Дізнавшись про початок Варшавського повстання, Адольф Гітлер видав наказ про його придушення, знищення міста та винищення жителів. Спочатку планувалося масоване бомбардування Варшави після того, як з міста будуть евакуйовані німці, проте атаки повстанців перекрили німецьким військам шлях до відступу. Тому Гітлер вирішив, що повстання буде придушено сухопутними військами.
У варшавському районі Воля масові вбивства почалися 5 серпня. Мирних жителів вбивали з кулеметів, нацисти кидали гранати в житлові будинки, які згодом підпалювали. Людей, яким вдалося втекти, вбивали, а їхні тіла кидали в будівлі, що палали. Мешканців Волі також збирали у великих будинках, на площах чи в парках і розстрілювали з кулеметів.
Злочини, скоєні нацистами, в 1967 році описувала Галіна Тушинська, яка втратила чоловіка, двох синів та багатьох інших членів родини в бійні:
Трупи з’являлися один за одним, тіла лежали одне на одному. Мій чоловік лежав і складалося таке враження, наче він просто спить. Моя свекруха побачила трьох вбитих синів. Вона почала страшно плакати, кинулася до них. Підійшов німець та вбив її, вистреливши з револьвера їй в голову.
Після закінчення Другої світової війни на Нюрнберзькому процесі різанина на Волі не розглядалася у судових залах. Яскравим прикладом цього може послужити Гайнц Райнефарт, командувач військами, які були відправлені для знищення населення Волі. Злочинець не тільки уникнув відповідальності, а й зробив політичну кар'єру в Західній Німеччині. Він став мером міста Вестерланд, а в 1958-1967 роках був депутатом ландтагу бундесземлі Шлезвіг-Гольштейн.
У 1967 році польська сторона організувала символічний «суд над Райнефартом», який транслювалося на Польському радіо. Роль обвинувача під час заочного процесу виконував професор Мєчислав Сєвєрський, який описав перебіг розмови між командувачем 9-ї армії Ніколаусом фон Форманном і Гайнцом Райнефартом, що відбулася після першого дня різанини на Волі:
Перше питання, яке ставить Форманн, звучить так: «Як ситуація?» Райнефарт: «Що я маю робити з цивільними? В мене менше боєприпасів, ніж полонених». Які в нього особові втрати? Шестеро вбитих, 24 тяжко поранених, 12 легко поранених. Форманн питає: «А у ворога?» «Понад 10 тисяч», — відповідає Райнефарт.
В архівах Польського радіо зберігаються розповіді свідків різанини. Під час символічного суду над «катом Волі» серед інших виступила Єуґенія Ганткевич:
Ми були в оточенні німців. Страшно кричали: «Raus, raus!» До сьогодні я чую цей крик, плач, спазми жінок, крик тих маленьких дітей, «виходимо!» Німці сказали нам вишукуватися в трійки. Ми вишикувалися. Потім вони сказали стати на тротуар і лягти. Тоді я побачила, що на дорозі стоять кулемети, а біля них німці.
Бійня на Волі, яка сталася після початку Варшавського повстання в серпні 1944 року, є одним із найбільших злочинів, скоєних німцями проти цивільного населення під час Другої світової війни. Кількість убитих коливається, за різними оцінками, від 25 до 60 тисяч. Вбивства супроводжувалися жорстокими зґвалтуваннями та пограбуваннями. Масштаби та жорстокість були настільки разючими, що злочинці створили спеціальну Verbrennungskommando, щоб приховати злочини. До її складу входили примусово призвані поляки, які мусили спалити тисячі трупів. Після виконання завдання всіх, крім кількох втікачів, розстріляли. Про ці трагічні події в інтервʼю Третьому каналу Польського радіо розповів Пьотр Ґурштин, історик, журналіст, автор статей і книг з історії та історичної пам’яті, автор монографії про бійню на Волі.
Історик розповів, що писав цю монографію на основі розповідей жертв бійні на Волі, тих людей, які пережили ці страшні події, втратили цілі родини. Зокрема він працював зі свідченнями, які вдалося зібрати в наші часи волонтерам.
Одна жінка в цих свідченнях говорить, що вона кохає повстанців, тому що вона вважає — це дуже характерне — поляки були б наступними після євреїв. Вона жила недалеко від гетто. У своїх спогадах вона розповідала про 1943 рік, що тоді жителі Варшави, а зокрема району Воля, який межував з гетто, минали його, адже щоб доїхати до Середмістя, треба було його проїхати, і ці люди бачили всі ці жахи. Дуже розповсюдженою думкою на той час було те, що поляки будуть наступними. Можна дискутувати, чи ці люди мали рацію. Хтось може сказати, що німці не мали таких планів. Це не важливо. Ті люди тоді мали таку думку. І ця думка була дуже розповсюдженою.
