Смерть отця Францішека Бляхніцького з самого початку видавалася підозрілою і чимало істориків вважали, що його вбили.
14 березня 2023 року спільна прес-конференція генпрокурора Польщі Збіґнєва Зьобра і голови Інституту національної пам’яті Кароля Навроцького поставила крапку щодо причини смерті – засновника католицького руху «Світло-Життя» отруїли агенти комуністичної Служби безпеки Анджей та Йоланта Ґонтарчики, що призвело до смерті отця Бляхніцького 27 лютого 1987 року у західнонімецькому Карлсберзі. Слідство продовжується з метою встановити всіх винних і притягнути їх до відповідальності.
Слід сказати, що смерть йшла по п’ятах за Францішеком Бляхніцьким з юних літ. Він був невтомним борцем з тоталітаризмом. Отець Бляхніцький боровся з комунізмом, але в часи Другої світової війни теж із нацизмом. Бляхніцький як рядовий воював проти німців у вересні 1939 року. За активну позицію гітлерівці запроторили його до в’язниці. За гіркою іронією історії в ту ж саму в’язницю його потім вкинули комуністи. Бляхніцький чудом вижив у концтаборі смерті «Аушвіц», а після цього звернувся до Бога і висвятився на священника.
До розмови про цю постать я запросив кандидата історичних наук Роберта Деревенду, який очолює відділення Інституту національної пам’яті в Любліні.
Отець Францішек Бляхніцький включився в оборону Польщі у вересні 1939 року як солдат Війська Польського. Після цього дуже швидко зайнявся підпільною діяльністю. Німці його арештували і першим транспортом із Сілезії його вислали в концтабір «Аушвіц». Там він провів декілька місяців, більшість часу в карцері. Німці його звідти забрали, щоб відбути над ним суд і тим самим показати, що діяльність поляків на Сілезії буде якнайсуворіше каратися. Його засудили до смертної кари. В очікуванні на виконання вироку у в’язниці в Катовицях, де потім його запроторили комуністи, він навернувся до Бога. Раніше, будучи юнаком, Бляхніцький дійшов до висновку, що Бога немає. У в’язниці він здався на Божу ласку і Францішек Бляхніцький був вірний своїй обітниці до кінця життя. В кінцевому підсумку смертну кару не було виконано, а німці її замінили на довголітнє ув’язнення. До кінця війни Бляхніцький перебував у різних німецьких таборах і в’язницях. В нього було надірване здоров’я, але він вижив.
Після Другої світової війни Бляхніцький вступив до духовної семінарії і розпочав діяльність, передовсім, з дітьми і молоддю, ангажуючись в літургічну службу.
Як відзначає дослідник, діяльність Францішека Бляхніцького зі створення масового руху і євангелізація серед молоді була з самого початку серйозною загрозою для влади Польської Народної Республіки.
Отець Бляхніцький загрожував комуністичній системі. По суті, режим і комуністичні спецслужби не змогли протидіяти його діяльності. Якщо на початках деякі кроки з їхнього боку видавалися дієвими, то вже наступна його ініціатива стала значно масштабнішою від попередньої.
Було закрито осередок «Хрестовий похід помірності», який він створив після лібералізації жовтня 1956 року. Комуністична безпека брутально відібрала в Бляхніцького цей осередок в серпні 1960 року. Проте вже в 60-х роках отець Бляхніцький включився в літургічне відродження і створив рух «Світло-Життя», оазисний рух. Це був не лише елітарний рух, позаяк ставив перед молоддю високі вимоги, але передовсім це був масовий рух. Більше того, в 70-80-ті роки з’явилася мода на оази. А як відомо, будь-яка діяльність пов’язана з юнацтвом і молоддю, а тим більше поїздки на канікули, відслідковувалася і в тій чи інші мірі контролювалася комуністами.
Після введення в Польщі генералом Ярузельським воєнного стану в ніч з 12 на 13 грудня 1981 року священник опинився у вимушеній еміграції, але не полишив антикомуністичної діяльності.
Коли в 1982 році Францішек Бляхніцький опинився в еміграції в Західній Німеччині, то створив там Християнську службу визволення народів. В якомусь сенсі це був крок далі, ніж у випадку Християнської суспільної служби, створеної ним у Польщі. І одна, і друга організація ставила перед собою політичні цілі. Натомість Християнська служба визволення народів мала дуже серйозну мету, а саме – звільнення Центральної Європи з-під влади совєтів і комунізму. Бляхніцький використовував грізну для комуністів зброю – виховання вільних людей. Він був переконаний, що якщо людина збереже внутрішню свободу, то ніхто не буде в стані її забрати, без огляду на ув’язнення, без огляду на репресії. Якщо вдається зберегти внутрішню свободу, то людина до кінця життя залишається вільною. А комуністи найбільше боялися визволення людей зі страху і що вони за правду будуть здатні віддати життя. А ми знаємо, що цей священник був правий в цьому, бо «Солідарність» послуговувалася зброєю громадянської непокори. «Солідарність» не озброювалася, не громадила зброї, але перемогла комуністів завдяки громадянській непокорі. Звичайно, ті, хто йшов на таке, наражали себе на смертельну небезпеку. Прикладом тут є Махатма Ганді, отець Єжи Попелушко, і, як виявляється, це теж отець Францішек Бляхніцький, якого вбили. Було вбито цілковито безборонну щодо репресивного апарату людину.
