Європейська інтеграція України і досі рухається завдяки зусиллям, докладеним під час підписання з офіційним Брюсселем Угоди про асоціацію Україна — ЄС. Зараз переговори про вступ України до цієї організації потребують нового імпульсу. З огляду на політичні ризики в Євросоюзі та очікування українського суспільства, як вважають українські експерти, переговори про вступ офіційному Києву варто завершити не пізніше, ніж найближчими п’ятьма роками.
За два роки після подання 28 лютого 2022 року заявки щодо набуття членства в Європейському Союзі Україна виконала всі сім рекомендацій, наданих у межах Пакета розширення ЄС 2023, що було визнано Європейською комісією високим прогресом і стало підставою для рішення ЄС про відкриття переговорів про вступ України до ЄС. 25 червня 2024 року відбулася перша Міжурядова конференція, що ознаменувала офіційне відкриття переговорів про приєднання. За чинною методологією розширення ЄС, цей етап включає вступні переговори, що починаються з відкриття кластера «фундаментальних реформ». За результатами його реалізації визначається успіх реформування української правової системи відповідно до спільних цінностей та засадничих стандартів ЄС. Одним з адвокатів якнайскорішого й успішного завершення переговорів про вступ України в Європейський Союз залишається офіційна Варшава, нагадав тимчасовий повірений у справах Республіки Польща в Україні Пьотр Лукасєвіч. Він зазначив, що очікує досягнення суттєвого прогресу України на переговорах про вступ вже цього року:
— Ми, звичайно, вітаємо оцінку Європейською комісією процесу скринінгу в Україні, який, як кажуть, проходить гладко, що є трохи загадковим словом. Але є підстави для оптимізму, коли йдеться про швидкість процесу. Ми розуміємо, що процес переговорів з фундаментального кластеру скоро добіжить кінця. Звіт про скринінг очікується в період з кінця листопада до початку грудня, після чого буде проведено голосування з офіційного відкриття фундаментальних кластерів на початку 2025 року, що стало також початком нашого головування в Євросоюзі. Позиція Польщі широко відома — ми є найенергійнішими прихильниками та адвокатами вступу України до Європейського Союзу й НАТО. Але, звичайно, Європейський Союз є для нас найважливішим на даний момент. Ми підтримуємо вступ України до ЄС. Ми хочемо бачити Україну членом ЄС, як тільки це буде технічно та юридично можливо. Ми спостерігаємо швидкість процесу трансформації законодавства, яка насправді не відрізняється або навіть трохи швидша, ніж у випадку попередніх держав, що перебували в періоді вступу. Сучасне головування Польщі в ЄС — не те, що було 10 років тому. Отже, процес схвалення кластерів, відкриття кластерів потребує не лише зусиль конкретної країни, що головує в ЄС, але й одностайності голосів у всіх європейських країнах-членах. Отже, рішення має бути прийняте всіма, але з нашого боку ми зробимо все можливе, щоб подолати застереження з боку інших держав-членів. Ми хочемо досягти задовільного результату до кінця нашого головування в середині 2025 року. Це наша позиція незалежно від того, наскільки великими, важливими чи складними є переговори. Це забере деякий час, але це насправді не має значення. Я маю на увазі, що стратегія Польщі та решти країн-однодумців у більшості держав-членів Європейського Союзу полягає в тому, що ми продовжуємо розширення ЄС і переговори з Україною.
