«Усе війна. Російська стратегічна культура» - це назва нової книжки експерта зі східних питань Марека Будзіша. «Щоб зрозуміти куліси усіх подій, ми мусимо вивчити стратегічну культуру Росії, що є кістяком ключових рішень, що приймають еліти цієї країни», - говориться в описі до книжки.
Стратегічна культура – це система певних поглядів, переконань та способів реагування, закоренілих у глибших невербальних пластах свідомості, культури, історії. Коротко кажучи, це те, як реагують люди на певні виклики, пов’язані із безпековими або екстремальними ситуаціями і які мотиви починають у таких ситуаціях відігравати головну роль. Зауважено, що у подібних екстремальних ситуаціях реакція базується не на раціональній оцінці подій, а посилається на певну традицію, культуру і спосіб поведінки, що можна спостерігати, наприклад, у тому, що називають «національними способами війни», - сказав Марек Будзіш.
На хвилях Польського радіо 24 експерт з питань Росії та країн пострадянського простору звернув увагу на помітну схожість російських еліт царських часів та сучасних. Він вказав на «чиновницький корпус, що лояльний до держави», який у певних моментах нагадує «людей, котрі правили, але теж намагалися реформувати Російську імперію, у 19 столітті»:
«Ми маємо справу з людьми, яких можна охарактеризувати як „різночинці”, які, обійнявши посаду, досягли високого соціального та матеріального становища. Це вражаюча подібність. Крім того, російська цивільна служба тоді була мілітаризована. За часів царів чиновники мали нормальний військовий чин, на них поширювались такі ж правила, як на армію, тоді не було поділу. У цьому сенсі домінування силовиків сьогодні не є чимось надзвичайним. На додаток ми маємо справу з певним усвідомленням, глибоко закріпленим переконанням російської еліти, що без сильної держави, сильної в традиційному розумінні - військової, поліцейської - Росія перестане існувати. Через відстань і розмір країни єдиним інтегруючим фактором є військова та поліцейська сила».
Іншим спільним моментом є «експансія як підтвердження того, що вибрано правильний шлях», наголосив польський експерт. За його словами, так само було і в дев’ятнадцятому столітті, і раніше, так є й нині. Звісно, форми та напрямки цієї експансії змінюються. З іншого боку, підтвердженням слушності правлячої верстви є те, що Російська держава є державою, значення якої зростає», - зазначив Будзіш.
Незаперечним фактом, на переконання експерта, є те, що російська державна еліта, як сучасна, так і царських часів, формувалася згідно із формулою підбору еліти з представників завойованих народів, тому важко говорити про те, що це є «великоросійська, національно-російська» еліта. Водночас Марек Будзіш звернув увагу на декілька важливих елементів нинішньої російської політики:
«За російським мисленням війна, що для нас є таким, як коли сказали, екстраординарним станом, є певною природністю. Війна є елементом російської політики. Немає прірви між переходом із мирного у стан війни. Для цього використовуються як певні воєнні , так і мирні інструменти. Це показує, що бар’єр між переходом із мирного стану у стан війни, загострення конфлікту також із використанням військових засобів, у Росії є дуже невеликим і він впливає із політичних розрахунків. Це результат дискусії, що тривала в Росії у 1920-1930 роках, у якій переміг погляд, що політики є фундаментальним чинником воєнного мистецтва. Військова стратегія – це політичний інструмент і Росія намагається це так використовувати. На думку росіян, війна не є екзистенціальним питанням, як у нас, коли ми вели війни „за все”. Росія таких війн не проводила. Вона веде війни, завдяки яким хоче отримати певні політичні ефекти».
