Протягом двох десятиліть Хорватією править політичний дуополь: правоцентристська політична партія «Хорватська демократична співдружність» (ХДС) і лівоцентристська «Соціал-демократична партія Хорватії». 17 квітня виграла ХДС. Ця партія отримала 61 мандат. Про вибори та хорватсько-українські відносити розповість Пауліна Ванкєвіч, експертка Центру східноєвропейських досліджень (OSW).
Перше моє питання стосувалося того, чи Хорватію чекає зміна уряду. Адже парламентські вибори поки не дали відповіді на це запитання.
— Так, вибори, які проходили не у звичайний день, адже вони відбулися в середу, 17 квітня, ще не дали нам відповіді на питання того, який вигляд матиме майбутній уряд. Звичайно, в черговий раз виграла Хорватська демократична співдружність. Вона отримала понад 60 мандатів. Для того, аби сформувати уряд, необхідно буде створити коаліцію. Форма цієї коаліції ще невідома. Найімовірніше, що хорватські християнські демократи формуватимуть уряд з націоналістично-консервативним «Вітчизняним рухом» (хорв. Domovinski pokret), який отримав 14 мандатів. Крім того, аби отримати більшість, тобто 76 місць у парламенті, які необхідні для формування уряду, треба буде поборотися за голоси меншості, яка гарантовано має в хорватському парламенті вісім місць. Наразі тривають коаліційні переговори.
З іншого боку, є опозиція, яка отримала дещо гірший результат. Перед виборами мова йшла про коаліцію, уряд національного порятунку. Це мала бути дуже широка коаліція, починаючи від лівих і закінчуючи правими політичними силами. Якщо хорватським християнським демократам вдасться створити уряд, то це вже буде третій уряд поспіль. Була ідея поєднати свої сили, аби відсунути ХДС від влади.
Пауліна Ванкєвіч прокоментувала, чого можна очікувати від можливої коаліції Хорватської демократичної співдружності та «Вітчизняного руху»:
— У цьому випадку варто додати, що «Вітчизняний рух» — це партія, для якої важливим елементом є суверенізм. Дуже часто представники цієї політичної сили підкреслюють, наприклад, важливість питання репарацій від Сербії за часи останньої війни в 90-х роках, але також за Другу світову війну. Вони релятивізують хорватські злочини. Також було забуто те, що вони були противниками введення євро. Такий уряд означав би для Хорватії розворот до правої політичної сцени.
Якщо ми говоримо про питання України, то, на мою думку, варто згадати, що депутати цього руху голосували проти навчань українських солдатів. Вони виступають за звернення до своїх проблем.
Чи можна очікувати напруги між Брюсселем і таким урядом у Хорватії? Коментує Пауліна Ванкєвіч:
— Андрей Пленкович у брюссельських салонах почувається дуже добре. Для нього дуже важливим було посилення інтеграції завдяки введенню євро або входженню в Шенгенську зону. Суспільні питання, права жінок, питання абортів — поворот у таких темах необов’язково був би позитивно оцінений. Такий уряд був би більшим прихильником сувереністичної політики, якщо ми говоримо про питання міграції.
Говорячи про стосунки на лінії Загреб — Київ, варто зазначити, що президент Хорватії Зоран Міланович відомий своїми проросійськими заявами. Я запитала в експертки, чи його заяви мають підтримку у суспільстві. Які суспільні настрої у цій країні?
— Якщо ми говоримо про дослідження, то Євробарометр-2023 показує, що значна більшість — 75% — підтримує Україну і виступає за фінансову допомогу. Приблизно 80% говорить, що важливо відмовитися від російської сировини й ввести санкції. Підтримка в Хорватії є, щонайменше на декларативному рівні.
Якщо ми говоримо про заяви Мілановича, то це цілий ряд різних заяв, починаючи від того, що треба вести діалог «з групами сепаратистів на Сході», і закінчуючи тим, що, на його думку, протести на Майдані — це путч. Він приєднався до так званого табору миру, тобто він говорить про те, що треба укласти мир, а постачання зброї тільки продовжує війну. Я думаю, що Міланович завдяки своїм популістичним заявам, які він спрямовує до правого електорату, намагається показати, що необхідно триматися далі від ігр супердержав. Я думаю, що бажання балансувати — це югославська спадщина. Частина суспільства вважає, що вони занадто малі, адже населення Хорватії менше чотирьох мільйонів, щоб втручатися у питання супердержав. Є частина осіб, які дотримуються таких поглядів. Варто додати, що часто Міланович не тільки намагається балансувати. Звичайно, це важливий елемент, але таким чином він підкреслює більшу асертивність стосовно Брюсселя та Вашингтона. Він говорить, що не може так бути, аби Брюссель диктував, а Андрей Пленкович все це виконував. Він говорить про більшу асертивність. Також я думаю, що частково це можна пояснити бізнес-зв’язками. Але в цілому в хорватському дискурсі дуже часто наголошується на тому, що Україна була третьою країною на міжнародній арені, яка визнала Хорватію ще в 1991 році. Хорватія також дуже швидко визнала незалежність України. Дипломатичні відносини між країнами були встановлені дуже швидко. Важливим є той факт, що ставлення до війни, яка триває в Україні, випливає з конкуренції між урядом та президентом. Це важливий елемент, який пояснює, чому президент Міланович поводиться саме так.
Частково поведінка президента Хорватії може бути пояснена питанням Боснії і Герцеговини, про що зазначає аналітикиня Центру східноєвропейських досліджень.
— У Боснії і Герцеговині проживає три конституційних народи. Один з них — це хорвати Боснії і Герцеговини. Загреб вважає, що Москва підтримує прагнення хорватів Боснії і Герцеговини до здобуття більших прав, особливо виборчих. Україна дуже часто згадується у контексті питання хорватів Боснії і Герцеговини.
Якщо ми говоримо про заяви Мілановича, то тут важливо те, що прем’єр Андрей Пленкович 24 лютого засудив російську агресію проти України. Він закликав до припинення воєнних дій. Він запевнив, що його уряд запровадить санкції. Я думаю, що ці заяви набули практичного прояву. Дотепер гуманітарна допомога Україні була оцінена в 180 мільйонів євро. Також він анонсував допомогу в розмінуванні. Хорвати вміють це робити, бо мають досвід останньої війни. Між іншим, Хорватія передала Україні всі вертольоти Мі-8. Це рішення було розкритиковане самим президентом. Звичайно, ця допомога скромна, але вона відповідає можливостям Хорватії.
Пауліна Ванкєвіч підсумувала нашу розмову:
— Варто підкреслити, що обидві сторони представляють різні погляди. Президент — з Соціал-демократичної партії, а прем’єр — з ХДС, він проєвропейський, пронатівський. Міланович, як я вже казала, з табору миру. Він може нагадувати політиків Угорщини, Словаччини. Він дуже популярний політик. Його характеристичний стиль в Хорватії притягує увагу ЗМІ. Можливо, завдяки тому, що він позиціонує себе як захисник Хорватії, говорить про те, що прем’єр нібито хоче втягнути нас у війну, він не дбає про хорватів. Всі його наративи повторюють те саме, що ми чуємо в Угорщині чи Словаччині.
Дар'я Юр'єва