Ситуація на так званому східному фланзі НАТО у зв’язку зі зміною адміністрації США, війною, що надалі триває на Донбасі, а також щораз агресивнішою політикою Росії важлива не тільки для безпеки країн Центрально-Східної Європи, але й для безпеки усього Старого континенту. Зокрема на цьому наголосили учасники дискусійної панелі «Східний фланг НАТО» у межах цьогорічної вроцлавської онлайн-конференції «Польська східна політика 2020», що традиційно організовує Колеґіум Східної Європи.
Бартош Хмєлєвський з Академії воєнного мистецтва у Варшаві окреслив безпекову ситуацію з перспективи регіону країн Балтії. За його словами, найбільшою зовнішньою загрозою для Литви, Латвії та Естонії залишається «важке сусідство» з Росією, яка ось уже майже 30 років з різним успіхом намагається втручатися у політичне, економічне життя балтійських держав:
«Варто нагадати про ситуацію, пов’язану із балтійською банківською системою, через яку Росія відмиває брудні гроші і легалізує їх на Заході. Російська Федерація здійснює провокації з використанням військових засобів, зокрема, польоти російської авіації із вимкненими пристроями зв’язку над територією цих країн, порушення російськими кораблями територіальних вод країн Балтії. Крім того, Росія пропагандистськими заходами розпалює суперечки у суспільствах балтійських держав, як серед титульних націй, так російськомовних громадян цих країн. Відповіддю країн Балтії на усі ці багатовимірні загрози з боку Росії є безпекова співпраця із євросоюзними та трансатлантичними установами і структурами. У випадку співпраці з НАТО йдеться про програму передової присутності посилених батальйонних тактичних груп. Це також багатонаціональні батальйонні групи у країнах Балтії і місія повітряної поліції НАТО Baltic Air Policing».
За словами Бартоша Хмєлєвського, крім стратегічного рівня співпраці з НАТО, країни Балтії проводять теж власну безпекову політику, однак усі ці три політики, як додає він, збігаються щодо норми НАТО інвестування у власну оборону 2% ВВП. Натомість на нижчому рівні ця політика має відмінності:
«Литва реалізує найбільш „яструбину” політику щодо Росії. Одним із символів цієї політики є встановлення на кордоні з Калінінградською областю високого паркану. Ще одним символом цієї політики є активна підтримка Литвою змін у Білорусі, позаяк Вільнюс визнає для себе загрозою теж Білорусь. Іншу політику, що можна назвати „підтримкою діалогу”, веде Латвія. Вона виступає проти російської агресії у Східній та Центральній Європі, але водночас хоче зберігати діалог з Росією, яка, у свою чергу, абсолютно ним не зацікавлена. Латвія багато років теж намагалася стати „вікном у світ” для Білорусі. Водночас Естонія зберігає лиш формальні відносини з Росією, бо її економіка менш, ніж латвійська чи тим паче литовська, пов’язана з російською. Варто нагадати теж про внутрішні проблеми, пов’язані із великою російською меншиною в Естонії та особливо у Латвії. Я вважаю, що через цей внутрішній чинник ці держави більш обережні з Росією».
Однак у цілому країни Балтії зміцнюють свою безпекову політику у взаємодії, прикладом чого є різні натівські навчально-наукові центри вдосконалення у Литві, Латвії та Естонії, - продовжує Хмєлєвський:
«Естонія спеціалізується у кібербезпеці, що пов’язано, зокрема, із спровокованими Росією у 2007 році заворушеннями у Таллінні та російськими гакерськими атаками. Латвія спеціалізується у стратегічних комунікаціях, у Ризі є відповідний центр, що склав багато цікавих звітів на тему російської пропаганди та діяльності росіян в Інтернеті. Натомість Литва, у зв’язку із своєю проблемою з Білоруссю та білоруською атомною електростанцією в Острівці, спеціалізується в енергетиці. Варто підкреслити, що у межах цієї потрійної синергії Естонія відома своїми дуже ефективними спецслужбами, розвідкою та контррозвідкою, яка вміє „попсувати кров” росіянам. Натомість литовці відомі своїми ефективними формально-правовими рішеннями, що блокують російську пропаганду, наприклад, це вимкнення російських телеканалів. Варто теж нагадати про так званих інтернет-ельфів, тобто партизанські групи, котрі, серед іншого, ідентифікують російські загрози у регіональній веб-мережі».