Пьотр Ґурштин описав, за яких обставин приймалося рішення про початок Варшавського повстання:
Армія Крайова діяла в умовах терору. Протягом кількох років їх просто переслідували як здобич. Зустріч головного командування могла закінчитися за пʼять хвилин, як тільки на місце прибула б німецька поліція. Їх всіх розстріляли б на місці, або арештували. На той момент німці не сприймали їх як військо, для них це були цивільні, бандити, яких треба розстріляти.
Я читав дискусію в інтернеті про зустріч головного командування Армії Крайової, коли було прийняте рішення про початок повстання. Якийсь користувач, який є не істориком, а аматором написав, що командувач розвідкою Іранек-Осмецький запізнився, тому не можна було приймати рішення. Це чудовий приклад неісторичного мислення. Що треба було робити командуванню, взяти мобільний телефон та зателефонувати йому? «Пане Іранек, а де ви?» Для повстанців той факт, що хтось запізнюється, означає, що хтось дійсно запізнюється, але може бути й так, що ця особа була арештована дорогою на зустріч.
Історик зазначає, що військова частина Польської підпільної держави створювалася у моменті повстання.
Ще генерал Стефан Павел Ровецький, який використовував позивний Ґрот, казав: «Хоч би нам довелося битися за цілковито несприятливих умов, що призвели б до поразки, ми мусимо стати до бою, адже в іншому випадку майбутні покоління оцінять нас негативно». Ці люди виховувалися за часів боротьби за незалежність 1914-1918 років і в часи роззброєння Німеччини у 1918 році. Особливо це стосується Стефана Ровецького. Він у Варшаві роззброював німців, хоча він сам з Пйотркува Трибунальського. Однак на той час він уже був занадто дорослий, щоб там залишатися. Отже, вони формували Армію Крайову в такий момент. Ця армія будувалася в дуже важких конспіраційних умовах. Це також потім приносило негативні наслідки. В перший день повстанська армія була дуже жертовною, героїчною та відважною, але погано підготовленою і фактично допускалася певної кількості помилок. Потім ці солдати вчилися ціною жертв. Це була одна з передумов.
Другим важливим моментом був перелом на Східному фронті. Спочатку, після нападу Гітлера на Радянський Союз, здавалося, що обидві сторони понесуть втрати, невідомо, хто там виграє; що це може закінчитися революцією в першій та в другій країні. Однак потім стало зрозуміло, що після Сталінграду, особливо після Курська СРСР добре справляється. Ймовірно, що вони прийдуть першими. Восени 1943 року почали розглядати різні варіанти захоплення влади. Було зрозуміло, що Польська підземна держава слабішатиме, адже це було після Катині, було зрозуміло, що не варто розраховувати на доброзичливість радянської влади. Однак загалом потрібен був якийсь прояв того, що структури польської держави функціонують, що вона існує, що вона не є пропагандистською вигадкою групи старших чоловіків з Лондону, як стверджувала радянська пропаганда. Сталін надсилав депешу Черчиллю до Варшавського повстання про те, що на території Польщі радянські війська нібито не побачили жодних реальних політичних сил, окрім революційних лівих сил; ствердження, що тут є якісь структури — це цілковита вигадка. Це була наступна передумова.
Ще однією передумовою був німецький терор. Зараз пропоную сконцентруватися на етнічних поляках, навіть не жертвах Голокосту. Скільки етнічних поляків було вбито під час Другої світової війни? Приблизно 3 мільйони, серед яких 2,5 мільйона — це жертви німців. Скільки з цих 2,5 мільйона були жертвами воєнних дій? 200 тисяч. Тобто понад 2 мільйони етнічних поляків загинуло під час війни в результаті політики, а не війни. В 1942 році в Польщі не було жодних постійних воєнних дій. Людей хапали, розстрілювали, вивозили до концентраційних таборів, де вони вмирали. Настрої польського суспільства були такими: ті, хто будуть боротися з німцями, будуть мати моральне право до подальшого управління державою.
Як і щороку, 5 серпня мешканці Варшави вшановуватимуть пам’ять жертв вбивств на Волі. О 18:00 перед пам’ятником жертвам різні на Волі відбудеться церемонія вшанування пам’яті вбитих мирних жителів, після чого вулицями Варшави пройде Марш пам’яті жертв бійні на Волі.
PR3, IAR/Д. Ю.