Рішення про поділ Речі Посполитої було прийняте на петербурзькому дворі ще в середині 1771 року, а перший таємний договір в цій справі був підписаний між Росією і Пруссією у Петербурзі 17 лютого 1772 року. Згодом до спілки цариці Катерини II і короля Фрідріха ІІ приєднався й австрійський імператор Йосиф ІІ.
5 серпня 1772 року, знову ж таки у столиці Російської імперії, три монархії уклали договір про розподіл земель Речі Посполитої, відомий в історіографії як перший поділ Польщі. А вже незабаром, 18 вересня 1772 року Росія, Пруссія та Австрія довели до відома Речі Посполитій про розподіл між собою її земель. Війська трьох монархій, не зустрічаючи жодного опору з боку польсько-литовської держави, здійснили захоплення і анексію у відповідності до свого таємного пакту від 5 серпня 1772 року.
Пруссія отримала 36 тисяч квадратних кілометрів з 580-тисячним населенням. Під владу Берліну перейшла Вармія, воєводства Поморське, Мальборське і Хелмінське, але без Ґданська і Торуня.
Австрія зайняла південну частину Краківського і Сандомирського воєводств, а також Руське воєводство, включно зі Львовом — всього 83 тисяч квадратних кілометрів і 2 млн 650 тисяч мешканців.
Врешті, Росії відійшли землі на схід від Двіни і Дніпра (воєводства Мстиславське, Вітебське, Полоцьке і частини Мінського й Інфлянтського) — сумарно 92 тисячі квадратних кілометрів і 1 мільйон 200 тисяч жителів.
Через рік, у вересні 1773 року конфедераційний Сейм у справі поділу Речі Посполитої, скликаний трьома загарбницькими монархіями, затвердив перший її поділ.
Річ Посполита, ослаблена війною, яку вела з 1768 року Барська конфедерація проти російського панування та фаворита Катерини ІІ в особі останнього польського короля Станіслава-Авґуста Понятовського, не мала жодної змоги протистояти свої трьом могутнім сусідам. За першим поділом Речі Посполитої послідував другий (1793), а потім третій, остаточний поділ (1795), після якого Польща зникла на 123 роки з політичної мапи світу.
Про куліси й геополітичний контекст першого поділу польсько-литовської держави я попросив розповісти дослідника Міхала Бонка з Музею історії Польщі.
— Перший поділ Польщі був безпрецедентною подією у тогочасній Європі. В держави відібрали приблизно третину її території, яка була анексована її сусідами. І мова про нейтральну державу, яка не вела жодної війни зі своїми сусідами. По-друге, у загарбників не було жодних законних прав до анексованих земель, а кордони Речі Посполитої були урегульовані та закріплені в трактатах. За іронією, в тому числі у трактаті з Росією про «вічну дружбу» від 1768 року, в якому та гарантувала інтегральність кордонів Речі Посполитої. Зрозуміло, що ці договори залишилися лише на папері і були позбавлені будь-якої практичної цінності.
Якщо йдеться про причини першого поділу Речі Посполитої, то, як підкреслює дослідник, ними були агресивні наміри сусідів на чолі з Росією.
— Старша історіографія покладала провину на Пруссію, як на головного проводиря поділу. Особливо охоче це підкреслювала російська історіографія. Проте після більш глибоких досліджень виявилося, що росіяни свідомо перекидали цю вину на німців. Доходило до того, що публікуючи в ХІХ столітті документи та джерела, росіяни маніпулювали і фальсифікували все таким чином, щоб головну відповідальність за перший поділ Речі Посполитої скинути на Пруссію, що нібито ця держава змусила Росію до поділів, але ми сьогодні знаємо, що це неправда.
Історик пояснив причини, які підштовхнули Російську імперію на чолі з царицею Катериною ІІ до проведення поділу території сусідньої держави.
— Передовсім справа в тому, що після Семилітньої війни [1756-1763 роки — прим.ред.] Пруссія впродовж наступних декількох десятиліть була неймовірною слабкою і прусаки були політично дуже залежні від Росії, яка із Семилітньої війни вийшла неймовірно сильною імперією, яка нав’язувала свою волю у всій Центральній Європі і яка простягла свої впливи аж до Швеції, Данії і Пруссії. Російські впливи проникали аж на Балкани. Тому твердження, що Пруссія щось змушувала робити Росію, є просто ірраціональним, бо це росіяни були у політичному сенсі вищими від Пруссії.
Пропозиція поділити Річ Посполиту вийшла від Катерини ІІ під час візиту в Петербургу прусського дипломата, її родича. Звичайно, прусаки хотіли поділити землі свого сусіда, але це росіяни були стороною, яка в кінцевому підсумку все це ініціювала.
