1 травня 2024 року виповнюється 20 років з моменту вступу Польщі до Європейського Союзу. Це був переломний момент в історії як цієї країни, так і всієї Спільноти. Це чудова нагода для підбивання підсумків членства та визначення викликів, які стоять перед європейською спільнотою. Польське радіо для України запросило до мікрофона доктора Ґжеґожа Маковського з Фонду ім. Стефана Баторія.
На початку розмови експерт пригадав історичний контекст приєднання Польщі до Євросоюзу:
З польської перспективи, але не тільки, зараз говоримо про всі країни, які приєднувалися тоді до Спільноти, це був стратегічний вибір після 1989 року. Членство в ЄС стало однією з найважливіших цілей закордонної політики. Велика кількість державних політик з 1990-х років орієнтувалися на членство в ЄС. Наведу приклад: реформа органів місцевого самоврядування в Польщі, реформа державної адміністрації. Це відбувалося ще до того, як Європейська комісія почала нас оцінювати у цих сферах. Навіть частково прийняття Конституції в Польщі в 1997 році було обумовлене саме цим. Це демонструє величезний масштаб регуляцій та інституційних й практичних рішень, які ми запроваджували з 1990-х років до моменту вступу. Я навіть не знаю, чи вступ до Європейського Союзу не був важливішим, ніж вступ Польщі до НАТО.
Два десятиліття членства Польщі в Європейському Союзі принесли відчутну користь для країни, а перш за все для її економіки. 1 травня 2004 року ВВП Польщі на душу населення за паритетом купівельної спроможності становив 51,5% від середнього по ЄС. У 2023 році він зріс до 79,7%. Це безпрецедентний стрибок в історії Польщі. Ґжеґож Маковський перерахував основні переваги, які отримала Варшава завдяки членству в ЄС:
Це банальність, але, звичайно ж варто згадати про доступ до ринку Спільноти, а це величезна користь. З перспективи посилення держави, розвитку адміністрації, практичним запровадженням практик доброго управління, дуже важливим, окрім очевидних плюсів, яким є економічний розвиток, є реформа держави в багатьох сферах. Коли тривали переговори про вступ, а вони почалися приблизно в 1997-98 роках, і потім, коли щороку Єврокомісія оцінювала наш прогрес на шляху до ЄС, то ми всі були свідками того, як вступ до Спільноти вплинув на державну адміністрацію. Згадаймо хоча б Закон про державну службу. Звичайно, він не працює ідеально, але це був переломний момент для тих часів. Ми відійшли від посткомуністичної організації праці та адміністрації у напрямку чогось, що хоча б нагадувало західні рішення. Це, своєю чергою, обмежувало корупцію. Мені здається, що найпомітнішою інституційною, економічною, політичною, антикорупційною зміною є реформа органів місцевого самоврядування. Одразу після падіння комунізму однією з наших національних цілей була відбудова органів місцевого самоврядування. Першими повністю демократичними виборами в 1991 році були саме місцеві вибори, тому що перші вибори в 1989 році були напівдемократичними, адже вони були консенсуальними.
Наступне питання стосувалося того, якими були стосунки між Варшавою та Брюсселем протягом цих років. Ми знаємо, що під час правління правоконсервативної партії «Право і справедливість» ці відносини були не в найкращому стані, були суперечки стосовно верховенства права, міграційної політики тощо. Коментує Ґжеґож Маковський:
Стосунки з Європейським Союзом протягом останніх восьми років були, я б сказав, специфічними, тому що це був перший уряд з моменту вступу до ЄС, навіть з моменту переговорів про членство, який ставив під питання приналежність до Спільноти, входив у конфлікти з нею, не був надто конструктивним. Я б сказав, що це був специфічний час на фоні попередніх років, я маю на увазі з 1989 року. Адже з 1989 року всі уряди незалежно від політичної приналежності погоджувалися з тим, що спочатку Польща має стати частиною Спільноти, а потім має залишатися в ЄС, будувати свою позицію, активно її формувати. Протягом багатьох років, а саме до 2015 року, це був політичний позапартійний консенсус. З 2015 року до 2023 року цей консенсус зник, навіть почали звучати думки про полекзіт. Хоча «Право і справедливість» ніколи відкрито не говорило про це, але їх коаліціянти, навіть важливі політики почали на це натякати. З’явилася партія, яка має відносно велику підтримку, я маю на увазі «Конфедерацію», яка відкрито виступає проти членства в ЄС. Ці останні вісім років, я маю на увазі попередній уряд, на мою думку, були тривожним сигналом про те, що в Польщі вже не має консенсусу, що з’являються сили, які можуть намагатися, як у Великій Британії, Франції чи Нідерландах, вести публічні дискусії про вихід з ЄС. Можливо, у майбутньому нам доведеться з цим зіштовхнутися, тому що ці партії не зникнуть, а, можливо, ставатимуть усе сильнішими.
