Це була найбільша в історії десантна операція, яка практично остаточно вирішила долю Другої світової війни у Європі.
В D-Day, на світанку 6 червня 1944 року на пляжах Нормандії в окупованій Третім Рейхом Франції розпочалася висадка союзників. В операції під кодовою назвою «Оверлорд» було задіяно 39 дивізій і 12 бригад, головним чином військ США і Великобританії, під загальним командуванням американського генерала Дуайта Ейзенхауера.
Для переправки військ і важкої техніки з Англії до французьких берегів через Ла-Манш було задіяно понад 6000 бойових і транспортних суден. А з повітря десант прикривало близько 11 тисяч бойових літаків, до цього ще треба додати десантні літаки.
Вже в перший день вторгнення на французькій землі було 156 тисяч солдатів військ антигітлерівської коаліції, з них 73 тисячі американців та 83 тисячі британців і канадців. Станом на 25 липня у Франції вже було майже півтора мільйона військ союзників.
Натомість Вермахт у Нормандії мав лише близько 25 тисяч солдатів і 160 літаків. Правда, під кінець липня німецьке командування перекинуло туди додаткові 380 тисяч, але зупинити стрімкий наступ західних сил це не допомогло. Вже 25 серпня вони звільнили Париж і просувалися далі.
Проте незважаючи на все німецькі сили змогли завдати важких втрат союзникам, особливо на початку, коли ті штурмували «Атлантичний вал» — лінію берегових укріплень, якими так хизувався Гітлер і його пропаганда. Найбільші втрати були в районі пляжу під кодовою назвою «Омаха», де американці втратили 6 червня чотири тисячі вбитими і пораненими, тобто 90% особового складу на цій ділянці.
Висадка союзників у Нормандії відкрила Другий фронт у Європі, на чому так сильно наполіг Совєтський Союз. Сталін домагався цього, бо розумів, що від цього залежить просування його військ на захід та сила опору німців.
6 червня в Нормандії був започаткований останній етап Другої світової війни в Європі.
Як зазначає мій співрозмовник, професор Марек Корнат з Польської Академії Наук, Третій Рейх тепер був змушений вести відчайдушну і безперспективну боротьбу навіть не на двох, а на трьох фронтах:
— Передовсім німці були змушені воювати на два фронти і тут лежить ключ до їхньої поразки. Відомо було, що вони цього не витримають. Хочу звернути увагу, що в час битви під Курськом, яку німецькі війська аж ніяк не програли, Гітлер був змушений вивести частину своїх сил, щоб протистояти вторгненню американців на Сицилії в липні 1943 року. Саме тому неслушним є твердження росії, яке було ще в совєтські часи, що нібито Совєтський Союз сам-один виграв Другу світову війну. Так не було. СССР досяг вражаючих успіхів завдяки тому, що німці були змушені воювати на два фронти. Спочатку це було з огляду на висадку союзників на Апеннінському півострові, а потім була операція «Оверлорд» у Франції, яка завдала німцям вирішального удару. Німецька армія була вже не в змозі протистояти висадці союзників у Нормандії.
Гітлер міг пробувати перекинути всі сили на Східний фронт, а на Західному фронті шукати миру. В нього був такий план, але він не спрацював, бо до нього ставилися як до головного винуватця злочинної війни. І з огляду на доктрину про безумовну капітуляцію ані британський прем’єр, ані президент США не допускали можливості сепаратного миру з Німеччиною. Таким чином, доля Німеччини була наперед визначена.
Слід сказати, що запорукою успіху висадки в Нормандії було те, що союзникам вдалося ввести в оману німців щодо місця головного десанту під час операції «Оверлорд». Німецьке командування очікувало удару на півночі в районі Кале, тоді як насправді він був завданий набагато нижче, на пляжах Нормандії, де ворог мав відносно невеликі сили. Професор Корнат:
— Так, це був величезний успіх західних держав. Німецька розвідка тут провалилася, бо висадка відбувалася там, де німці цього не очікували, а не в районі Кале. Німці не мали змоги протистояти операції союзників такими силами, якими вони тоді диспонували.
Я не думаю, що, навіть якби десант відбувся під Кале, то це б змінило перебіг війни. Натомість це були величезні втрати союзників і могло б призвести до ще гірших політичних наслідків. Можливо, що Совєтський Союз скористався б цим у своїх цілях.
