«Ми повинні сказати це вголос: Росія - це фашистська держава» - такий заголовок гучної статті професора Єльського університету Тімоті Снайдера, яку він опублікував декілька тижнів тому в газеті The New York Times. Відомий американський дослідник переконаний, що путінська Росія відповідає головним критеріям фашистського режиму.
Снайдер виокремив п’ять критеріїв, які вказують на те, що рашизм це не просто публіцистичний термін, а російський різновид фашизму:
- Культ лідера (Путіна).
- Культ предків і перемоги (читай «Велика вітчизняна війна»).
- Міф про Золоту добу і намагання повернути її («бажання відродити СРСР»).
- Демонізація і створення образу ворога (колективний Захід й Україна).
- Культ сили й мілітаризму, символіка (знак Z) й інші речі.
До розмови про Росію як фашистську державу і про російсько-українську війну загалом, я запросив професора Марека Корната з Польської Академії Наук.
Назар Олійник: Отже, в своєму тексті професор Тімоті Снайдер стверджує, що сьогоднішня Росія відповідає більшості критеріїв фашистської держави. Абстрагуючись від політичних конотацій терміну «фашизм», який повсюдно використовується як ганебне тавро, чи путінська Росія в політологічному сенсі цього слова є фашистською державою?
Марек Корнат:Я вважаю, що сьогоднішня Росія відповідає одним критеріям фашистської держави, а у випадку інших – ні. Це дискусійне питання. По-перше, в Росії артикулюють ідеологію боротьби за сильну російську державу, боротьби за допомогою сили зброї. Ця боротьба за сильну державу має дозволити реванш Росії за поразки після розпаду Радянського Союзу. В Росії до лідера ставляться як до вождя. Хоча, на мою думку, це дуже пересічна людина без вродженої харизми. Харизму йому створила пропаганда. Натомість не має таких рис фашизму, як масовий рух, який підтримує владу. Не має масових виступів на підтримку режиму. На мою думку, всього цього не має.
Звичайно, російська пропаганда дуже подібна до фашистської, ба навіть певною мірою відкликається до расових теорій.
Отож, деякі критерії фашизму виповнені, а деякі – ні. В будь-якому випадку, мені здається, що це держава, яка все ж таки має більше спільного з совєтською спадщиною, аніж з фашизмом. Безумовно, фашизм використовується як методи правління і теж як зовнішня політика, але мені здається Росії ближче до комуністичної спадщини, що виражається в гаслах відбудови СРСР як великої потуги.
Н.О.:В путінській Росії практично відсутній расовий критерій. А чи можна сказати, що його заміняє культурно-політичне поняття «рускій мір»? Чи «рускій мір» відіграє ту ж роль, що чистота раси у випадку фашистської Італії чи нацистської Німеччини?
М.К.:У випадку фашистської Італії гаслом була Римська імперія, яка охоплювала все Середземномор’я. У випадку гітлерівської Німеччини гаслом був lebensraum «життєвий простір» на сході Європи. Натомість «рускій мір» - це відповідник цих гасел-понять. Ми тут маємо справу з подібними явищами, але тут мова про поняття геополітичні. «Рускій мір» в цьому сенсі співпадає з тим, чим було німецьке поняття lebensraum чи італійське Impero Romano. Тому «рускій мір» геополітичне, але не расистське поняття.
Н.О.:А як ця війна, яку Росія веде під брехливим гаслом «денацифікації» України, демократичної держави, впливає на сприйняття Заходом, тою ж Францією чи Німеччиною, монополії Росії на нібито виняткову історичну роль у боротьбі з фашизмом і нацизмом? Адже ми тут маємо справу з війною геноцидального характеру щодо українців. Чи це стане потужним ударом по цьому сталінсько-путінському міфі?
М.К.:Гадаю, що лякаючи світ «українським фашизмом», який нібито існує, бо ніхто в це не вірить, Росія не вийшла переможцем в цьому протистоянні. Справа в тому, що залякуючи світ надуманим «українським фашизмом», Росія намагалася довести, що Україна є фашистською державою і тому повинна бути покарана, у зв’язку з чим росіяни виступили у військовий похід. Звичайно, Росія розраховує на те, що вона використає свої заслуги у перемозі над гітлерівською Німеччиною, які тою чи іншою мірою пам’ятають на Заході. Але зараз Росія рухається в напрямку повної втрати «морального капіталу» в сенсі soft-power.
