Позиція Німеччини та німецького суспільства щодо питання війни в Україні кардинально трансформувалася після 24 лютого 2022 року, але в багатьох аспектах вона продовжує визначатися травмою Другої світової війни, німецькими злочинами та міцно вкоріненим сталінсько-путінським міфом про «визвольну» роль Червоної армії та особливе значення Росії у поваленні Третього Рейху. Частково це пояснює прагнення вести політику неескалації, за якою приховується бажання не допустити повної поразки РФ.
Симптоматичною є ситуація, коли влада та поліція Берліну заборонили демонструвати совєтські, російські та українські прапори поблизу совєтських меморіалів у Трептові, Тіргартені та Шенхольцер-Хайді 8 та 9 травня під час 78-х роковин закінчення Другої світової війни у Європі. Під заборону також потрапило скандування гасел, які, на думку влади міста та поліції, «можуть бути сприйнятими як схвалення, прославляння або героїзація війни в Україні». Однак, 6 травня Адміністративний суд Берліну зняв заборону на українські прапори, залишивши в силі рішення щодо совєтської та російської символіки на 8 та 9 травня, але російську символіку можна використовувати 9 травня під час так званого Дня перемоги біля меморіалу в Тіргартені.
Про позицію німців щодо питання російсько-української війни крізь призму трагічного минулого часів Другої світової війни я попросив розповісти російського та німецького історика Олександра Гогуна із Вільного університету Берліну.
Слід сказати, що Олександра Гогуна в Україні знають завдяки його монографіям «Сталінські командос. Українські партизанські формування 1941-1944», «Помилка 1941», але передовсім це книжка «Між Гітлером та Сталіним. Українські повстанці». Цьогоріч в херсонському видавництві «Олді+» вийшло російською нове видання цієї книжки. На даний момент автор в пошуках видавництва, яке в умовах війни може забезпечити переклад і публікацію книжки українською мовою.
Повертаючись до ситуації зі спробую заборонити українські прапори і символіку нарівні з символами країни-агресора під час відзначення роковин закінчення Другої світової війни в Європі, то Олександр Гогун бачить це так:
Це скоріше не ставлення до агресора і жертви, а ставлення взагалі до конфлікту та політика на деескалацію насильства. Німці прагнуть, щоб насильство не виходило за межі зони конфлікту, тобто поза Україну та Росію. В Німеччині проживає багато росіян і українців. Якщо брати в сумі, то громадяни з країн колишнього Совєтського Союзу становлять найбільшу меншину в Німеччині. І щоб вшанування Дня перемоги не переросло в масові конфлікти і сутички, дві воюючі сторони були закликані до стриманості.
Проте в Німеччині дуже по-іншому ставляться до війни, ніж до України. Наприклад, я був на великодньому богослужінні в одній із протестантських церков і там були молитви за солдатів як української, так і російської армії. Молитва була за те, щоб і ті, й інші зберегли своє життя. По-друге, поминали теж дезертирів та ухилянтів, як російської, так і української армій. В Німеччині дуже сильна лінія на антимілітаризм, без огляду на те, чи це війна визвольна, оборонна чи, навпаки, загарбницька.
Загальновідомо, що путінська Росія узурпувала перемогу над гітлерівською Німеччиною. Путін ще до повномасштабного вторгнення постійно заявляв, що це нібито суто російська перемога і що навіть без допомоги совєтських республік, без України, без Білорусі, перемога була б добута росіянами так чи інакше.
Чи таке бачення в світлі російсько-української війни в очах німців є безглуздим чи все-таки вони й далі вважають, що це перемога над Третім Рейхом є винятково заслугою Росії, а українці та інші народи Совєтського Союзу відігравали другорядну роль? Олександр Гогун:
На загал, коли мова заходить про війну на східному фронті, то німці згадують Москву як столицю СССР і Сталінград як поворотний момент Другої світової. Той факт, що війна йшла на території України, показує німцям, які трагедії відбувалися на українській землі під німецькою окупацією. Передовсім мова про Голокост, знищення циган і українських сіл, а також набір остарбайтерів.
Як не дивно, але цьому путінському «побєдобесію» і гордості з огляду на перемогу над Німеччиною дещо сприяє офіційна політика України, влада якої орієнтується на свого виборця. В останні роки спостерігається тенденція сприйняття українцями війни не стільки як перемоги, скільки як трагедії. В українській перспективі день закінчення війни означає більше не перемогу, а пам’ять про жертв, про які треба згадувати 8 травня. Для України важливо віддати шану жертвам, а не героям, як це робить Росія.
