«Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах!» Це гасло з часів повстання Спартака супроводжує всіх тих, хто піднявся на нерівну боротьбу зі своїм поневолювачем. Єврейські повстанці у Варшавському ґетто, які піднялися на героїчну і відчайдушну боротьбу проти своїх німецьких панів теж воліли гідну смерть замість того, щоб їх гнали на заріз як стадо в газові камери концтабору Треблінка, про що писав хроніст повстання Емануель Рінгельблум.
Виступ, який ввійшов в історичні аннали як найбільше повстання в ґетто в окупованій німцями Європі і найбільш героїчна сторінка в історії Голокосту, почався 19 квітня 1943 року. Це була відповідь на намагання німців цілковито ліквідувати ґетто у Варшаві, депортуючи решки його населення до Треблінки. Боротьбу очолили дві підпільні організації - Єврейська бойова організація та Єврейський військовий союз. Його лідерами стали, серед іншого, Мордехай Анєлєвич, Павел Френкель і Марек Едельман. Останньому вдалося вижити, і він довгі роки був хранителем пам’яті про повстання у ґетто, під час якого поруч майорів польський прапор і у близькому майбутньому прапор держави Ізраїль.
Під час повстання загинуло понад 56 тисяч осіб, сотням, в більшості дітям вдалося врятуватися, в тому числі завдяки небайдужим полякам. Останній його акордом вважається висадження у повітря німцями Великої синагоги 16 травня 1943 року, а сам єврейський квартал було дощенту гітлерівцями знищено.
До розмови про повстання в ґетто я запросив Зузаннну Шнепф-Колач, наукову співробітницю Музей історії польських євреїв POLIN. Вона зокрема розповіла про першу збройну акцію єврейського підпілля 18 січня 1943 року.
Ця так звана січнева акція стала реакцією єврейського підпілля на чергові масові депортації. Депортації були пов’язані з візитом Гіммлера у Варшавському ґетто та його наказом вивезти до таборів смерті тих, хто там перебував нелегально. Влітку 1942 року проходила операція по ліквідації ґетто, внаслідок чого життя втратило 300 тисяч осіб. Ліквідація тривала до квітня 1943 року, коли там вибухнуло повстання. І цей період від літа 1942 року і до квітня наступного року є періодом існування так званого залишкового ґетто. Там були анклави, зосереджені довкола німецьких підприємств, знаних як «шопи». І євреї, які там працювали, перебували в ґетто легально, і з дозволу німців, бо вони були їм потрібні в якості робочої сили. Проте десь така сама кількість знаходилася в ґетто нелегально, переховуючись від німців. Цим людям просто вдалося уникнути великої депортації у 1942 році. Німці знали про це і за їхніми підрахунками «нелегалів» було близько 8 тисяч осіб. Звичайно, таких осіб було набагато більше від цих підрахунків. В будь-якому разі, Гіммлер наказав, щоб ці 8 тисяч вислати до таборів смерті.
І коли 18 січня німці входили в ґетто, то тоді в натовп, який гнали до транспорту на виселення затерлися теж діячі єврейського підпілля, і вони почали стріляти в німців.
Це стало першою збройною акцією єврейського підпілля. Вперше на терені ґетто пролилася німецька кров.
Це мало величезне психологічне значення для людей в ґетто і поза його межами. Ця акція стала унаочненням опору і символом відкритої боротьби проти німців і їхніх поплічників. Збройний спротив вибухає теж в інших місцях в ґетто. Після декількох днів боїв німці відступили і припинили виселення. Тим не менше, їм вдалося депортувати близько 5 тисяч осіб, але вони не виконали плану з вивезення тих згаданих вже 8 тисяч людей.
Потім слідує час до квітня 1943 року, коли єврейське підпілля готується до більш серйозного опору перед лицем більш масштабної депортації. Цивільне населення готує схрони і бункери. Німці в цей час готуються до депортації, маючи на меті ліквідувати також виробничі підприємства на терені ґетто. Видається вказівка перенести всі їх на Люблінщину до табору праці в Травніках поблизу Понятової. І коли німці вступають в ґетто 19 квітня 1943 року, то вони мають намір вивезти на Люблінщину тих, хто там працював, а інших – до таборів смерті. Тоді практично всі євреї і працевлаштовані, і «нелегали» ховаються по схронах і бункерах. Коли німці з’являються в ґетто, то застають пусті вулиці, пусті будинки і підприємства, а їх зустрічає збройний опір єврейських бійців.
Вражаючим є те, що повстання у Варшавському ґетто тривало майже місяць. Менше ніж тисяча слабоозброєних, але відчайдушних людей змогли так довго чинити запеклий опір переважаючим силам німецької поліції безпеки та підрозділам СС. Розповідає Зузаннна Шнепф-Колач:
На момент повстання в ґетто перебувало близько 50 тисяч осіб, з чого близько 2% - бійці підпілля. Це були члени Єврейської бойової організації та Єврейського військового союзу. Саме ці люди боролися зі зброєю в руках. А рештою було цивільне населення, звичайні люди, які не підпорядкувалися німецьким наказам, щоб вони мали з’явитися для вивезення до таборів. Люди цього не зробили, а спустилися до підготовлених заздалегідь схронів і підземних бункерів. Робота в цьому напрямку велася від грудня 1942 року. Євреї в ґетто очікували, що незабаром буде ліквідаційна акція. Вони теж знали, що виселення, транспорт означає для них смерть, звідси така воля, вистояти, ховаючись від німців.