30 жовтня 2024 року Європейська комісія ухвалила Звіт щодо прогресу України за 2024 рік та свій щорічний Пакет розширення, в якому визнана відданість України проведенню реформ на шляху до вступу в ЄС і її досягнень після Першої міжурядової конференції. Радник Центру економічного відновлення Іван Нагорняк зазначив, що ця конференція стала проривом для євроінтеграції України:
— Основним завданням для уряду України в 2024 році було безпосереднє відкриття переговорів. А саме — проведення першої міжурядової конференції між Україною та Європейським Союзом, яка є платформою для переговорів. Але тим не менше, для того, щоб провести цю міжурядову конференцію, Україні потрібно було завершити імплементацію так званих семи політичних кроків, які містять в собі такі елементи, як верховенство права, реформу Конституційного суду, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів, антикорупційні заходи, боротьба з олігархами, також боротьба з відмиванням коштів. Остання рекомендація — проблема національних меншин. Це був реально великий прорив! «Завдання мінімум» зараз — це відкриття так званого першого кластеру переговорів. Всього цих кластерів є шість. Вони містять в собі загалом 35 переговорних розділів. Від того, наскільки Україна буде просовуватися в імплементації рекомендацій, які стосуються першого кластеру, буде також залежати і прогрес України по всіх інших переговорних кластерах та розділах. Доброю новиною для України є те, що коли відкривається відповідний переговорний кластер, автоматично відкриваються всі переговорні розділи в межах цього кластеру. Натомість, для того, щоб закрити переговорний кластер, уряду потрібно здійснити доволі багато заходів з імплементації європейського права і також забезпечити політичні рішення на рівні Ради Євросоюзу із закриття переговорного розділу. Пакет розширення — це звіт Європейської комісії, який буде виходити щорічно для України, допоки ми не станемо членами Європейського Союзу. І там буде загальна оцінка прогресу України як загалом в контексті переговорів, так і щодо цих всіх 35 переговорних розділів. Зміни, які стосуються загального наближення України по відповідних переговорних розділах до членства в ЄС, невеликі. Вони змінилися тільки в одному розділі — індустріальної політики та підприємництва. Доброю новиною є і те, що паралельно з цим відбувається процес так званого офіційного скринінгу законодавства України з наближення до права Європейського Союзу. Протягом першого півріччя 2025 року потрібно виконати три умови, подати Європейській комісії три документи, три дорожні карти. Це реформа державного управління, верховенство права, а також демократичні інституції. По всіх цих трьох дорожніх картах вже превентивно ведеться дуже активна робота, виходячи з тих рекомендацій, які були в пакеті розширення. І до кінця року, як мінімум чорнові версії цих трьох документів, планується підготовити і потім вже узгоджувати з Європейською комісією.
Перехід на європейські стандарти Україна почала ще десять років тому, як нагадала виконавча директорка громадської організації «Український центр європейської політики» Любов Акуленко. На її думку, прогрес України наразі пов’язаний переважно з галузями, що дотичні до торгівлі товарами та послугами:
— Пакет розширення для мене не був чимось новим, окрім того, що Україна почала активно рухатися в кластері фундаментальних реформ. Пакет розширення підтвердив оцінки нашої організації стосовно того, як ми рухаємося в напрямі євроінтеграції. На мою експертну думку, Україна продовжує рухатися на тому імпульсі, який закладений ще 2014 року, з моменту підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Якщо відійти ще на крок назад, то будь-яка європеїзація країни-кандидата — це складний процес. Тому що все європейське законодавство — це дуже складні і дорогі речі. Просто так взяти і виконувати всі стандарти не так легко. Для України 2014 рік був переломним моментом, коли ми почали поступово на ці стандарти переходити. І тут Україні допоміг російський диктатор володимир путін, коли закрив свій ринок. Але Євросоюз не давав кошти на перехід підприємств на євростандарти. Це не можна зробити помахом чарівної палички, потрібно шукати гроші і змінювати виробничі цикли. Коли стоїть проблема запровадження таких складних стандартів, найкращий спосіб це все рухати, маючи політичні мотиватори. У нас їх не було 2014 року, бо не було запрошення до вступу в Євросоюз. 2014 року Україна на інерції почала рухатися тільки в тих секторах, які були дійсно пов'язані з торгівлею. Це — технічне регулювання, торгівля промисловими товарами, санітарні та фітосанітарні заходи, торгівля агропродукцією, робота митниці. До цього слід віднести й енергетику, тому що в нас є неадекватний сусід, від якого треба захищатись. Із того, що абсолютно не пов'язано з торгівлею, це стала рухатися цифрова інтеграція.
Починаючи від 2014 року виконання Угоди про асоціацію оцінювалася за тією ж моделлю, за якою зараз в Брюсселі оцінюють країни-кандидати, нагадала Любов Акуленко. Вона зазначила, що оціночні цифри її організації приблизно збігаються з тими, які зараз показує Єврокомісія:
— Україна і далі продовжує динамічно рухатися в згаданих секторах. Вони розкидані по різних кластерах, але це все торгівля. Якщо ми подивимося на фундаментальний кластер, то він не був у фокусі Угоди про асоціацію. Відповідно, нам його не запропонували, але ми, якщо хотіли, то робили, хоча ніхто цього не вимагав. Зараз це є у фокусі Євросоюзу. І зараз Україна дуже приділяє цьому увагу. Для мене, як для громадянки, цей кластер є важливий, оскільки він містить в собі антикорупційну й судову реформу, реформу публічної адміністрації, медіареформу і роботу демократичних інституцій. Це фактично наш останній шанс завершити складні політико-правові реформи, які ми почали робити, але не закінчили, починаючи від часів набуття Незалежності. Більшість країн-кандидатів кажуть, що вони не дадуть нам жодних поступок, доки ми не продемонструємо прогрес в цьому кластері. Мало того, всі інші кластери підв'язані під фундаментальний кластер. І наша переговорна рамка, яку затвердив Європейський Союз, це фактично інструкція, як не зупинитись і як не поступитись. Написано дуже багато запобіжників, як можна зупинити цей процес, якщо Україна десь не показує прогресу.
