Польський історик і публіцист Анджей Ґраєвський презентував книгу «Żarliwy antykomunista. Pontyfikat Jana Pawła II w dokumentach KGB Ukraińskiej Socjalistycznej Republiki Sowieckiej (1978–1997)» («Завзятий антикомуніст. Понтифікат Івана Павла ІІ в документах КДБ УРСР)» . На підставі документів і попередніх досліджень, зокрема, в межах розслідування Інституту національної пам’яті (IPN) історик стверджує, що ініціатором замаху на Івана Павла ІІ була Москва. Книга була презентована на конференції 18 травня з нагоди 103 річниці із дня народження святого Івана Павла II. Про життя і місію Івана Павла II та його роль у зміцненні польсько-українських відносин польський історик і публіцист Анджей Граєвський розповів в ефірі Польського радіо для України.
- 18 травня виповнилась сто третя річниця від дня народження Івана Павла ІІ, понтифікат якого зробив значний внесок не лише в історію Церкви, але й в історію всього людства, в тому числі і України. Розкажіть, будь ласка, які заходи відбуваються в Польщі з нагоди дня народження Папи? І я так розумію, що Ви будете презентувати свою книгу про Івана Павла ІІ?
- Що стосується цього ювілею, то, безумовно, багато заходів у масштабі всієї країни. Урочистості як церковні, так і громадські відбуваються у Вадовіцах і в Кракові. Що стосується таких загальнонаціональних святкувань, то варто згадати наукову конференцію «Кароль Войтила для Польщі. Іван Павло ІІ — для світу». Це конференція в храмі Божого Провидіння, тобто в музеї Івана Павла ІІ Другого, Примаса Вишинського. А відкриватимуть її міністр культури і національної спадщини Польщі Пьотр Ґлінський та митрополит-архієпископ Варшавський Казімєж Нич. Тож саме їхня присутність вказує на те, що це буде дуже важлива конференція і рефлексія. Заплановано чотири панельні дискусії. Одна з них присвячена ролі кардинала Войтили, коли він був митрополитом у Кракові, а друга - що є особливо важливим у контексті нещодавніх спроб використати документи органів безпеки для того, щоб завдати удару по думці Папи Римського. Друга панель покаже боротьбу Кароля Войтили проти комуністичної диктатури в контексті саме документів служб безпеки. Нарешті, буде панель про Кароля Войтилу як промоутера суб'єктності суспільства, тобто як будівничого громадянського суспільства під час комуністичного злоякісного режиму. І четвертим — буде обговорення книги під назвою «Палкий антикомуністичний понтифікат Івана Павла ІІ в документах КДБ УРСР 1978-91 років». І ці документи, на мою думку, роблять цікавий внесок у розмову про те, чим був понтифікат Івана Павла ІІ для України, і чому українська проблематика в понтифікаті була важливою.
- Я знаю, що ви досліджували архіви КДБ в рамках роботи, пов’язаної з Папою Іваном Павлом II. Що Вас найбільше вразило?
- Я б сказав, що КДБ, як в центральних структурах в Москві, так і в республіканських структурах, тобто в Києві чи Вільнюсі, оскільки я мав до них доступ, від самого початку усвідомлювало, що обрання цього Папи все змінює. Що тут починається нова епоха, яка диктує якусь посилену діяльність. Треба пам'ятати, що Радянський Союз був країною, в якій релігія була відверто політичним елементом, і сам Радянський Союз був побудований на антирелігії, бо державний атеїзм був ідеологічною основою цієї держави. Тож на цьому етапі, коли з'являється Папа, який заперечує атеїзм, і за яким ідуть мільйони віруючих людей, це вже стає політичним, і вони, очевидно, визнали це. Що стосується України, то ситуація там була унікальною, тому що тільки в цій республіці існувала сильна підпільна Греко-Католицька Церква, яка налічувала приблизно півтора мільйона членів. І вони це зрозуміли. Вони, тобто чекісти з Києва, Москви та інших республіканських центрів, що греко-католицьке питання має фундаментальне значення, оскільки Іван Павло ІІ покінчив з попередньою практикою мовчання на цю тему. Ватикан надавав перевагу діалогу з Москвою, а не голосному наполяганню на правах греко-католиків. А Іван Павло ІІ перервав цю практику мовчання і вже через кілька місяців почав розмову з кардиналом Йосифом Сліпим (єпископом Української греко-католицької церкви), який тоді вже жив у вигнанні в Римі. Розмову про те, як відновити структури Греко-Католицької Церкви в Україні, підготувати наступника після Йосифа Сліпого, яким став митрополит Любачівський, а згодом допомагати в різних формах цим підпільним структурам, що діяли в Україні. Це перший момент. Другий момент. Дивно, що голова КДБ у Києві генерал Федорчук констатує, що після року цього понтифікату майже на 50% зросла кількість злочинів, скоєних через порушення релігійного законодавства, яке, звичайно, дуже обмежувало права віруючих. Але раптом, під впливом чогось, мабуть, за рік, так бурхливо люди почали не підкорятися цьому радянському закону, чи не так? Це означає, що цей понтифікат був поштовхом не тільки для католиків, але й для всіх віруючих, які там були дуже важливою групою. Про неї також треба пам'ятати. До цієї групи, яка була дуже репресована, крім католиків входили євангелісти і різні представники вільної церкви. І вони також в цьому понтифікаті бачили перспективу. Я кажу про п'ятидесятників, методистів та інших представників цих вільних церков, які в Радянському Союзі взагалі не були визнані. Люди почали бути активними. І генерал Федорчук пише, що починається соціальне бродіння, яке може бути загрозою для радянської системи. І все це відбувалось після року понтифікату.