Безпекову ситуацію з перспективи країн Вишеградської групи окреслив, натомість, доктор Домінік Хей з Інституту Центральної Європи у Любліні. Він зауважив, що повної єдності сприйняття російських загроз серед країн Четвірки немає. У Польщі, Чехії, Словаччині та Угорщині створені центри з протидії російській дезінформації та контролю за безпекою. Однак питання видатків на рівні 2 відсотків ВВП на оборону до 2024 року не є пріоритетом для усіх цих країн, зокрема, для Чехії. Натомість для Польщі, яка межує з Калінінградською областю, що, за словами експертів, стає наймілітаризованішим регіоном Європи, Росія, звісно, є найбільшою загрозою. Також Домінік Хей вважає, що значною проблемою є погляд Угорщини на безпеку східного флангу НАТО. Будапешт не має такого ж, як НАТО, погляду на загрози з боку Росії, - говорить експерт:
«У найновішому звіті Польського інституту закордонних справ на тему стратегії безпеки Угорщини вказується на наростаючу загрозу безпеці, але десь поблизу, при цьому не говориться, чи це Україна, чи така загроза йде з боку Росії. Віктор Орбан дуже просував проект європейської армії, говорячи про те, що НАТО дуже ослабне через вихід Великої Британії з ЄС. Орбан уникав підтримки політики безпеки НАТО, яка для країн Центрально-Східної Європи є ключовою. Він наполягав на скасуванні спільної європейської політики, наприклад, щодо Росії, наголошуючи на тому, що мають бути створені спеціальні гарантії для країн Балтії та Польщі, як країн, котрі побоюються Росії. Про скептичний погляд Угорщини на НАТО свідчать теж дані про зменшення суспільної підтримки для ідеї Альянсу протягом одного року на 12 відсотків. Нині вже тільки менш ніж половина угорців висловлює позитивне ставлення до НАТО. Цікаво теж, що серед країн Вишеградської групи була підтримка для захисту білорусів на рівні президентів, однак на рівні прем’єрів такої підтримки вже не було. Це важливо у контексті можливої активності Угорщини в Білорусі та чергового загострення суперечки на лінії Будапешт-Київ. Угорщина постійно блокує будь-які перемовини України з НАТО. Нещодавно Україна не впустила угорського чиновника, українська сторона звинуватила Угорщину в активності на рівні Міністерства закордонних справ на місцевих виборах на Закарпатті, про що навіть поскаржилися до ОБСЄ».
Бачення загроз на східному фланзі НАТО Румунією та Болгарією представив під час дискусії Пьотр Олєкси з Університету ім. Адама Міцкєвича у Познані. За його словами, Бухарест і Софія також презентують різні погляди на НАТО, питання єдності Заходу та концептуалізацію загроз:
«Румунія з причин культури, ідентичності, історії є державою та суспільством, в якій Росію вважають загрозою для європейської, регіональної та власної національної безпеки. У Болгарії погляд на ці питання є неоднозначним. Болгарське суспільство з меншим ентузіазмом дивиться на НАТО, ніж румуни або поляки. Серед болгар побутує думка, що членство у НАТО їм всунули насилу, мовляв, членство в Альянсі було необхідним для повної інтеграції з ЄС. У політично-військових питаннях Румуни передусім зосереджуються на регіоні Чорного моря. Від моменту вступу Румунії до НАТО Бухарест намагається переконати союзників, аби Чорноморський регіон став одним із пріоритетів політики безпеки Альянсу. Однак наразі це не вдається, що розчаровує румунів. Вони посилено працювали у цьому напрямку після війни 2008 року у Грузії, а ще більше після анексії Криму та війни на Донбасі в 2014 році. Румунія опинилася у дуже важкому становищі, оскільки нині вона де-факто має морський кордон з Росією в Криму. Для неї це дуже нервове місце, позаяк на дні Чорного моря є шельф із дуже важливими для Румунії покладами газу. Румунські експерти дуже побоюються збільшення впливів Росії у Чорному морі і пишуть, що воно стає „російським озером”, значною мірою через анексію Криму та пасивність Заходу і сусідів – Туреччини та Болгарії. Румуни заздрять країнами регіону Балтійського моря, бо вважають, що там розуміння російських загроз є значно більшим. На додаток, румунські аналітики вважають, що військова активність Росії у Балтійському морі має відвернути увагу НАТО від Чорного моря. Вони схвалюють зміцнення східного флангу НАТО, але шкодують, що посилений захист тільки його південної, а не також північної частини. Тому Бухарест нині дуже покладається на двосторонню військову співпрацю зі США, результатом чого є американська військово-повітряна база та протиракетний щит у Румунії».
Чому Росія постійно є найбільшою загрозою для безпеки східного флангу НАТО? Відповідь на це запитання спробувала дати наступна учасниця дискусії – Анна Динер із Польського інституту міжнародних справ. У першу чергу тому, що російські військові штабісти постійно називають НАТО «найбільшим ворогом, противником і викликом», попри те, що політична риторика Москви є більш м’якою. Росія, за її словами, такі європейські проекти, як, наприклад, Східне партнерство, вважає як протистояння і що нібито «Захід намагається викрасти сферу впливів РФ». Росія поставила на політику загрози, а не протягування. Від війни із Грузією Росія постійно зміцнює свою армію, ставить на наступальне озброєння, посилення свого західного стратегічного напрямку, який росіяни, за її словами, завжди вважали для себе найбільшою загрозою. У зв’язку з цим, серед можливих найбільших загроз для регіону Анна Динер вважає подальшу військову інтеграцію Росії із Білоруссю, розгортання на її терені російських баз.
Опрацював Тарас Андрухович