Однак, чи вплинули політичні зміни на ставлення поляків до Євросоюзу?
Останні десятиліття, а навіть ще до вступу до ЄС, польське суспільство з ентузіазмом ставилося до ідеї спільної європейської родини. Це підтверджують опитування громадської думки, особливо ті, в яких ставлять загальні питання про відношення до Євросоюзу. Великий відсоток поляків позитивно оцінював ЄС, членство Польщі в цій Спільноті, переваги, які має Польща від цього. На загальні питання кшталту: «Чи підтримує пан/пані членство Польщі в Європейському Союзі?» колись навіть близько 90% поляків відповіло стверджувально. Сьогодні це вже не так. Є опитування, що демонструють 60-70% рівня підтримки. Євроентузіазм знизився. Це відбулося, зокрема, внаслідок останніх восьми років правління правих консерваторів та націоналістичного тиску в ЗМІ в ті часи (2015-2023 роки), а також як наслідок появи євроскептичних політичних сил. Зараз у зв’язку з кліматичною політикою Євросоюзу напруженість тільки зростає, адже кліматична політика стосується усього суспільства. Питання обмеження використання горючих корисних копалин, питання змін функціонування сільського господарства впливають на ціни на електроенергію, на харчі - на вартість усього. Спритні євроскептики можуть це використовувати на свою користь. Раніше цього не було. Зараз вони можуть будувати на цьому свій порядок денний та посилювати свої наративи про те, що ЄС веде погану політику, шкодить національним інтересам держав-членів Спільноти, шкодить суспільствам. Це призводить до зміни ставлення суспільства до ЄС. Це питання міграційної політики, оборонної політики, хоча сьогодні вони відійшли на другий план. Зараз головною темою, яку використовують євроскептики, є кліматична політика.
Варто зазначити, що у минулому, коли євроентузіазм польського суспільства був високий і помітний, було декілька опитувань, які більш детально досліджували ставлення поляків до Євросоюзу, і хоча загалом суспільство позитивно оцінювало членство в ЄС, то, відповідаючи на питання про мігрантів чи передачу більших компетенцій європейським органам, можна було помітити скептичне ставлення.
Експерт прокоментував, з якими викликами зараз, у 2024 році, змагається ЄС:
Мені здається, що Європейський Союз перебуває у постійній кризі. Треба згадати, кінець 1989 року, коли ЄС опинився перед обличчям розпаду Радянського Союзу і появи нових країн, які одразу заявили про бажання приєднатися до Спільноти. З одного боку, це було нове вікно можливостей і розширення на Схід. З іншого боку, це спричинило кризу, тому що розширення ЄС в західних суспільствах, серед політичних еліт провокувало спротив. Підготовка до членства, яку також пройшла і Польща, спричинила кризу. Треба було трансформувати ЄС в інституційному, правовому сенсі, аби можна було прийняти нових членів, які мали багаторічний цілковито інший досвід.
Сьогодні ми маємо чергову кризу, одну з багатьох, пов’язану з кліматом, з війною в Україні, з перспективою прийняття України до Спільноти за якийсь час. Це вже зараз створює кризу. Однак Євросоюз існує. Мені здається, що особливість Спільноти полягає у тому, що, перебуваючи у постійній кризі, ця організація постійно реорганізується, тому, на мою думку, вона продовжиться існувати.
Дар'я Юр'єва