У телевізійному зверненні, під час якого президент Франції Емманюель Макрон оголосив про проведення позачергових парламентських виборів у країні, він закликав помірковані демократичні партії об’єднатися разом з його політичною силою, щоб не дати ультраправим отримати «ключі від Єлисейського палацу» під час президентських виборів у 2027 році. Однак, як зазначають публіцисти, рішення Макрона є дуже небезпечним, адже, якщо він зазнає невдачі, до влади прийде ультраправий прем’єр-міністр. Наскільки вірогідно, що за результатами виборів 30 червня ультраправим вдасться отримати абсолютну більшість (289 місць) у парламенті, в інтерв’ю Польському радіо для України розповіла професорка Центру східноєвропейських досліджень Людвіка Влодек.
— Я не знаю, дуже важко відповісти на це запитання, тому що політична сцена дещо змінилася. Було досягнуте порозуміння між лівими політичними силами. Вони створили «Новий народний фронт», який своєю назвою сягає до політичної сили, що існувала у міжвоєнний період. Це об’єднання також мало боротися з загрозою з боку правих та радикально правих. Можливо, це призведе до того, що ліві отримають більше голосів, ніж вони отримали під час виборів до Європарламенту. У виборах до Європейського парламенту вони стартували окремо. Однак Соціалістичній партії Франції й так вдалося досягти великого успіху. Вона отримала майже стільки ж голосів, скільки ж макроністи. Партія Жана-Люка Меланшона також отримала гарний результат — більш ніж 10%. Зараз їх союз разом з декількома іншими невеликими партіями, серед яких «Зелені» та Французька комуністична партія може призвести до того, що їх результат буде ще кращим.
З іншого боку, взагалі невідомо, що з так званими правими де Голля. Адже після намагань колишнього лідера «Республіканців» Еріка Сіотті створити союз з «Національним об’єднанням» Жордана Барделли й Марін Ле Пен його власна партія усунула його з посади голови цієї політичної сили. Члени партії попередили, що кожного, хто буде намагатися вести переговори з партією Ле Пен, очікує те саме.
Серед представників радикально правих політичних сил ми також маємо справу зі змінами. Племінниця Марін Ле Пен Маріон Марешаль, яка до цього була в партії «Реконкіста» Еріка Земмура, посварилася з ним. Вона вважала, що не варто конкурувати з «Національним об’єднанням» під керівництвом її тітки, а він сприйняв це як зраду. Він вирішив, що не буде вести жодних перемовин з «Національним об’єднанням». Ситуація доволі динамічна. Важко сказати, як в результаті це вплине на вибори.
З іншого боку, цікаво, як виборці панівної політичної сили Макрона оцінюють його рішення про розпуск парламенту. Навіть в його уряді є міністри, які були надзвичайно задоволені діями Макрона, а інші, наприклад, міністр економіки, дистанціювалися від цього рішення, тому що це вплинуло на економічну довіру до Франції. Це стало відчутним напрочуд швидко після оголошення рішення Макроном. Отож говорити про це зараз зарано.
Нещодавно президент Франції Емманюель Макрон досягнув «великого прогресу» щодо допомоги Києву. Йдеться, наприклад, про його рішення щодо можливого направлення в Україну військових інструкторів і передачі Україні літаків Mirage 2000-5. Чи всі ці рішення можуть бути переглянуті, якщо партія Марін Ле Пен виграє вибори?