Левову частину сил західних союзників, задіяних в операції «Оверлорд», становили американці. Другими за чисельністю і кількістю бойової техніки були британці. Проте були чисельні контингенти й інших народів: канадці, новозеландці, австралійці, південноафриканці тощо.
Були теж польські частини, ударною силою яких була 1-ша танкова дивізія під командуванням генерала Станіслав Мачека. Марек Корнат так бачить участь поляків в цій операції:
— Тут треба відзначити, що ця дивізія була лише одним великим польським з’єднанням. Це не були сили, які визначили успіх всієї операції. Проте польська армія залишилася вірною союзницьким зобов’язанням і не можна заперечити, що дивізія Мачека блискуче відзначилася у боях, пройшла славний бойовий шлях і закінчила його в Вільгельмсхафен. Дивізія здобула це місто, яке було базою німецького військово-морського флоту у травні 1945 року.
Тут ще постає проблема, яку не можна залишити поза увагою. Йдеться про доцільність участі у цих бойових діях польських підрозділів. Адже вже після Тегеранської конференції (28 листопада-1 грудня 1943 року — Ред.) Польща, фактично, була вже в совєтських руках. Проте польська армія не могла оголосити про припинення бойових дій. У такому випадку, її б роззброїли зі всіма відповідними наслідками. Це був би удар для польської справи. Тому вояки дивізії Мачека у Франції чи солдати II корпусу генерала Андерса на Італійському фронті, які здобули Монте-Кассіно і відкрили дорогу союзникам на Рим, виконали до кінця свій солдатський обов’язок. У підсумку ми як народ вийшли з цієї ситуації з гідністю. Натомість не було можливості відновити незалежність польської держави з огляду на такі, а не інші рішення та геополітичні умови.
Історик відзначає, що у визволенні Франції майже не брали участі французькі війська, які були вкрай нечисленними під час операції «Оверлорд».
— Лише згодом, після взяття Парижа, відбувається загальна мобілізація і французька армія стає до бою. Проте це вже було тоді, коли генералу де Голлю був більше потрібен політичний успіх. Франція була визволена не французами, а англо-саксонськими силами за підтримки з’єднань союзників, про які ми вже згадали в нашій розмові.
Слід наголосити, що, окрім колосальної переваги союзників, особливо в повітрі, блискучий успіх висадки союзників в Нормандії був напряму пов’язаний з помилками та грубими прорахунками командування Вермахту і особисто Гітлера.
До прикладу, генерал-фельдмаршал Ервін Роммель, командувач групи армій «Б», пропонував перемістити наявні 10 танкових дивізій ближче до берегової лінії і місця можливого десанту, щоб в разі десанту скинути атакувальні сили одразу в море і не дати їм можливості захопити плацдарми та розгорнутися.
До того ж, Роммель правильно визначив, що удар буде саме у Нормандії. Проте він підпорядковувався генерал-фельдмаршалу Герду фон Рундштедту, який очолював Головне командування Вермахту «Захід». Рундштедт вважав інакше і це, як вважає Марек Корнат, була фатальна помилка:
— Звичайно, немає жодного сумніву, що правий тут був генерал Роммель. Натомість треба чітко сказати, що з огляду на централізованість командування і того, що прийняття усіх найважливіших рішень було в руках Гітлера, ніхто не міг змусити його прийняти рішення, які б більше відповідали оцінкам фахівців-штабістів.
Гітлер завжди вважався мудрішим від тих, хто входив до складу його штабу. Він, заохочений генерал-фельдмаршалом фон Рундштедтом, прийняв таке, а не інше рішення. Це ослабило здатність німців ефективно чинити опір.
Поза сумнівом, на помилкові рішення німецького командування на чолі з верховним головнокомандувачем Гітлером вплинув попередній досвід. Німцям здавалося нечуваним, щоб західні союзники були в змозі провести велику і ефективну наступальну операцію. Після невдачі десанту в Дьєпп у серпні 1942 року німці були переконані в цьому.
Треба сказати, що це їм зовсім не допомогло в раціональному, реалістичному підході до військової ініціативи західних держав. Поза сумнівом, все це дало можливість пришвидшити закінчення війни.
Матеріал підготував Назар Олійник.