лукаш Камінський.
Серед нещодавніх публікацій — праці, присвячені історії музею князів Любомирських, який був частиною львівського Оссолінеуму, але після Другої світової війни не був відновлений у Вроцлаві. Нині триває будівництво приміщення для музею, а дослідження його історії повертають увагу до культурної спадщини Львова та польсько-українських зв’язків.
Ще одним прикладом є видання про львівське мистецьке угруповання «Артес», до якого належали польські й українські митці. Такі дослідження показують, що культурне життя регіону формувалося завдяки взаємодії різних середовищ і традицій.
Камінський також згадує майбутню книжку Вікторії Маліцької про сучасний Львів, у якій порушено питання польсько-українських взаємин.
«Я переконаний, що співпраця Оссолінеуму з львівськими партнерами має значення, яке виходить далеко за межі відносин між культурними інституціями. Сьогодні ми особливо гостро відчуваємо потребу в таких формах взаємодії. У польсько-українських відносинах є проблеми, які потрібно розв’язувати, і я вірю, що в довгостроковій перспективі нам це вдасться», — говорить директор інституту.
Водночас, додає він, для цього потрібен тривалий процес розбудови довіри — між установами та конкретними людьми.
Осолінські зустрічі у Львові стали основою для розвитку інших спільних ініціатив. У листопаді 2025 року у Вроцлаві започаткували Стефаниківські зустрічі — спільний проєкт Національного інституту імені Оссолінських та Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника. Новий цикл відбувається в Польщі під патронатом Генерального консульства України у Вроцлаві.
За двадцять років Осолінські зустрічі пройшли шлях від циклу лекцій до простору, де дослідники, інтелектуали та представники культурних інституцій можуть обговорювати складні питання спільної історії й сучасності. Їхня тривалість засвідчує, що довіра між суспільствами формується завдяки послідовній роботі, особистим контактам і готовності слухати одне одного навіть тоді, коли відповіді не є очевидними.
Саме такі зв’язки, за словами учасників проєкту, створюють основу для подальшої польсько-української співпраці.
Підготувала Христина Срібняк