Марек Будзіш підкреслює, що, за виключенням декількох прикладів, усі інші війни, що розпочинала Росія, мали політичне підґрунтя і вона хотіли завдяки ним досягти певні вимірювані вигоди. Але загалом мислення російських військових теоретиків – це мислення про війну, як про певний хірургічний інструмент політики:
«Який можна, треба і варто застосовувати, але помірковано і обдумано, аби не зайти надто далеко. Це дуже добре було видно, наприклад, на Донбасі в 2014-2015 роках. Росія посилювала агресію. Це не означає, що Росія тоді не мала сил і можливостей, аби, наприклад, захопити Київ, як вона могла захопити Тбілісі в 2008 році. Це не питання браку потенціалу, а питання політичних рішень. Росіяни вважали, що з політичного погляду переескалація конфлікту робить ефекти відмінними від очікуваних. Їм не вдалося досягти цього стану в Україні. Наприклад, так званий Дебальцівський котел був переескалацією конфлікту. Є реконструкція розмови Аляксандра Лукашенки із Путіним та міністром оборони Росії Шойгу, коли вони були дуже незадоволені тим, що ліквідація Дебальцівського котла дала таку велику кількість жертв з українського боку, бо росіяни вважали, що це створить прірву між Україною та Москвою, що заблокує політичне вирішення. Це показує російське мислення – не можна перебільшити із застосуванням сили, якщо є бажання досягти політичних цілей, оскільки це обернеться проти тебе. Тому спочатку російська агресія на сході України була досить незначною і тому в Криму ми мали справу із „зеленими чоловічками”, а не із великим вторгненням російської армії».
У цілому росіяни, за словами Марека Будзіша, росіяни почали думати про так званий асиметричний або гібридний спосіб ведення війни у відповідь на ініціативу «зоряних воєн» Рональда Рейгана.
Також, за словами польського експерта, для Польщі най загрозливішим є те, що Росія, позбавляючись свого глобального впливу, надалі хоче регіонально вирішувати те, як з нею мають поводитися сусідні держави, передусім Україна, не говорячи вже про Білорусь. Відмовляючись від частини своїх амбіцій на світовому рівні, Росія посилюватиме тиск на сусідів, зокрема, не виключено, що у перспективі декількох років й на Польщу, вважає Будзіш.
Водночас польський політолог та історик доктор Єжи Тарґальський на хвилях Польського радіо 24 прокоментував найновіші повідомлення про загострення ситуації на Донбасі, все частіші обстріли українських позиції російськими терористичними військами та скупчення солдатів РФ поблизу кордонів з Україною:
«Росія є агресивною за своєю природою, вона почала війну на Донбасі, інформація про те, що там вчергове вибухне війна – це елемент російської політики. У Вашингтоні – нова влада і Росія випробовує реакцію США на зростання напруженості. Це теж спроба вбити клин між Сполученими Штатами та Німеччиною, оскільки Росія занепокоєна прагненням до американсько-німецького порозуміння і використовує ситуацію в Україні, аби посварити їх. Адже Німеччина вважає, що Україна повинна поступитися, а США навпаки вважають, що треба допомогти Україні у збереженні суверенітету та територіальної цілісності. Тому США відреагували правильно, привівши у бойову готовність своє військо в Європі. Крім того, цього року анонсовані військові навчання НАТО в Україні. Це показування відповідного сигналу Росії, що її агресія не зійде їй з рук. Натомість Росія хоче побачити, що буде, якщо вона нападе. Я вважаю, що атаки не буде, бо це елемент ведення політики. США військово реагують правильно, а Німеччина вдає, що нічого не відбувається і декларує необхідність поступок з боку України. У НАТО є розкол, позаяк є принципова різниця щодо Росії і України між англосакською політикою та німецько-французької політикою. Росія зацікавлена цим розколом, щоб Німеччина віддалилася від Сполучених Штатів».
Доктор Єжи Тарґальський теж прокоментував підписання Путіним закону, що дозволить йому залишатися у владі після закінчення його каденції у 2024 року. За словами історика, у Росії загалом правителі залишаються таким чином у владі і це не залежить від якихось законів, а від того, чи лідер править елітою та чи відповідає її очікуванням. А всі закони або декрети, на переконання Тарґальського, – це символічний елемент і дійсність від них у Росії не залежить. Він теж звернув увагу, що експерти погоджуються, що Путін залишатися у владі до 2036 року, якщо раніше не помре або не буде повалений. «Росія буде загнивати так, як Радянський Союз за часів Брєжнєва», - вважає польський політолог.
PR24/T.A.