В столичній галереї Національного центру культури «Кордеґардa» до 7 травня діє виставка «Пам'ять 1943», приурочена до 80-х роковин повстання у Варшавському ґетто. На виставці, підготовленій Музеєм Варшавського ґетто та Національним культурним центром, демонструють артефакти, знайдені під час розкопок на території ґетто. В експозиції вони зіставлені з безпрецедентним документом, що описує трагедію ґетто, — «Рапортом Штропа», підготовленим командиром загонів СС, що ліквідовували ґетто, Юрґеном Штропом для Гайнріха Гіммлера. Він містить опис дій та щоденні звіти із зачисток Варшавського ґетта, статистичні дані та 52 чорно-білі фотографії, які на довгі роки сформували візуальну пам'ять про повстання, а також доповнили свідчення злочинів Голокосту, — розповіла координаторка виставки Аґнєшка Бебловська-Беднаркєвич.
«Виставка створена ніби з двох просторів. У більшій залі розміщується величезний виставковий стіл, на якому лежать предмети, що були знайдені під час археологічних розкопок. В другому невеликому залі, який з міркувань безпеки для експоната є затемненою, представлено "Рапот Штропа", який командував ліквідацією Варшавського ґетто у 1943 році. Вона здійснювалася дуже систематично, в зв'язку з чим він зовсім не очікував на такий потужний опір з боку єврейських бійців, які відповіли на вхід есесівців до ґетто збройним опором. Фактично він записував у цьому рапорті щоденні звіти про досягнутий прогрес у ліквідації гетто. Він називається дуже драматично "Єврейського кварталу більше не існує". Цей звіт Штроп створив у трьох примірниках. Одну копію він залишив для себе, інша призначалася для Гітлера. І ще один — для нацистського чиновника, на прізвище Кенік. Я до кінця не пам'ятаю, яку саме функцію він виконував. У будь-якому випадку, цей звіт, який мав стати доказом його слави, який, до речі, написаний з такої надлюдської позиції, пізніше був використаний як доказ обвинувачення на Нюрнберзькому процесі, де Штропа визнали винним у скоєних злочинах. Один з обвинувачів від Сполучених Штатів, суддя Роберт Джексон, назвав цей документ огидним і, звичайно, відразливим. Дійсно, це те, що дуже важко читати. У нас є скани на сайті IPN (Інституту національної пам'яті), тож ми можемо побачити весь документ, можемо ознайомитися з ним, є польський переклад. Я спробувала його прочитати. Це дуже важко. Після кількох рапортів це необхідно відкласти, бо відчуття огиди настільки сильне, що його важко позбутися і читати з певною історичною дистанцією. Можливо, у істориків Другої світової війни воно сильніше. З іншого боку, для мене це було справді шокуючим, коли Штроп використовував ці слова в офіційних звітах, говорячи про євреїв, як про недолюдей і тварюк. Хоча, звичайно, ми знаємо, хто воював у ґетто. Ми знаємо, що це була єврейська бойова організація та Єврейська військова асоціація разом із ще вільними групами, які не належали до жодної бойової організації. З іншого боку, звичайно, у звіті Штропа вони фігурують як бандити. Також є інформація про польських бандитів, бо відомо, що були контакти з польськими підпільними організаціями, які підтримували бійців, що воювали в ґетто», — зауважила Аґнєшка Бебловська-Беднаркєвич.
Експозиція виставки «Пам'ять 1943» в столичній галереї Національного центру культури Кордеґардa
Сучасний погляд на «Рапорт» Юрґена Штропа забезпечують малюнки польської художниці Зофії Ліпецької, створені на основі фотографій зі звіту, які були подаровані Музею Варшавського ґетто. Це два портрети людей, із тих, що були заарештовані.
«Там є найвідоміше, таке культове фото хлопчика з піднятими руками, яке вже, здається, належить до іконографії, пов'язаної з Другою світовою війною. Ми можемо знайти його на сторінках звіту Юрґена Штропа. Цього маленького хлопчика Зофія Ліпецька зобразила з дуже високою точністю, за винятком однієї деталі — його погляд не спрямований вбік як на фото, а дивиться прямо на глядача. Це форма повернення цьому погляду людяності та гідності. Другий портрет, з іншого боку, зображує ще одну жінку з рапорту Штропа, яка на фотографії також дивиться в бік, тут вона так само дивиться прямо на глядача. Це дуже сильне протистояння двох об'єктів. Об'єкта, який є злом, і такої спроби сучасної рефлексії що того, що сталося тоді», — доповнила Аґнєшка Бебловська-Беднаркєвич.
«Рапорт Юрґена Штропа» в експозиції виставки «Пам'ять 1943»
Повстання у Варшавському ґетто тривало менше місяця. Сам Юрґен Штроп його кінцевою датою символічно вважав 16 травня, коли після кількох невдалих спроб була підірвана Велика синагога на Тломацькій площі. Хоча фактично переломний момент настав 8 травня, коли був підірваний головний бункер на вулиці Міла, разом з лідером Мордехаєм Анєлєвичем і зі всіма там присутніми. Більшість покінчила життя самогубством. З укриття було шість виходів. В якийсь момент німці оточили п'ять з них, і наказали людям, які там були, вийти. У бункері перебувало багато цивільних, вони вийшли назовні і залишилося близько 120 повстанців, які заявили, що не вийдуть і будуть захищатися. Німці пустили газ, який частково отруїв бійців. І вони вирішили вчинити колективне самогубство, а не здатися в полон.
«Це також називається польською Масадою або Варшавською Масадою. Тож учасники опору обрали краще померти, ніж здатися. З іншого боку, залишався один-єдиний вихід, який не був виявлений німцями. На пошуки цього тунелю вирушило з десяток людей. Дійсно, близько п'ятнадцяти осіб зуміли вибратися з цього котла. Тож наша пам'ять про те, що там сталося, є переказана лише тими п'ятнадцятьма людьми, що врятувалися. Це дуже мало. І парадоксом, на якому наголошують куратори цієї виставки Ганна Врублевська та доктор Яцек Конік, це те, що найбільшу інформацію про повстання у Варшавському ґетто, ми черпаємо саме зі Звіту Штропа, а не від учасників повстання, тому що майже всі вони загинули. І ті знання, які вони нам переказали, ті із небагатьох, кому вдалося вижити, є фрагментарними. Ми не маємо повної картини. З огляду на це, для істориків "Рапорт Штропа" є надзвичайно важливим джерелом. Хоч і був написаний людиною, яка сприймала повстанців радше за сміття. І це надзвичайно трагічно, особливо, якщо читати його в контексті військових дій в Україні, які просто повертаються до нас з усіма тими травматичними спогадами 80-річної давнини, і які раптом виявляються сучасними», — наголосила Аґнєшка Бебловська-Беднаркєвич.
Ще одним парадоксом є те, що археологічні дослідження на території Варшавського ґетто були проведені доволі пізно, лише у 2022 році. Це пов’язано, зокрема, і з тим, що після повстання Варшавське ґетто було зрівняне з землею. Бункер Анєлєвича, в якому прийняли смерть повстанці, німці підірвали. Також це пов'язано і з принципами юдаїзму, які не вітають переносу тіла в будь-яке інше місце, — пояснила пані Аґнєшка. Також після завершення війни спогади про Голокост були занадто болючими. Тож просто вирішили на місці ґетто будувати нове місто.
Запрошуємо слухати повну версію розмови в прикріпленому аудіофайлі
Христина Срібняк