Як каже Зузаннна Шнепф-Колач, саме система підземних бункерів та криївок зробила можливим, щоб повстанці і цивільні могли довший час протриматися незважаючи на всі зусилля гітлерівців остаточно ліквідувати ґетто і знищити його мешканців.
Бункери часто були добре збудованими і складними конструкціями, що мало велике значення для перебігу повстання. В бункерах були кухні, туалети, доступ до електрики, водогону та каналізації. В них були зібрані продовольство і все необхідне для виживання. Мешканці ґетто під час підготовки до повстання розраховували, що їм вдасться в бункерах переховуватися багато тижнів, а навіть місяців. Дехто сподівався дочекатися там закінчення війни. Ситуація на фронті свідчила про те, що фронт буде рухатися на схід і що гряде поразка німців та їхніх союзників. У Варшавському ґетто вірили, що фронт прийде туди вже досить скоро, а до цього часу вдасться виживати в схронах. І той факт, що євреї зійшли в схрони теж мав велике значення для того, щоб повстання тривало так довго. Адже самих повстанців було небагато, і вони були погано озброєні. В сумі їх нараховувалося близько 700 людей. Їхні засоби досить швидко вичерпалися. Фактично після декількох перших днів боїв з німцями та їхніми поплічниками збройні зіткнення ставали чимраз рідшими. І повстанці теж спустилися до криївок і бункерів, де вже перебували цивільні особи і використовували цю базу підготовлену цивільним населенням перед повстанням.
Як говорить дослідниця, після цього повстання вступило в свою завершальну фазу.
Потім, по-суті, ця боротьба німців з євреями з ґетто вже полягала в тому, щоб виявляти криївки, які часто були дуже добре замаскованими і облаштованими. Але ті, хто налаштовувався на довге перебування в бункерах не передбачили, що німці дуже швидко, вже десь на другий-третій день почнуть підпалювати будинки в ґетто. Це стало методом боротьби з повстанцями і цивільними. Німці методично палили вулицю за вулицею, будинок за будинком. Весь єврейський квартал охопили пожежі. Німці таким чином намагалися змусити тих, хто перебував в бункерах залишити їх і таким чином викрити місцезнаходження схованок. І вся ця боротьба з повстанцями та цивільними, які теж чинили опір, тривала близько чотирьох тижнів.
Зузаннна Шнепф-Колач теж прокоментувала поставу польського населення Варшави під час повстання в ґетто. Це питання викликає гарячі суперечки, позаяк хтось намагався допомагати, хтось зловтішався, а були і ті, хто видавав або наживався на єврейському горі під час Голокосту, вимагаючи хабарі за мовчання про місце сховку євреїв, продавали їм продукти за неймовірні суми, а часто євреїв незважаючи ні на що видавали на поталу німцям. Це явище в Польщі відоме як «шмальцовництво». Ось як Зузаннна Шнепф-Колач бачить ставлення так званої арійської сторони до повстання в ґетто.
На мою думку, важко говорити про якісь цифри. Підрахунки дуже неточні. В нас немає твердих даних, щоб на основі цього говорити про поставу стосовно того, що відбувалося в ґетто.
Якщо говорити про джерела, про спогади поляків і євреїв, то видно, що було багато байдужих. Ця байдужість була зокрема зумовлена тим, що історія євреїв, Голокост бачилося, як щось, що не стосується польської справи. Не було почуття спільноти, почуття спільної долі.
З іншого боку, були ті, хто допомагав, ті, хто рятував. Не має сумнівів, що вони становили меншість. Ці люди часто діяли у ворожому до себе оточенні. З одного боку, було почуття загрози з боку німців, але з теж і боку самих поляків, своїх же сусідів, які могли донести на тих, хто допомагав євреям. Про це свідчать джерела й історичні матеріали.
Треба додати, що польська підпільна держава в особі Армії Крайової підтримувала контакт з єврейським підпілля, і під час повстання були безуспішні спроби пробити мур ґетто й надати повстанцям допомогу.
Здається, що найбільшою такою акцією мала місце в перші дні повстання. Суть полягала в тому, щоб пробитися крізь мур, дати можливість повстанцям вийти і теж надати їм допомогу у їхній боротьбі. Проте це не вдалося, частково тому, що зібрався гурт цікавих, коли польські підпільники почали щось там робити під муром. Натовп привернув увагу німців і їхніх поплічників. В кінцевому підсумку члени польського підпілля відійшли звідти. Була теж допомога у вигляді передачі зброї ще перед вибухом повстання. Натомість надання зброї мало обмежений характер. Єврейські підпільники отримали її небагато, часто це були несправні пістолети і тому від них було мало пожитку під час боїв. Польське підпілля теж неохоче передавало зброю євреям, бо саме накопичувало зброю з огляду на підготовку Варшавського повстання. Поляки теж не були впевнені, що євреї піднімуть повстання і будуть битися. Поки бої не почалися, які не тривали всі чотири тижні, то було переконання, що в крайньому випадку буде щось невелике і все закінчиться малозначущою стріляниною. Тому таке бачення не сприяло збройній допомозі євреям. Потім вже, коли повстання тривало, то у підпільній пресі і радіо звучали заклики допомагати повстанцям ґетто і лунало захоплення ними. Це стало моральною підтримкою для єврейських бійців.
Матеріал підготував Назар Олійник