Сьогодні росіяни вчиняють страшний злочин щодо українського народу. Це такі ж злочини, які вчиняв в Україні Гітлер. І тому це гасло «денацифікації» не сприйняли на Заході. Мені здається, що сьогодні на Заході немає нікого, хто б сказав, що Росія права, і Україна – це фашистська держава.
Н.О.:Проте тут скоріше мова про політичний мейнстрім. Адже, коли взяти крайньоліві партії і сили, то там таке бачення присутнє. А якщо відійти від європоцентризму, який нас постійно переслідує, то ми маємо, скажімо, Латинську Америку, котра цілковито по-іншому дивиться на цю справу, хоча б з огляду на глибоко вкорінений антиамериканізм у цій частині світу.
М.К.:Так, Ви праві, але я не думаю, що Росія досягне своєї мети і світ повірить в те, що вона хоче сказати, і сьогодні ні що про це не свідчить. Згідний, що є радикальні ліві партії й Латинська Америка, в якій дуже сильно налаштовані проти США. Проте, що тут багато говорити – обличчя Заходу формує Америка і Західна Європа. На мою думку, чим більш голосно у світ будуть долинати відомості про злочини проти людства, які чиняться в Україні, то тим більшим тягарем це стане для іміджу Росії, держави, яка колись була союзником у боротьбі з Гітлером і завдяки цьому черпала «моральний капітал» в сенсі soft-power. Все ще попереду, і подивимося, що нам принесуть подальші події.
Н.О.:Ще до російської агресії проти України в 2014 році на Заході дуже артикулювалися тези, що немає місця війні в Європі, зміні кордонів і порушенню суверенності держав. Все це декларувалося з огляду на трагічні наслідки, передовсім ІІ світової війни. Росія ж в 2014 році захопила Крим, розпочала війну в Донбасі, а в 2022 році відкрито напала на Україну. Маємо повномасштабну війну між двома державами, чого в Європі не було з 1945 року.
Сьогодні ж на Заході все голосніше лунають заяви, що Україна повинна піти на поступки Росії, що Путін «повинен зберегти обличчя», про що неодноразово заявляє президент Франції Макрон, чи навіть відмовитися від частини своєї території заради миру, про що говорить ексдержсекретар США Кіссінджер.
Важко собі уявити такі заяви у випадку нападу Гітлера на Польщу у вересні 1939 року. Чи це свідчить про те, що західні політичні еліти попри риторику не засвоїли належним чином уроків ІІ світової війни?
М.К.:Знаєте, було тоді і так, що коли Гітлер напав на Польщу, то Муссоліні запропонував другий Мюнхен, і Франція була за, але Великобританія виступила проти, вимагаючи виведення німецьких військ. Якби не позиція Великобританії, тоді на початку вересня 1939 року, то все йшло до чергової конференції, на якій би було прийнято рішення про передачу польських земель в руки німців. Тому тут ситуація якоюсь мірою подібна.
Моя оцінка сьогоднішньої ситуації така, що Захід зараз - це передовсім США. На жаль, Західна Європа без Америки мало що значить. І тут ми бачимо підтвердження відомої тези польського історика Оскара Халєцького про «атлантичну цивілізацію». За його словами, західна цивілізація – це, передовсім, атлантична цивілізація. Якщо США капітулюють, то це означає кінець, і в такому випадку, по суті, немає жодних надій на знайдення виходу з цієї ситуації.
Натомість, якщо мова йде про оцінку того, що роблять США, то мені здається, що вони роблять набагато більше, ніж можна було б очікувати. На початках здавалося, що Америка не зробить нічого або майже нічого, а однак американці вирішили надсилати зброю й надати Україні допомогу. Питання лише в тому, чи ця допомога буде достатньою. Була заява президента США Джо Байдена, що він не радить Україні віддавати Росії які-не будь території. Він не радить робити, а одночасно не чинить в цьому плані якийсь тиск. Це дуже важлива заява. На даний момент США чинять дуже добре, але помітно, що вони бояться Третьої світової війни, і це якоюсь мірою зрозуміле.
Мені здається, що з таким паскудним ворогом, як Росія треба вести таку політику, що навіть варто піти на ризик ядерної війни, бо немає іншого виходу. Росію треба зупинити будь-якою ціною.
Матеріал підготував Назар Олійник