63 дні запеклої боротьби, 63 дні жертовності і надії на диво. Варшавське повстання, яке вибухнуло 1 серпня 1944 року, є одним з найбільш героїчних прикладів боротьби поляків за свободу, а водночас цей зрив є трагічною сторінкою і глибокою травмою.
В ході збройного зриву загинуло від 15 до 18 тисяч бійців АК, німецькі окупанти вбили близько 180 тисяч мирних мешканців, а польська столиця стала руїною. В той час як німці на лівому березі міста придушували виступ поляків, на правому стояли частини Червоної армії, які за наказом Москви припинили наступ на Варшаву. Таким чином, Сталін дав можливість Гітлеру розправитися з спільним ворогом, яким була АК, що представляла польський уряд у вигнанні.
Роками в Польщі точиться політична і суспільна дискусія щодо сенсу Варшавського повстання і його доцільності. Можна сказати, що тут має місце зіткнення двох точок зору – героїчної і прагматичної.
Який сенс Варшавського повстання? Чи воно було потрібне? Це питання я адресував історику Себастьяну Павліні з Музею історії Польщі, якого запросив до розмови про Варшавське повстання.
Мені здається, що тут є два питання, які необхідно розділити. Перше – це питання, чи Варшавське повстання було потрібне. І ми тут опираємося на знання, які нам доступні з перспективи того, що ми знаємо сьогодні. Тут слід сказати, що в цьому розумінні повстання сенсу не мало, позаяк вже не могло вплинути на хід Другої світової війни. Це був колосальний за розмахом конфлікт, в який були залучені величезні армії і на хід якого впливали рішення найважливіших політиків тогочасного світу. На жаль, Польща не належала до найбільших гравців Другої світової війни. Польща не мала величезної армії, яка могла б бути тут козирем. По суті, Польща була пішаком, яким ходили в залежності від потреб чи то росіян, чи німців, британців чи американців. В силу цих обставин Варшавське повстання не могло змінити рішень, прийнятих Сталіном, Черчілем і Рузвельтом.
Однак окремим питання є те, чи Варшавське повстання могло не вибухнути. І тут треба сказати, що Варшавське повстання мусило вибухнути, бо коли у вересні 39-го року Польща втратила свою незалежність і була окупована Німеччиною та Радянським Союзом, то польське підпілля впродовж тих п’яти років окупації переконувало суспільство, що ведеться боротьба за незалежність Польщі і що коли прийде слушний час, польська підпільна армія виступить і визволить Батьківщину. Тому після п’яти років неймовірного терору, який зумовив величезні втрати, що йшли на мільйони, після тих колосальних зусиль вкладених в розбудову польської підпільної держави і конспіративних організацій, не можна було зненацька людям сказати, мовляв, давайте нічого не робити і сидіти тихо.
Критики Варшавського повстання засуджують рішення командування АК, передовсім генерала Тадеуша «Бур» Коморовського, про збройний зрив. Проте часто забувається, що в разі відсутності цього наказу, була загроза, що виступ у Варшаві міг бути, але вже спонтанний. З огляду на окупаційну політику і зважаючи на той факт, що німці наприкінці липня 44-го року вели примусову мобілізацію населення Варшави для фортифікаційних робіт на підступах до міста або просто вивозили людей в концтабори. Тобто, польське підпілля могло бути ліквідоване без боротьби. Чи була така загроза?
Так, такий ризик, звичайно, був. Ми з висоти наших сьогоднішніх знань можемо припускати, що до всього цього згаданого, скоріш за все, справа не дійшла б. Натомість, тоді в липні 1944 року, коли приймалися рішення, коли відбувалися наради головного командування АК і дискутувалося чи починати повстання, а його початок постійно переносився, ці люди, приймаючи 31 липня остаточне рішення, не могли про все це знати. Командири АК справді боялися, що німці зроблять щось, що призведе до знищення конспіративних структур, що людей почнуть вивозити до концтаборів. Німці за ті п’ять років окупації у Варшаві довели, що вони здатні на такі речі. Тут можна згадати про весну 1940 року, коли по всій Варшаві проводилися величезні облави. Теж варто згадати про період від листопада 1943 по лютий-березень 1944 року, коли в місті панував терор неймовірних розмахів, коли щодня проводилися облави. Людина, йдучи на роботу чи виходячи за покупками, могла вже не повернутися додому. Можна було потрапити до концтабору чи бути розстріляним на місці. Очевидно, прикладом тут може служити розправа з Варшавським гетто. В самому центрі Варшави німці знищили величезний житловий квартал, було вбито мешканців, а його самого зрівняно з землею. Варшав’яни все це бачили. Вже абстрагуючись від того, чи поляки допомагали євреям чи ні, поляки бачили на, що здатні німці. Вони розуміли, що в разі потреби німці будуть здатні зробити з Варшавою теж саме, що й з гетто. Зрештою, як показало Варшавське повстання, німці були здатні на все.
