«Українська та польська опозиції усвідомлювали, що подолати таку велику імперію як СРСР самотужки не вдасться, тому вони скоординували свої дії, щоби підірвати цю імперію», — каже історикиня.
З поляками від УГС нав'язали контакти брати Горині. У 1989 році Богдан Горинь з братом прибули до Польщі, щоби налаштувати діалог. Це добре описано в книзі спогадів Богдана Гориня «Не тільки про себе».
По приїзді Горині зустрілись з послом Сейму ПНР Яцеком Куронем. Як у спогадах писав Горинь: «Вислухавши про стан справ в Україні, посол Куронь запропонував перейти до розмови про завтрашній день Європи, ролі і місця в ній незалежної України і незалежної Польщі. Яцек Куронь, як і багато інших політиків Польщі, вважає, що про вільну Європу не можна говорити до того часу, поки в ній існують підневільні народи. На сьогодні навіть Польща тільки формально є незалежною. Погляд на майбутнє Польщі Яцек Куронь сконденсував у словах тосту: "Без вільної України не може бути вільної Польщі". Ці слова, висловлені ще під час передвиборчої кампанії, політична еліта Польщі прийняла як одне з провідних гасел», — йдеться в книзі «Не тільки про себе».
Тож тісніші контакти між «Солідарністю» та українськими дисидентами вдалось встановити тільки наприкінці 1980-х років. Проте зв'язок між опозиціонерами був ще до того.
Наприклад, у вересні 1982 року дисидент Юрій Литвин із Лук'янівської в'язниці написав звернення до польської «Солідарності» від імені Української Гельсінської групи: «Та воістину титанічна і героїчна боротьба, проведена "Солідарністю" протягом року, гідна подиву, захоплення, глибокого вивчення і наслідування».
Як бачимо, арешти та ув’язнення членів УГГ у 1977 році не призвели до самоліквідації організації, вони продовжували слідкувати за подіями та шукати способів співпраці із польськими однодумцями. Наприкінці 1970-х — початку 1980-х до УГГ навіть долучились нові члени, які нещодавно повернулись з у'язнення, і серед них був відомий поет та письменник Василь Стус. Він також захоплювався діяльністю «Солідарності». Зокрема в таборових записках висловлювася так: «Чи не від самого Києва стежу за подіями в Польщі. Хай живуть вольонтери свободи! Втішає їхня, поляків, нескореність радянському деспотизмові, їхні всенародні струси вражають. (…) Польща робить епоху в тоталітарному світі і готує його крах».
Василь Стус був уродженцем Донеччини, і тут варто згадати ще одного діяча, Олексу Тихого. Нещодавно, 27 січня була 97-ма річниця від дня народження дисидента. Його рідним селом була Їжівка на Донеччині. Але помер він у лікарні для політв'язнів. Таку долю йому підготували росіяни за те, що Олеса Тихий був українцем, відстоював українську мову та боровся за права людей і став співзасновником Української Гельсінської групи.
Олекса Тихий працював учителем біології, пізніше викладав історію. Він понад усе хотів ділитись знаннями і усвідомлено пішов працювати сільським вчителем, щоб, як він сам казав, навчити дітей «творенню добра людям, піднесенню матеріального і культурного рівня, пошуку істини, боротьби за справедливість, людської гідності, громадянської відповідальності».
«Це мав бути видатний педагог, але замість кафедри він мав каторгу», — згадував український громадський діяч Василь Овсієнко. У 1956 році Тихий публічно підтримав угорців, які вийшли на протести проти прорадянської політики свого уряду. За відкриту солідарність Олексу Тихого увязнили на 7 років таборів. Це також поставило крапку на його вчителюванні, в перерві між ув'язненнями доводилось працювати не за фахом. А у 1976 році Тихий став співзасновником Української Гельсінської групи. Це була перша в СРСР організація, яка боролась з порушеннями прав людини, яких в СРСР не бракувало. За декілька років, у 1980-му, в Польщі також постала незалежна профспілка «Солідарність», яка зробила великий внесок в повалення комуністичного режиму. Ці приклади свідчать про те, що свободу не дають, її беруть. Важливо пам'ятати про зусилля попередніх поколінь.
Зокрема Олекса Тихий за свободу заплатив життям. За рік після створенння УГГ дисидета ув'язнили ще на 10 років. Попередні терміни в таборах неабияк вплинули на здоров'я Олекси Тихого, він мав виразку шлунка та все ж на знак протесту розпочав голодування. 6 травня 1984 року він помер у тюремній лікарні в місті Перм.
Більше про спільну боротьбу українців та поляків за незалежність від СРСР можна послухати в даданому аудіофайлі.
Анастасія Купрієць