Роберт Деверевда відзначає, що священник організував теж польсько-українські зустрічі в Карлсберзі.
На еміграції в осередку в Карлсберзі, створюваному отцем Бляхніцьким, організовувалися зустрічі, симпозіуми, робочі групи. Наприклад, польсько-українські. Це були робочі групи не тільки з числа представників тих країн, які перебували під совєтським ярмом, в рамках так званого соцтабору, але й з числа представників совєтських республік.
Францішек Бляхніцький виходив не тільки з перспективи поєднання з цими народами, але й перспективи спільної платформи у постсовєтському світі. Він був переконаний, що Совєтський Союз швидко розвалиться. І тому він вів підготовчу роботу з представниками Центрально-Східної Європи на створення постсовєтської дійсності, щоб були відповідні відносини між її народами.
Історик розповів про підготовку і проведення польськими комуністичними спецслужбами операції під кодовою назвою «Йон» з метою вбивства небезпечного священника, яке відбулося вже в розпал так званої «горбачовської перебудови» і певного послаблення комуністичного режиму в Польщі.
Прошу звернути увагу, що, з одного боку, це вже кінець Польської Народної Республіки і час певних реформ у Совєтському Союзі. Натомість проти тих, хто загрожував комуністичній системі, використовувалися методи, які нагадували найстрашніші сталінські часи. Цим людям не вибачали. Такого роду злочини чинилися до кінця існування комуністичного режиму в Польщі. А щупальця польських і совєтських комуністичних спецслужб сягали дуже далеко.
Ніхто не мав ніколи дізнатися про вбивство отця Бляхніцького. Прошу звернути увагу, сьогодні ми маємо березень 2023 року. Францішек Бляхніцький був вбитий 27 лютого 1987 року. Після стількох років ми дізнаємося, що йому дали смертельну субстанцію, яка зумовила його смерть. Навіть найближчі співробітники отця Бляхніцького, які були свідками його смерті, вважали, що він помер природно. Лише ретельне дослідження Інституту національної пам’яті в рамках другого слідства в цій справі цілковито довело, що отця Францішека Бляхніцького вбито.
Відзначу, що саме існування Інституту національної пам’яті, можливо, так би не загрожувало тим, хто пов’язані з комуністичною системою або безпосередньо його створювали, якби не його ефективність. Але власне ефективність діяльності ІНП є причиною того, що дехто заявляє, що така інституція взагалі не повинна існувати. Натомість ми маємо обов’язок перед жертвами комуністичної системи, які боролися за нашу свободу. Якщо ми сьогодні живемо у вільній Польщі і вільних європейських країнах, то ми в боргу перед цими людьми, щоб дізнатися правду і щоб ця правда побачила світло денне.
Справа вбивства отця Бляхніцького – далеко не суто історична тема. Організатори і виконавці цього злочину досі живуть. Зокрема це полковник Алєксандер Маковський, який в той час очолював XI Відділ І Департаменту Міністерства внутрішніх справ, а потім після падіння режиму співпрацював з Військовими інформаційними службами – контррозвідувальною структурою, яку було розформовано у вересні 2006 року з огляду на її нелегальну фінансову діяльність і просякнутість російською агентурою.
Це також подружжя Ґонтарчиків, яке, згідно з даними Інституту національної пам’яті, було довголітніми агентами комуністичних спецслужб, отруїло отця Бляхніцького. Зокрема, дружина Анджея Ґонтарчика, Йоланта, яка сьогодні носить прізвище Лянґе, є соціологом і очолює фонд боротьби з дискримінацією, в тому числі ЛГБТ-спільноти і донедавна отримувала фінансування міської влади Варшави.
Розповідає Роберт Деревенда.
Йоланта і Анджей Ґонтарчики були спеціально вислані Службою безпеки ПНР на Захід, до Німеччини, щоб вони там проникли і діяли в середовищі польської еміграції. В 1984 році вони заприязнилися з отцем Бляхніцьким. Ґонтарчики отримали спецзавдання діяти проти нього. Молоде подружжя з дитиною, яку отець Бляхніцький готував до першого причастя, не викликало якихось особливих підозр. Францішек Бляхніцький довірив їм найважливіші завдання. Йоланта Ґонтарчик, яка сьогодні носить прізвище Лянґе, стала на чолі Християнської служби визволення народів.
Більше того, коли отець Бляхніцький зареєстрував на зламі 1985 і 1986 років екуменічне євангелізаційне видавництво, то зареєстрував його на Йоланту Ґонтарчик, яка була агентом під кодовим іменем «Панна», про що він не знав. Організацію теж було зареєстровано на його рідного брата. Тобто, як бачимо, священник їй дуже довіряв. Банківський рахунок теж вела вона, бо в документах збереглися її підписи і Бляхніцького. На рахунок постійно поступали відповідні суми від протестантів, які хотіли підтримати діяльність отця Бляхніцького. Натомість, він не мав коштів на базові речі. Невідомо, що трапилось з цими грошима.
Проблема в тому, що ці люди живуть собі як в нічому не бувало. Мало того, пані Лянґе одержує фінансування з публічних коштів, укладає різного роду угоди. Навіть живі ще офіцери, які координували роботу цих небезпечних агентів.
З одного боку, здається, що це дуже далекі часи, а з іншого, вони не такі вже й далекі, позаяк люди, залучені до вбивства отця Францішека Бляхніцького досі живуть і впливають на суспільство.
Матеріал підготував Назар Олійник