«Ґеббельс житиме стільки, скільки існуватиме пропаганда»

У Варшаві в рамках XXIX Ярмарку історичної книги відбулася зустріч з професором Еуґеніушем Цезари Крулем, перекладачем і науковим редактором польського видання щоденників Йозефа Ґеббельса

Польське видання щоденників Йозефа Ґеббельса

foto:PRdZ/Nazar Oliynyk

 

Поняття «ґеббельсівська пропаганда» на постійно вписалося як окреслення грубої, нахабної брехні, яка попри всю свою грубість і недолугість є ефективною у впливі на маси.  

В істориків не викликає сумніву, що саме завдяки ефективній пропаганді Адольф Гітлер зумів прийти до влади, а потім реалізовувати свої політичні та геополітичні цілі і що велика заслуга в цьому була особисто Йозефа Ґеббельса, який вірно слідував за фюрером до кінця, і так само як він покінчив життя самогубством в останні дні війни.

Цьогоріч в Польщі у видавництві «Bellona» вийшли три томи особистих щоденників Ґеббельса, які переклав і науково опрацював видатний дослідник проблематики нацистської пропаганди професор Еуґеніуш Цезари Круль. Слід додати, що він є автором першого критичного польського видання opus magnum Гітлера «Mein Kampf», «Моя боротьба», що теж видала «Bellona». 

Професор Цезари Еуґеніуш Круль (зліва) та модератор зустрічі к.і.н. Влодзімєж Кожицький. foto:PRdZ/Nazar Oliynyk

До Вашої уваги фрагменти зі зустрічі з професором Крулєм, яка пройшла в рамках XXIX Ярмарку історичної книги, що нещодавно пройшов у Варшаві.

Модератором зустрічі був польський історик Влодзімєж Кожицький, який відзначив актуальність і доцільність публікації щоденників Йозефа Ґеббельса як історичного джерела.

Це особливо зловісна, але водночас дуже цікава постать. Поза сумнівом мова про військового злочинця, який своєю пропагандою під’юджував до геноциду. Поруч з цим це була освічена людина. Ґеббельс захистив кандидатську дисертацію в Гайдельбергському університеті. Навчався в університетах Вюрцбурга, Фрайбурґа, Бонна. Вмів добре писати. Власне тому він і цікавий нам. Завдяки вмілому перу, здатності спостереження ми маємо змогу споглядати його очима, зрозуміло критично, весь період Третього Рейху і процес формування пропаганди. Цікавим може бути те, що він писав про сталінські чистки, про розпад Чехословаччини чи війну в Іспанії.  Певною мірою його щоденники є текстами, які доповнюють наші знання про ті часи. Це теж погляд на епоху очима співтворця подій, людини яка була високопоставленим функціонером Третього Рейху.

Я про все це говорю в контексті того, що були застереження щодо доцільності перекладу в Польщі творів Гітлера й Ґеббельса. Треба це розглядати в контексті сучасних подій, як свого роду пересторогу, в ситуації, коли в світі, Європі і теж в Польщі спостерігаються тенденції, котрі ослаблюють демократію. І коли прочитаємо Гітлера чи Ґеббельса, то побачимо, що колись все мало свій початок.

Влодзімєж Кожицький, відкриваючи виступ професора Еуґеніуша Цезари Круля, поставив питання: чи можна говорити, що Ґеббельс цілковито помер і що показують його щоденники? Говорить професор Круль:

 Ґеббельс цілковито не помер. Вважаю, що думка про нього живе і залишиться надовго, позаяк є синонімом всього найгіршого, коли йдеться про пропаганду. Ґеббельс житиме стільки, скільки існуватиме пропаганда, а пропаганда, як ви знаєте є дамою, якій років не рахують. По суті, пропаганда народилася разом з людством.

Треба усвідомлювати, що багато речей, які реалізовував Йозеф Ґеббельс були вже знані Наполеону. Декілька ключових ідей Ґеббельс почерпнув у Наполеона. Серед іншого, прийом як зробити так, щоб певна ідея потрапила до широких кіл, який полягає в тому, щоб щось спростити і неодноразово повторювати. Це говорив Наполеон, який як ми знаємо нам на асоціюється з історією пропаганди. Проте треба розуміти, що Йозеф Ґеббельс не був тим, хто геніально все винайшов, а потім втілював в життя. Він переніс на дійсність Третього Рейху і ті часи чимало продуктів попередньої пропаганди.

Проте його безсумнівною заслугою було те, що він зумів зі своєю пропагандою віднайтися в умовах масової пропаганди і масового суспільства.

Професор Круль відзначає особливу роль Ґустава Ле Бона, французького соціолога, антрополога та психолога, який був свого роду «ідейним батьком» Ґеббельса-пропагандиста. Настільною книгою Ґеббельса була праця Ле Бона «Психологія мас», видана у 1895 році.