На вступ до Євросоюзу в України є лише п'ять років — це час каденції теперішньої Єврокомісії, як зазначила Любов Акуленко. Вона сказала, що вже на останніх виборах до Європарламенту була загроза приходу до влади популістів. І що через п'ять років ніхто не знає, який буде новий склад цього європейського уряду і чи буде він оптимістичний до розширення:
— Зазвичай європейці не дуже оптимістичні для розширення. Балканські країни перед їхнім вступом в ЄС тримали дуже довго, фактично запрошення до переговорів України стало поштовхом для того, щоб з ними знов почали серйозно говорити. На тлі інерції, яку заклала Угода про асоціацію України з ЄС, ми далеко не заїдемо. В попередній рік оцінка України Єврокомісією була 1,68, а зараз 1,82 з 4 балів. Рух відбувається в межах математичної похибки. Зараз Україні слід контролювати дуже багато процесів, які не були запущені раніше. В фундаментальному кластері треба розробляти дорожні карти, треба виконувати план фінансової підтримки України, щоб були гроші для відбиття російської агресії. І третє — не треба забувати про європейське законодавство, яке також треба виконувати. Четверте — нам треба почати спілкуватися з бізнесом і з іншими зацікавленими сторонами стосовно законодавства. Відступити ми не можемо, бо це буде дуже дорого і дуже болюче. І треба вести цю дискусію. І це чотири різних процеси. Слід оцінювати, скільки грошей Україні треба витратити на запровадження європейських стандартів. Щоб це все рухалося успішно, так як в Центрально-Східній Європі, підхід має бути зовсім інший. Єдине, що може допомогти Україні — це завершення реформи публічної адміністрації. Це болюча і вкрай неприємна реформа, але вона потрібна. Україна в серпні створила так звану Міжвідомчу робочу групу. Це інституційна структура для ведення переговорів з Європейським Союзом. Добре, що в її складі вся переговорна команда — це заступники міністрів з євроінтеграції з усіх міністерств. Це добре, бо дає карт-бланш рухати весь процес. Але з точки зору стратегічної стабільності це не дуже добре. Бо будь-які зміни в уряді спричинять втрату цієї команди в один день, що відкине Україну в переговорному процесі на багато років. Щоб нас так не штормило від політичних змін, особливо враховуючи продовження війни росії проти України, нам треба мати сильних державних службовців у міністерствах, директорати політики, які ми досі не створили. З моєї точки зору це й буде гарантія стабільності.
Позитивним фактором української євроінтеграції наразі залишається високий ступінь підтримки цього зовнішньополітичного курсу з боку українського суспільства, як вважає співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Михайло Пашков. Але для офіційного Брюсселя Україна є ще й цікавим партнером в галузі побудови європейської безпеки та спільної оборони, вважає він:
— В березні 2021 року 59% громадян України підтримували європейський курс і говорили, що їм потрібно вступати до ЄС. У жовтні 2022 року таку думку поділяли 79%. У січні 2024 року 84%. І зараз понад 80% громадян України підтримують європейський курс України. Якщо б найближчим часом відбувся референдум зі вступу України до ЄС, то на нього б прийшло 81% громадян, і 88% з них голосували б за вступ України до ЄС. Такий рівень підтримки, з одного боку, дає владі карт-бланш на проведення різного роду реформ, в тому числі і складних, а з іншого боку, відрізняє Україну від країн-кандидатів. Європейський Союз ухвалив стратегію і програму розвитку оборонної промисловості. Україна провела два форуми оборонних підприємств. Останній був нещодавно в Києві. Там укладені дуже серйозні угоди, в тому числі з німецьким концерном Rheinmetall, з чеськими виробниками, з болгарами. Нам треба рухатися в цьому напрямі. Ця промисловість дуже активно розвивається. На мій погляд, ще один важливий напрям — це підтримка плану перемоги з боку Європейського Союзу, підтримка всіх пунктів, в тому числі й закритих. Просування українського мирного плану передбачає дві складові. Перша — це військова й силова складова, а друга — це дипломатична, яка теж важлива. Я нагадаю, що в жовтні відбулось вісім тематичних конференцій стосовно повернення українських дітей. Всі пункти, формули миру відпрацьовані. У нас є зараз переговорна платформа, з'ясована з нашими союзниками. Це, приблизно, 60-70 країн. Тут є можливість виступити флагманом. Що таке НАТО? Це Європейський Союз плюс Сполучені Штати Америки й Канада. І все ж таки, не останнє місце тут посідає Євросоюз. І я думаю, що європейські країни спроможні дуже активно в найближчий час наростити військове виробництво. Наприклад, по снарядах там вже є достатньо серйозні просування. По інших напрямах також це буде.