Фактично Україна великою мірою віддала роль переможців росіянам і білорусам, зосередившись на траурній стороні війни.
Водночас, дослідник теж звертає увагу на цікаві зміни, які спостерігаються в Росії.
Як не дивно, але в Росії в останні роки теж збільшилося число людей, які сприймають війну як трагедію. Про це свідчать дослідження Центру Левади. І друга справа – збільшилася кількість тих, хто вважає 9 травня реліктом минулого. До повномасштабної війни відзначати це свято хотіло лише 20% росіян. Хоча 7-10 років тому цей відсоток був в декілька разів вищим. Цілком можливо, що той факт, що в низці міст скасували паради на 9 травня, а в інших заходів з цієї нагоди зменшено, пов’язаний не з тим, що українці можуть щось там підірвати, послати безпілотник. От як про це російська влада заявляє. Не виключено, що скасування заходів зумовлене тим, що тепер це свято у більшості росіян викликає індиферентність, байдужість. Дуже вірогідно, що ця тенденція в подальшому продовжиться, бо з війною прийшло горе в багато російських сімей.
Водночас якихось тектонічних зсувів щодо сприйняття Другої світової крізь російські окуляри у випадку німців історик не спостерігає, але правда про російські військові злочини стає надбанням громадськості і це має величезне значення в плані ставлення німців до війни в Україні.
Поки що змін немає, принаймні помітних та суттєвих, але, напевно, появився потенціал для якоїсь, так би мовити, десовєтизації Другої світової війни. Комунізм в Німеччині, як відомо, породжений Німеччиною - це німецький винахід. Комунізм тут має дуже міцне коріння, інколи глибше, ніж у Східній Європі. Зокрема, ось є ліва партія, яка фактично є комуністичною. Зрештою вони особливо цього не заперечують. Ця компартія є не лише в парламенті Німеччини, але вона ще й член правлячих коаліцій при владі в низці федеральних земель, тобто в ряді регіонів, в тому числі і в Берліні. Повна якась десовєтизація Другої світової війни, або навіть часткова її десовєтизація, можлива, але напевно це перспектива найближчих років. Мабуть цей процес ще не розпочався.
Наскільки німецьке суспільство добре поінформоване щодо військових злочинів в Україні, символом яких є Буча? Наскільки німці це глибоко сприймають в контексті тих злочинів, які здійснив Третій Рейх під час Другої світової? Олександр Гогун:
Події в Бучі викликали величезний шок. Величезний шок викликали свідчення про інші звірства російської армії. Аналогії з Другою світовою напрошуються самі собою. При цьому, в Німеччині досить сильною є правозахисна тенденція і німецька сторона відслідковує також і якісь неправомірні дії, зокрема щодо військовополонених, з українського боку. Звичайно, в жодному випадку не прирівнюючи за масштабами цих дій до того, що чинять війська Російської Федерації, спецслужби та «вагнерівці», в тому числі, стосовно своїх же солдатів. Враховується, що війна для української сторони справедлива та оборонна. Зростає певна втома від цих жахіть, які чинить російська сторона. Коли почалися і ракетні обстріли і удари по інфраструктурі, мається на увазі по теплоелектростанціях, по критичній інфраструктурі, німці одразу заявили: «ми дамо Україні ППО, достатньої кількості». І ось запобігти звірствам, зупинити звірства — це те, чого хочуть всі німці. А ось війна України до переможного кінця, якщо не до Москви, то хоча б до кордонів 2014 року, тобто повернення всіх територій, то це вважають важливою метою далеко не всі.
Дослідник схематично представив уявлення тих, які прагнуть перемоги України.
Звичайно, перемога, повна перемога України — це вважається вихід на міжнародно визнані її кордони. Інші вважають, що перемога України буде навіть у випадку, якщо ця мета не буде реалізованою, адже Путін хотів стерти Україну з лиця землі, але Україна залишиться як держава і зможе якось дальше розвиватися, навіть не у повному територіальному складі, але це також перемога. Ну, і звісно ж в Німеччині є меншість, котра налаштована на те, що перемога України означатиме повалення путінського режиму і мир та безпеку, мабуть, на всьому постсовєтському просторі, що майже автоматично слідує за цим для значної частини Земної кулі. Однак такі настрої тут у Німеччині є слабкими. Настрої, що ця війна дає шанс на демократизацію Росії є поодинокими, або в крайньому випадку є рідкісним явищем, на жаль.
Матеріал підготував Назар Олійник