Третього лютого, у віці 87 років помер Шевах Вайс, колишній спікер Кнесету, колишній посол Ізраїлю в Польщі, лицар ордена Білого орла, багаторічний голова ради Меморіального інституту «Яд-Вашем». Заслуги Шеваха Вайса у зміцнення польсько-ізраїльських взаємовідносин важко переоцінити. Його часто називають послом Польщі в Ізраїлі – настільки Вайс любив країну над Віслою, шанував її народ і підкреслював заслуги поляків хоча би в рятуванні євреїв від Голокосту.
Сьогодні ми хочемо згадати Шеваха Вайса і послухати розмову, яку з ним записав для Другої програми Польського радіо Роберт Мазурек. Це розмова про роки дитинства Шеваха Вайса, проведені на Львівщині, у Бориславі, містечку, яке сам Вайс називав «справжнім мульти-культи»:
- Якби антрополог хотів дізнатися, як насправді виглядає мульти-культи, то повинен приїхати до містечка в Галичині перед Другою світовою війною. Там було справжнє мульти-культи. Наприклад, у моєму родинному домі бібліотека була німецькомовна, мій батько вчився у гімназії німецькою мовою, адже за його дитинства і молодості там була Австро-Угорська імперія. Я, зрештою, пам’ятаю, портрет Франці Йозефа, який висів на стіні в нашій оселі. Отже, з батьком я розмовляв німецькою. З мамою – переважно в ідиш. Мама, щоправда, теж володіла німецькою, але з нею я спілкувався мовою ідиш, зрештою, батьки між собою теж говорили в ідиш. Раз на кілька днів до нас приходив рабин, котрий навчав мого брата івриту. На свята ми молилися на івриті, але з акцентом в ідиш. З моїми друзями з подвір’я я спілкувався польською або ж українською мовами.
Шевах Вайс казав, що Борислав, в якому він провів своє дитинство (Вайс народився у 1935 році), був на той час досить заможним містечком:
- Усе завдяки нафті, нафтовій промисловості, котра там почалася десь на початку 19-го століття. Тому містечко дуже потужно розвивалося. На початку 19-го століття там мешкало 10-12 тисяч людей, а вже перед Другою світовою війною Борислав мав 50 тисяч мешканців. Там мешкало кілька дуже багатих німецьких сімей, котрі займалися нафтовим бізнесом, були теж заможні польські й українські родини. Євреї не займалися нафтовою промисловістю, ми жили з торгівлі.
В ефірі Другої програми Польського радіо Шевах Вайсс так згадував своє дитинство, його смаки і запахи:
- Я пам’ятаю наш дерев’яний дім, пам’ятаю нашу тісну кухоньку, а також — запах картопляного супу. Пам’ятаю теж вареники моєї матусі, а також — бульбаники — пиріжки з картоплею, здається, то була українська страва, але точно не знаю. Мій батько мав маленьку крамнику, в якій продавав свіжі овочі, тому ми мали все свіженьке. Я пам’ятаю, як у п’ятницю ввечері, після обіду, я сидів у мого дідуся Іцека на колінах. Пам’ятаю мого другого дідуся Гірша. Їх обох вбили німці. І коли я про це згадую, досі на очі навертаються сльози… Я пам’ятаю з того часу життя. Ми мешкали у дерев’яному маленькому будиночку, в якому було все — і наша оселя, і крамничка. І наша сім’я, як стверджував мій батько, мала перше в містечку радіо. Насправді ми не були першими, але тато хотів у це вірити. І я до сьогоднішнього дня згадую дискусії між моїми батьками — що слухати. Батько хотів Яна Кєпуру, а моя мама дуже любила Поля Робсона.
Про свою маму Шевах Вайс говорив, що вона була космосом:
- Я пам’ятаю свою маму в крамниці частіше, ніж тата. Мама займалася, як кожна жінка, дітьми, домом і так далі, а ще встигала пильнувати, як іде торгівля у крамниці, бути соціальним працівником, котрий допомагає усім старшим членам родини. Вона була дуже сильно пов’язана і віддана людям. Я натомість хочу розповісти про свою маму таку історію. Отже, до Борислава у 1944 році увійшла Червона армія. Червоноармійці почали одразу шукати в місті нацистів. І пішла якась плітка, що син пані Росотової, Юзеф, якось був пов’язаний із німцями, з нацистами. Ми ж прихистили пані Росотову. Вона мешкала в нашому будинку. Одного дня в нашому досі з’являється міліція НКВД. Вони шукають Юзефа. Тож моя мама каже їм українською – такого в нас немає. А вони на це, що шукають його родичів, і що знають — пані Росотова знаходиться в нашому будинку. Моя мама як це почула, то каже так: «Ця жінка врятувала нам життя, завдяки їй, завдяки тому, що вона нас переховувала за німецької окупації, восьмеро членів нашої сім’ї врятувалися. Ця жінка є центром і серцем нашої сім’ї. Якщо ви її забираєте, то я іду з нею». Ви знаєте, я дуже часто розповідаю цю історію, тому що вона показує, якою відважною жінкою була моя мама. І з цієї точки зору її можна назвати праведником світу.
Шевах Вайс був багаторічним головою ради Меморіального інституту «Яд-Вашем». В Ізраїлі, куди у 1946 році переїхала його сім’я, Шевах здобув освіту і зробив політичну кар’єру. Він був головою Кнетесу, брав участь у мирних переговорах з Ясіром Арафатом. Згодом Шевах повернувся до Польщі, але вже не маленьким хлопчиком, котрий чудом врятував життя у часи Другої світової війни, а послом держави Їзраїль.
Влітку 1941 року, коли до Борислава прийшли німецькі війська, родині Вайсів вдалося врятуватися від транспорту до концтаборів – саме завдяки сусідам, як польським, так і українським. Шевах провів зі своїми братами і сестрами, татом і мамою, у підвалах та різних схованках, під землею три роки. І, як згадував в ефірі Другої програми Польського радіо, сам там, під землею, він зрозумів, що стане політиком:
- Я став політиком, коли мені було шість років і коли я сидів у підвалі, коли ховався в тих каналах, жив разом зі щурами і вошами. І там я зрозумів, що політики тримають у своїх руках увесь світ. А потім, коли я був у будинку для єврейських дітей, мене там теж вибрали головою учнівської ради. А згодом, коли я вже пішов вчитися в університет, я вибрав політологію. За освітою — я професор політичних наук та соціології. І, додам, я маю відповідні документи з університету в Хайфі, які це підтверджують. А мій батько, пам’ятаю, бідкався: «Шеваху, Шевцю, — так мені казав, — що ти робитимеш після тої політології?». Мій тато, на щастя, дожив часів, коли побачив свого сина, того, що ховався у підвалі, спікером ізраїльського парламенту – Кнесету та віце-президентом Ізраїлю. І тоді мені вдалося переконати тата, що вибір політології не був помилкою.
Коли хтось дзвонив до Шеваха Вайсса, то, чекаючи аж пан посол підніме трубку, слухав музику Шопена. Про свої музичні смаки Вайс так говорив:
- Я люблю класику, наприклад, Баха. Брамса дуже люблю слухати. Моцарта — трішечки менше. Гайдн — залежно від симфонії, часом він буває нудний. Гершвіна також дуже люблю слухати. Мені також подобається музика, як я її називаю, орієнтальна, афро-азіатська, з її ритмом. Цей ритм мене зворушує.
Запрошуємо послухати передачу в доданому файлі.
Dwójka/Яна Стемпнєвич