— На жаль, я боюся, що все це буде переглянуто. Звичайно, Макрон на наших очах з 2022 року дуже змінився. Від політика, який заохочував до розмов з путіним, згадаймо хоча б ті його відомі дзвінки до путіна, які стали мемами та інтернет-жартами, він еволюціонував у справжнього європейського яструба, якщо ми говоримо про допомогу Україні й категоричність позиції стосовно росії. Нагадаю, що Макрон був тим першим політиком, який сказав, що, можливо, НАТО муситиме взяти більш активну участь у цьому конфлікті, що, напевне, доведеться розглянути можливість відправлення солдат НАТО в Україну. Пізніше, звичайно, ніхто не підхопив цього. Однак саме Макрон перший сказав щось в такому стилі. Його уряд і він сам, його позиція в Європейському Союзі та НАТО стосовно росії жорстка. Однак його політичні суперники, тобто конкуренти його партії «Відродження», які борються за мандати в парламенті, більш скептичні. З одного боку, ми маємо Марін Ле Пен, яка засудила цей конфлікт і намагалася показати, що вона не опинилася на російському гачку. Однак частково вона була на цьому гачку. Згадаймо хоча б відомі кредити, які надавалися її партії. Однак, на думку Ле Пен і її партії, більша залученість у цей конфлікт не є в інтересах Франції. Її партія, радше, закликає до миру, щоб це не означало. Ми в цій частині Європи розуміємо, що заклики до миру можуть означати згоду на умови путіна, які є цілковито неприйнятними, адже вони де-факто означають заморожування конфлікту на якийсь час і змушування України до умов, які вона не може прийняти, адже вона б втратила свій суверенітет.
З іншого боку, ми маємо Жана-Люка Меланшона, який також не є прибічником активної залученості Франції в допомогу Україні. Крім того, ці дві партії мають доволі солідно розбудовані соціальні проєкти, на які, звичайно, потрібно дуже багато грошей. Відомо, що грошей завжди мало. Якщо країна виділятиме кошти на військову допомогу Україні, то залишиться менше на соціальні програми. Якщо ж виділяти гроші на соціальну допомогу, то не буде грошей на військову допомогу Україні.
Я запитала у експертки, чи, на її думку, є ризик втручання росії у виборчу кампанію у Франції. Маю на увазі втручання, подібне до того, яке було під час передвиборчої кампанії перед президентськими виборами 2016 року, на яких переміг Дональд Трамп.
— На жаль, такий ризик існує. Ми знаємо, що росія вдавалася до подібних методів. Росії б було дуже вигідно, якби політична сила Макрона програла ці вибори.
Чи можуть ультраправі оскаржити заходи, вжиті для протидії російській дезінформації, якщо вони прийдуть до влади? Коментує Людвіка Влодек:
— Мені здається, що Макрон є ворогом номер один партії Жордана Барделли й Марін Ле Пен. Звичайно, вони зроблять усе, аби дискредитувати усю його політику, все, що робить Макрон. Звичайно, є такий ризик.
Крім того, Людвіка Влодек прокоментувала, як перемога «Національного об’єднання» могла б вплинути на відносини Франції з іншими ключовими західними країнами, такими як США, Німеччина чи Велика Британія:
— Якщо «Національне об’єднання» сформує уряд, то ми станемо свідками ситуації, яка склалася у випадку інших радикально правих партій, що опинилися при владі. Важко сказати, чи дійсно «радикально правих». Зараз, до речі, всі намагаються зрозуміти, в якій мірі «Право і справедливість» (ПіС) було радикально правою партією, а якою мірою — євроскептичною. Однак ця партія ніколи відкрито не називала себе євроскептичною. Ми знаємо, як важко було співпрацювати з Польщею на форумі Європейського Союзу за часів правління ПіС. Звичайно ж, у Франції може скластися така ж ситуація за уряду «Національного об’єднання». Поки що найрадикальніший правий уряд має Італія. Якщо ми говоримо про війну і російську агресію проти України, то Джорджа Мелоні дотримується тієї ж позиції, що і більшість країн-членів Європейського Союзу. Однак у «Національного об’єднання» точно буде інша позиція. Взагалі стосовно дуже багатьох речей, пов’язаних з Європою, в них буде своя позиція. З самого початку свого існування ця партія ставить під сумнів доцільність членства Франції в Євросоюзі. Звичайно, партія пом’якшує свою риторику, адже вони розуміють, що відкрита агітація за вихід з Європейського Союзу могла б зменшити кількість їхніх виборців. Тому вони говорять лише про більш категоричний захист французьких інтересів. Без сумніву, з такою політичною силою буде важче співпрацювати, ніж з силою Макрона.
Дар'я Юр'єва