За рішенням генерала Тадеуша «Бур» Коморовського та командування АК про збройний зрив у польській столиці стояли відповідні військові і політичні розрахунки. Був план захопити і утримати стратегічні об’єкти міста, щоб коли Червона Армія входитиме до міста, його господарем була АК й польська підпільна держава. Проте не взято до уваги сили німців, їх готовності воювати до останнього, а повстанці розраховували, що німці залишать місто після перших же успіхів поляків, в побоюванні бути оточеними совєтськими військами. І найголовніше - не взято до уваги невдачу операції «Буря», частиною якої було Варшавське повстання на, так званих, східних кресах. Скажімо, мова про провал операції «Буря» у Вільно та Львові. Чому не враховано цього факту і того, що совєти вороже налаштовані до АК та польського уряду на вигнанні, з яким Москва розірвала дипломатичні відносини більше року тому?
Так, те що Ви сказали – це абсолютно ключові речі для розуміння процесу прийняття рішень про підняття Варшавського повстання. Взагалі не взято до уваги сили німців, але також проігноровано спосіб взяття великих міст Червоною армією. Вважалося, що для визволення Варшави потрібно зайняти ключові пункти міста, серед них мости, а згодом по тих мостах підрозділи Червоної армії разом з танками вступлять до столиці і виб’ють німців. Повстанці залишили вільними ключові міські артерії на заході міста, для того щоб окупанти могли втекти, а Варшава в швидкому часі була визволена. Натомість не взято до уваги факту, що совєти так міста не здобувають, а оточують їх, потім б’ють артилерією та здійснюють авіанальоти, після чого йде масований штурм піхоти, нищачи таким чином німецькі війська, які знаходилися у місті. Чому вважалося, що Варшава в цьому плані стане якимось винятком і чому не взято під увагу невдачу акції «Буря» в попередні перед Варшавським повстанням тижні? На мою думку це питання, на які вже не можна дати відповіді, бо ті, хто приймав рішення про повстання свого часу не дали такої відповіді. Ми можемо лише здогадуватися і це пов’язане з тим, про що була мова вище. Тобто, з огляду на тих 5 років окупації і творення структур польської підпільної держави, не можна було просто так сказати людям, що боротьбу не слід розпочинати.
Проте є ще одна річ. Ті, хто приймав рішення про початок Варшавського повстання – генерал Тадеуш «Бур» Коморовський, генерал Окуліцький – були людьми, що діяли в умовах окупації. Вони бачили всі ті облави, страти, бачили те саме, що й звичайні люди. Все це на них впливало. Вони були страшенно втомлені війною і несли на своїх плечах неймовірний тягар. Можливо цей тягар для них виявився надто важкою ношею. Це не є якийсь закид в їхній бік, бо ми не знаємо чи хтось міг би краще вийти з цієї ситуації. З одного боку, логіка підказувала, що не варто піднімати повстання, а з іншого боку було бажання помсти. Помста в цей час – це був дуже потужний чинник. Це було бажання відплатити за все, що німці з поляками витворяли. На жаль, все це створило просто вбивчу мішанку, яка зумовила вибух Варшавського повстання, яке закінчилося колосальною трагедією – знищенням міста і вбивством тисяч і тисяч людей.
Чи Ви погодитися з тим, що війна в Україні ставить в новому світлі цьогорічне відзначення річниці Варшавського повстання? Маємо приклад героїчної оборони Маріуполя й інших українських міст. Зараз теж стоїть питання битися чи не битися. Тобто, чи таким чином ми можемо глибше зрозуміти драматизм виборів поляків тоді і українців сьогодні?
Скажу так, що з суто людської точки зору, слухаючи новини про війну в Україні, про злочини, які там чинять російські війська, скажімо Ви згадали про Маріуполь, то перед очима стоять образи, які до цього часу мені були знайомі зі спогадів, документів і фотографій варшавського Старого міста у серпні-вересні 1944 року. Стара частина міста є абсолютним символом Варшавського повстання. Це була частина міста, яка впродовж цілого серпня боронилася. Німці здобули її на початку вересня. Старе місто було цілковито зрівняне з землею, а тисячі людей там загинули. Цей рівень страхітливого нищення тепер спостерігається на війні в Україні.
Тому я цілковито згідний, що цьогоріч роковини Варшавського повстання особливі з огляду на ситуацію в Україні. Проте, як історик, я також бачу багато спільного з історією Варшавського повстання. Хоча на цьому етапі війни є більше спільних елементів з війною у вересні 1939 року, бо українська держава існує як цілісність, має союзників, які більше чи менше, але допомагають. І таку ж історію ми бачимо у вересні 39-го року. Варшавське повстання є трохи іншою історією. Що єднає Варшавське повстання і героїчною боротьбою за волю України, так це власне прагнення волі. Прагнення волі було міцною основою для варшав’ян у 1944 році. Це прагнення волі зумовило, що командування АК прийняло таке, а не інше рішення. Саме прагнення волі зумовило, що населення Варшави в перші дні повстання так масово кинулося у боротьбу, до створення барикад, і так активно допомагало повстанцям в тому, щоб столиця Польщі була визволена з під німецької окупації і терору. І це те саме, що ми сьогодні бачимо в Україні. Це прагнення волі з боку українського народу є таке ж саме. На жаль, це велике прагнення свободи пов’язане з величезними людськими драмами. Так було у Варшаві в 1944 році, і так, на жаль, сьогодні є в Україні.
Матеріал підготував Назар Олійник