Відомо, що як Адольф Гітлер, так і Йозеф Ґеббельс зачитувалися цієї книжкою, бо це був підручник, як достукатися до натовпу, чим він характеризується і що треба взяти до увагу, якщо хтось хоче його здобути. Принагідно треба пам’ятати, що в 20-30-х роках в соціології і психології розвинувся напрямок, названий теорією пропаганди. З’явився цілий ряд книжок і брошур про те, як вести пропаганду. Це були свого роду порадники для політиків. До таких порадників зверталися Гітлер та Ґеббельс, впроваджуючи в практику прочитане, а нею була боротьба за владу в 20-х роках. 

Треба собі здавати справу, що Адольф Гітлер з метою опанування пропагандистського мистецтва годинами стояв перед дзеркалом з багатьма кутами, щоб слідувати за собою під час того як він говорить. Він відпрацьовував щось, що сьогодні називають «мовою тіла». Гітлер відпрацьовував вміння слухати співрозмовника.

Він усвідомлював, що деякі речі треба сказати на початку промови, якісь в середині, а закінчити промову, так би мовити, «ефектним феєрверком».

Дослідник відзначає, і Гітлер і Ґеббельс впроваджували в свій арсенал різні ефективні прийоми ораторського мистецтва, а нацистська пропаганда першою застосувала ряд технічних вирішень, які були інноваційними. Прикладом цього є відомий пропагандистський фільм «Тріумф волі» Лені Ріфеншталь, де представлено Гітлера під час своєї промови на з’їзді НСДАП в Нюрнбергу в 1934 році.

Режисер фільму, щоб надати промові динаміці, бо відомо, що промова для публіки, особливо якщо брати довший її фрагмент, є важкою у сприйнятті, використала трюк, який зараз використовується як звичайна практика. Ріфеншталь використовувала рухому на шинах камеру, об’їжджала довкола Гітлера і знімала його промову. Це додавало сцені динамізму, а Гітлер в кадрі рухався більше, ніж це було насправді. Завдяки цьому фільму можна побачити, якими техніками він володів, що дозволяло йому достукатися до мас.

Такі саму техніки і прийоми використовував Йозеф Ґеббельс. Як відомо, він не був Аполлоном – 1, 65 м. зросту, дрібна постава, на додаток з дитинства шкутильгав на одну ногу. Що він робив під час своїх виступів? Демонстрував те, що в ньому було найкраще, а він володів прекрасною німецькою і мав прекрасні долоні піаніста, які він щохвилини експонував, подекуди перегинаючи палку. Окрім того, Ґеббельс мав чудовий, добре модульований голос. Він вмів достукатися до широкої аудиторії.

Це власне таємниця Ґеббельса, коли він жив – вміння впливати на широкі кола. Як ви знаєте, пересічна людина не очікує на інтелектуальні диспути. Її не цікавлять аргументи раціональної природи.  Зрештою про це писав Густав ле Бон у своїй книжці. Він писав, якщо Ви хочете запанувати над натовпом боронь Боже намагатися використовувати раціональні аргументи, показувати якісь «за», якісь «проти». Адже це може викликати сумніви у публіки, а завданням виступаючого є здобуття натовпу не в інтелектуальній, а в емоціональній площині. Промовець показує прості правди, навіть якщо вони часто насичені емоціями, бо тоді аудиторія перестає вже слухати, що їй кажуть – вона вже починає вірити. А віра, як відомо, це така річ, яка веде або до піднесених речей або до злочинів, особливо, коли мова йде про «сліпу віру».

Професор Круль теж розповів про взаємовідносини між Ґеббельсом та Гітлером і їх взаємне сприйняття.

Ґеббельс був під величезним впливом Гітлера і неймовірно захоплювався ним, фактично до самого кінця. Він вбачав в Гітлері якоюсь мірою свого «міфічного батька». Дефекти і труднощі дитинства Ґеббельса змушували його гарячково шукати батьківського авторитету і він це знайшов в Гітлері. Ця віра в авторитет Гітлера була непорушною, навіть, якщо він мав іншу думку, ніж Гітлер, а так було.  Наприклад, в 1943 році він намагався повпливати на Гітлера, щоб той змінив свою політику щодо східних земель, передовсім це стосувалося теренів Радянського Союзу.  Ґеббельс вважав, що підкорений Радянський Союз слід трактувати як ймовірного партнера для ведення політики, а не лише там всіх розстрілювати і вести безпощадну експлуатацію. На превелике розчарування Ґеббельса Гітлер на це не погодився. Ґеббельс звинуватив у такому рішенні Гітлера своїх політичних супротивників, а по-друге, сказав, що Гітлеру знає краще, що робити.

Зі свого боку, Гітлер, який здобув Ґеббельса для своєї партії, бо спочатку той був наставлений проти Гітлера, дуже його цінував. Цінував його лояльність, особливо, коли його в 1941 році Гітлера залишив Гессе, коли його залишили Ґерінг, і врешті Ґіммлер. Виразом цієї вдячності спочатку стало призначення в 1944 році Ґеббельса відповідальним до справ «тотальної війни», тобто він став людиною №2 в Третьому Рейху. А після смерті Гітлера рішенням останнього Ґеббельс став канцлером. Він став не фюрером, бо фюрер – то фюрер, а канцлером. Таким чином, впродовж півтора дня Йозеф Ґеббельс був людиною №1 в Третьому Рейху.

Матеріал підготував Назар Олійник