Говорячи про геополітичний контекст першого поділу Речі Посполитої, Міхал Бонк звертає увагу на війну Росії з Османською імперією і наміри Петербургу відгризти собі ласий шматок від цієї занепадаючої потуги.
— В основі плану про поділ Речі Посполитої лежала не стільки справа Барської конфедерації, скільки, передовсім, російсько-турецька війна, яка тривала від 1768 року. В ході цієї війни Росія почала висувати ірраціональні територіальні претензії щодо Османської імперії. Головним чином вони стосувалися Балкан, що було безпосередньою загрозою для інтересів Австрії, яка вважала Балкани своєю сферою впливів. І це зумовило дипломатичний конфлікт між цими двома потугами — Австрією і Росією. І власне для вирішення конфлікту й зняття напруги, Росія в порозумінні з Пруссією виступила з пропозицією такого собі «обміну територіями». У відповідності до цієї пропозиції росіяни відмовлялися від частини земель, які вони хотіли загарбати у Туреччини, а в обмін на це всі три в скорому часі поневолювачі мали між собою «поділитися» землями Речі Посполитої. Так, Росія замість Балкан собі забирала східні терени Речі Посполитої, Пруссія собі брала Помор’я, а натомість Австрія — Галичину. І таким чином, всі мали бути задоволені.
Міхал Бонк підкреслює, що Річ Посполита станом на 1772 рік була країною нейтральною, з малочисельною і дуже слабкою армією, а також країною, яка була повністю під кураторством цариці Катерини ІІ, а польські монархи впродовж десятиліть, включаючи останнього короля Станіслава Авґуста-Понятовського, були тією чи іншою мірою ставлениками Росії. Петербург активно представляв Річ Посполиту як «польську анархію», державу, що стоїть на грані краху. В цьому контексті історик проводить цікаві паралелі з сучасною Україною, її пошуками «третього шляху», позаблоковості і російською агресією 2014 року.
— Мова йде про певний прецедент, який тоді встановила Росія. Треба пам’ятати, що Річ Посполита не мала армії, а це частково було зумовлене пацифізмом цієї країни, яка після Північної війни [1700-1721 роки — прим.ред.] обрала шлях нейтралітету. І це теж випливало з ідеї, що коли ми не загрожуємо сусідам, то в них немає причин загрожувати нам. Тут можна провести дещо віддалену паралель з тим, що Україна зробила із совєтською ядерною зброєю з доброї волі і так само з доброї волі чинила Річ Посполита. Ми тут маємо дуже схожу ситуацію з Україною її нейтралітетом і пацифізмом. Тут треба теж сказати, що Росія нав’язала свого короля Речі Посполитій. Вже великою мірою Авґуст ІІ, який повернув собі корону завдяки Петру І, був накинутим королем. Те ж саме можна сказати про Авґуста ІІІ. Врешті Станіслав-Авґуст Понятовський був обраний королем на елекційному сеймі під загрозою використання сили. Жителі польсько-литовської держави були чимраз більше незадоволені все більшим і глибоким російським втручанням у політику Речі Посполитої. Відбувалося вже збройне і чимраз брутальніше російське втручання. Тому поляки спровоковані Росією, яка все більш роз’юшувала релігійні суперечки з метою дестабілізації держави, організували виступ Барської конфедерації.
Тут треба додати, що Барська конфедерація була відповіддю на російське свавілля в Речі Посполитій й інструментальне використання справи так званих дисидентів, іншими словами протестантів. Всім цим займалося російське посольство у Варшаві. Росія використала дестабілізацію держави, яку ж сама і спровокувала, щоб вдатися до інтервенції під гаслами відновлення порядку. Відбулася спеціальна військова операція. Говорилося, що війна не ведеться з Річчю Посполитою, а йде боротьба з якимось групками релігійних фанатиків, як тоді Росія окреслювала барських конфедератів.
Історик також розповів про те, як перший поділ Речі Посполитої сприйняла громадська думка Європи епохи Просвітництва. Він відзначає, що три монарші двори вели активну кампанію по очорненню жертви своєї загарбницької політики.
— Громадська думка щодо цих подій була поділена. Після проведення поділу, передовсім Росія, але також інші дві держави-загарбники, організувала величезну пропагандистську кампанію. Її метою, головним чином, було представлення Речі Посполитої як держави, яка, по суті, і державою справжньою не є, а тому не заслуговує на існування. Серед іншого, у цю кампанію було залучено декілька відомих філософів на чолі з Вольтером. Не всіх цей образ переконував. Частина громадської думки, особливо в Англії, але теж частково у Франції, не вірила цій пропаганді. Це було виражено в такому м’якому спротиві у вигляді карикатур, які представляли поділ Речі Посполитої як свавілля по відношенню до системи європейської рівноваги і злочин проти практично безборонної держави.
Матеріал підготував Назар Олійник