- Пан Анджею, що стосується замаху на життя Івана Павла ІІ - 13 травня 1981 року, в нього стріляли, але куля пройшла в кількох міліметрах від його життєво важливих органів. Існує багато матеріалів про те, що цей злочин був скоєний спецслужбами Радянського Союзу. Що Ви можете про це розповісти?
- Я упорядкував два томи документів, пов'язаних з цим замахом, які були підготовлені в рамках розслідування, проведеного IPN щодо причетності комуністичних спецслужб до замаху на життя Іванна Павла ІІ. І як вже відомо на території Італії та Риму, найближчими співробітниками у підготовці замаху були болгарські спецслужби. З іншого боку, болгари, очевидно, не мали жодних підстав для замаху на Іванна Павла ІІ. Але в цих документах також є дуже чіткий радянський відбиток. Перед тим, як терорист Алі Агджа поїхав на завдання, він нелегально перетнув кордон і опинився в Болгарії, а потім попрямував до Рима. Його залишили друзі з оточення, які належали до Комуністичної партії Туреччини. Далі відправили до Тегерана з дивною місією, і там, у Тегерані, він зустрівся з майором дипломатичної служби під прикриттям Кузичкіним, і від нього дізнався, що має поїхати до Софії, і там отримати завдання на все життя. Він не казав, що має вбивати, а лише — що той має їхати до Софії, в Болгарію, а там вже дізнається решту. Потім у Софії він зустрічається з радянським консулом Малєнковим, який передає його співробітникам болгарської служби безпеки. І я думаю, що совєти мали над тим контроль. Але робили все чужими руками.
- На завершення нашої розмови я хотіла би запитати, чому Україна була такою важливою для Папи Римського - Івана Павла ІІ?
- З кількох причин. По-перше, тому що це був найбільш кричущий акт несправедливості, що велика церква, якою були греко-католики, що жили в Україні, була позбавлена свободи. Це була перша основна причина — наполягати на релігійній свободі для греко-католиків. Але в концепції Івана Павла ІІ свобода для греко-католиків мала бути елементом загального розширення релігійної свободи в Радянському Союзі. І низка його дій якраз веде до того, що ця першочергова мета зміни становища греко-католиків в Україні була похідною від зміни релігійного законодавства в Радянському Союзі. І з цієї причини, серед іншого, він налагоджує досить активний діалог з Московським Патріархатом, і це призводить до того, що на тисячоліття хрещення Русі відправляється місія Ватикану. Плодом цих переговорів стала пізніше зміна релігійного законодавства, яку оголосив Горбачов, і на основі якої, після послідовних папських інтервенцій, почалась реєстрація досі підпільних структури греко-католиків в Україні. Тобто це цілий великий процес. Це одне, а друге, я думаю, що Іван Павло ІІ усвідомлював, що зміни в Україні - призведуть до радикальних змін або розпаду Радянського Союзу. І низка його висловлювань і думок може свідчити про це. Тож він діяв у двох напрямках. З одного боку була Литва, з іншого — Україна. Український напрямок був набагато складнішим, і якщо в Литві можна було отримати певні поступки ще в середині 1980-х років, то Україну довелося чекати до 1990-х років. Але це була свідома, послідовна дія. Був ще третій релігійний аспект. Для нього Україна була своєрідним мостом для побудови добрих відносин між Сходом і Заходом. Іван Павло ІІ був дуже прив'язаний до ідеї Церкви, яка дихає двома легенями, тобто це західне християнство і східне християнство. Цим прямим мостом були греко-католики, але більш неглибоким східним мостом були православні, православні в Україні передусім, а також православні в Москві в той час. І тому, ніби в цих трьох вимірах — релігійному, геополітичному та екуменічному - Україна була фундаментальною для Івана Павла ІІ, про що ми в Польщі не знаємо до сьогоднішнього дня.
- Які плани маєте далі щодо дослідження життя і діяльності Івана Павла ІІ?
- Я знаю, що ми маємо ще багато, дуже багато домашньої роботи, щоб зрозуміти важливість цього понтифікату. Тому 6 червня я їду до Львова, аби там зробити промоцію своєї книги про Івана Павла другого.
- Ви є істориком. Якими напрямами ще опікуєтесь?
- Я постійно серйозно цікавлюся ситуацією, що робить Святий Престол, і мушу сказати, що інколи спостерігаю за цим із незвичним подивом чи занепокоєнням. Бо є певні речі, коли йдеться про Україну, які я не розумію до кінця у відповідях Папи Франциска. Насамперед намагання поставити знак рівності між стражданнями українців і росіян. Це для мене незрозуміле і дивне. Навіть якщо я усвідомлюю, що це залишає певний простір для переговорів. Тож мій напрям роботи — це життя Церкви. Це теми, які мене постійно цікавлять.
Запрошуємо послухати інтерв'ю у доданому файлі.
Світлана Мялик