Водночас небувало високий рівень суспільної підтримки європейської інтеграції України не обов’язково буде таким вічно, ро що пзастерегла Любов Акуленко. Вона переконана, що впровадження швидких та болючих реформ може похитнути громадську думку. А надто, якщо процес євроінтеграції буде затягуватись в часі:
— У нас зараз масова публічна підтримка. Але є кілька нюансів. По-перше, суспільство не знає, що таке євроінтеграція. Якщо ми зараз почнемо витягувати всі ці технічні моменти, починаючи з повернення техогляду, підвищення акцизу на паливо, заборону машин з дизельними двигунами у великих містах, то це буде болюча реформа. Але це теж євроінтеграція! Деякі експерти кажуть, що не треба вести дискусію в суспільстві, щоб не давати аргументи росіянам. Але це треба буде впроваджувати. І я не впевнена, що цей рівень підтримки суспільства буде такий високий, бо ми залазимо в гаманці українців. Треба вести дискусію з суспільством вже зараз, щоби потім підтримка суспільства не зникала. На Балканах рівень підтримки євроінтеграції нижче 50%, бо він розтягнувся на 20 років. І тому наступні п'ять років для України дуже важливі. Якщо суспільство не розумітиме, коли це закінчиться, воно теж розчарується.
Одним з найпотужніших моторів української європейської інтеграції може стати сфера оборони та безпеки, зазначив зі свого боку директор Інституту зовнішньополітичних досліджень Григорій Перепелиця. Цей напрям, за його словами, набуває дедалі більшої актуальності на тлі намірів американської адміністрації й обраного президента Сполучених Штатів Америки Дональда Трампа зосередитись на стримуванні Китаю і перекинути головний напрям своїх геополітичних інтересів на Схід коштом скорочення воєнної підтримки Європи:
— Неоізоляційні тенденції, які сьогодні закладаються вже напівсформованою командою Трампа, будуть сприяти послабленню впливу США в Європі. Трамп готовий взагалі вивести американські війська з Європи. Тому, коли він пред'являє план мирної угоди, завершення війни, він пропонує, те, що росія захопила, нехай залишається за нею. Встановлюємо після припинення вогню демілітаризовану зону, вводимо миротворчі сили, оці миротворчі сили нехай Європа сама готує без НАТО. Для США головною загрозою глобального є стримування Китаю. Буде втрачатися цей інтерес до НАТО, а не тільки до самої Європи. Виникає потреба в розбудові спільних збройних сил. В умовах неоліберального періоду Європа практично роззброїлась. Якщо росія зараз почала наступ на свій план НАТО, то Європа без Америки ніяким чином би не вистоювала в цій ситуації. Вторгнення росії в Україну змушує європейську спільноту переглядати свій підхід щодо перш за все оборонної політики. Це підвищення фінансування на постачання летальної зброї Україні, посилення оборонної співпраці в умовах російської загрози, проведення в першу дію директиви про тимчасовий захист українських біженців. Україна має найбільш боєздатну армію сьогодні в Європі, при відсутності європейської армії. Сьогодні Україна представляє собою вигідні умови для вкладення інвестицій в оборонну промисловість. Україна в той же час є прекрасним полігоном для нових зразків озброєнь. Розуміючи свою невизначеність перспективи в НАТО, Україна має можливість просувати цю складову інтеграцію в Європейський Союз в рамках спільної політики безпеки і оборони. І я думаю, сам Європейський Союз має найбільшу зацікавленість у цій сфері, щоб інтегрувати Україну як боєздатну частину майбутньої спільної європейської армії.
В грудні минулого року в Брюсселі були оприлюднені висновки з прогресу держав-кандидатів, включно з Україною, на шляху до вступу в Євросоюз. Європейські уряди домовилися обрати у регіоні пріоритетні держави, які реально мають перспективу досягти готовності до вступу, та сфокусуватися на них. Виявилося, що такою державою стала лише Чорногорія. Чорногорські посадовці очікують, що вони можуть завершити розгляд всіх переговорних позицій до 2026 року та вступити в ЄС до 2028-го року. Це становить виклик для України, оскільки її найреальніший шлях до вступу в Євросоюз пролягає через пакетне голосування, коли держави ЄС одночасно розглядатимуть заявку Києва, Кишинева й однієї-двох балканських держав. Але все залежатиме від того, чи покаже Україна, а також Молдова такий самий швидкий прогрес у впровадженні реформ, як Чорногорія.
Олександр Савицький