США мають глобальний вплив, і співпраця ЄС-США в рамках НАТО надзвичайно важлива, європейські країни свою безпеку ототожнюють саме з присутністю в альянсі США. Водночас Дональд Трамп у своїй передвиборчій кампанії пообіцяв зменшити підтримку для певних країн, а вже у промові під час інавгурації не згадав ані про Європу, ані про Україну. Америка передусім, тож нічого дивного, — каже оглядач видання Dziennik Gazetа Prawnа, викладач Університету Яна Кохановського Вітольд Сокала.
На виборах у Сполучених Штатах перемогли питання внутрішньої політики. І ця інавгураційна промова була певним виразом вдячності виборцям, заспокоєнням їхніх емоцій. Вона торкалася тих тем, які були найбільш важливими для виборця Дональда Трампа. І ми повинні пам'ятати, що за нього голосували в першу чергу через міграційні питання, через соціальні та економічні питання. Якщо у виборчій кампанії і були теми воєн у світі, включно з російсько-українською війною, то ці вислови були тільки в контексті зменшення участі США. Це були слова про те, що він покладе край конфліктам, вирішить проблеми і тут, і там. Це була очевидна передвиборча пропаганда. Сьогодні всі знають, що це було несерйозно. Це знає і сам Дональд Трамп, тому він тим паче не хотів згадувати про голосні заяви своєї кампанії. Тим більше, що вже перед інавгурацією близькі соратники Дональда Трампа називали набагато більш віддалені ніж 24 години терміни. В одній версії вже говорили про 300 днів, в іншій — про півроку. Також я не сумніваюся, що Дональд Трамп намагатиметься впливати на міжнародну ситуацію. Обіцянка принести мир усьому світу прозвучала в промові. Ніхто не очікує, що це станеться в якусь конкретну дату. Можна дуже сильно старатися, але міжнародна спільнота чинить опір.
Звичайно ж, питання реакції ЄС на нового президента США обговорювалося на засіданнях сесії Європейського парламенту з 20 до 23 січня.
Беата Пломецька, брюссельська кореспондентка Польського радіо, розповіла про оптимістичне бачення правих і побоювання проєвропейських сил.
Щодо США — це були дебати, і тут Європарламент був трохи розділений, бо інша справа з лідерами, які поки що утримуються від будь-яких різких реакцій. Європейському парламенту завжди дозволяли більше або завжди вважали, що йому дозволено більше. Тож ці заяви чи виступи були на крок далі, ніж країн-учасниць, тобто більш рішучі. Деякі депутати Європарламенту від крайніх правих, звичайно, вважали, що співпраця з президентом Дональдом Трампом є абсолютно необхідною, і що тепер ця співпраця може тільки покращитися.
Іншими словами, вони зраділи зміні господаря в Білому домі. Ну а проєвропейська частина була дещо обережнішою, бо побоюється, що дії Дональда Трампа підуть на шкоду ЄС, і що він обере країни, з якими хоче розмовляти. Це означає, що він захоче співпрацювати лише з угорцями, наприклад, тому що має хороші контакти з Віктором Орбаном, або з Джорджею Мелоні, або з прем’єр-міністром Італії.
Отже, це побоювання проєвропейців, що ця єдність буде піддана тяжкому випробуванню, єдність Союзу. Так само був розділений Європарламент і під час дебатів про інтернетгігантів. Праві та крайні праві говорили про наступ на свободу слова, коли проєвропейська частина парламенту, тобто ХДС, соціалісти та ліберали звернулися до Єврокомісії з проханням про рішучі дії.
На цій сесії прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск представив пріоритети польського головування, у своєму виступі, звісно, нагадав про безпекові постулати, на яких обіцяла наголошувати Польща. Про схоже й відмінне в поглядах на безпеку ЄС і США нагадує Беата Пломецька:
Коли йдеться про безпеку та збільшення витрат на оборону, ЄС розуміє аргументи президента США Дональда Трампа. Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск, представляючи пріоритети польського головування, велику увагу приділив безпеці. Військова безпека, оборона та вказали на слова Дональда Трампа, який мобілізує союзників. Інколи мобілізує, часом шантажуючи, що не знає, як виглядатиме ситуація в НАТО, але прем'єр-міністр Дональд Туск сьогодні закликав євродепутатів не ображатися на зміни, які відбулися в Сполучених Штатах. Він закликав європейців також не ігнорувати заклик Дональда Трампа збільшити витрати на оборону з поточного мінімуму в 2% ВВП до 5% ВВП на оборону.
Дональд Туск теж сказав, що Європа не може завжди дивитися на Сполучені Штати, але повинна взяти відповідальність за власну безпеку. Коли справа доходить до безпеки, а також до економічних і торгових питань, ніхто тут, у Брюсселі, не знає, чим це закінчиться. Чи захоче президент США запровадити мита? Про це він заявив під час кампанії, говорячи про 10-20% мита на європейські продукти. Схоже, останніми годинами він натякнув, що це саме те, що він має намір зробити. Європа, очевидно, хотіла б цього уникнути, оскільки це означало б торговельну війну Євросоюзу зі Сполученими Штатами, тому що Євросоюз, якщо вірити запевненням Єврокомісії, підготував стратегії та плани реагування на кризу.
Це означає, що у нього готові мита у відповідь. Ну а якщо будуть мита у відповідь, то буде відкрита торгова війна. Це, звісно, також ударить по європейцях і європейських виробниках. У цьому немає сумнівів, але як Європа має захищатися від цих мит? Поки що надходять погоджувальні сигнали. Також під час однієї з дебатів на пленарному засіданні в Страсбурзі віце-президент Єврокомісії Марош Шефчович заявив, що Європа абсолютно готова до співпраці зі Сполученими Штатами, налаштована якнайпозитивніше, проте має намір відстоювати й власні інтереси.
Непевність у ЄС викликає не лише новий президент США, але й, щонайменше за станом на сьогодні, реалізації оголошених пріоритетів польського головування в ЄС, — пояснює Беата Пломецька.
Важливе одне застереження. Немає дуже амбітного плану реалізації цих пріоритетів. Звичайно, Польща каже, що це критично важливо, і має намір задавати тон обговоренням, але конкретних документів на столі немає. Можливо, у питаннях охорони здоров’я, тому що зараз обговорюється фармацевтичний пакет і, можливо, він буде узгоджений під час польського головування. Проте конкретики щодо енергетичної, економічної, продовольчої чи інформаційної безпеки немає. Ми переносимо все в сферу риторики. Це також результат того, що ми маємо новий інституційний цикл.
Півроку існує новий Європарламент. Місяць працює нова Єврокомісія. Є близько 60 проєктів, які залишилися від старого Європарламенту, і вони будуть завершені. Проте нових пропозицій немає. І якщо вони з’являться протягом 100 днів, як повідомляє Єврокомісія, то Польща зможе щонайбільше лише розпочати дискусію. Такий цикл ухвалення нормативно-правових актів, однак, триває від кількох місяців до майже двох років.
Тож перш ніж з’являться згоди між державами-учасницями, перш ніж будуть досягнуті домовленості в Європейському парламенті, перш ніж обидві інституції досягнуть згоди, то тут час спливає. Тому тут немає чого так особливо блокувати або спричиняти, що польське головування чогось не досягне. Ну, фармацевтичний пакет, так, але решта — це риторика.
Можливо, зближення позицій, але тут важко буде вимагати звіту від польського уряду за це в червні. Польща, безумовно, використає цей час для тиску щодо безпеки, використає цей час, щоб стверджувати, що Щит Сходу на східному кордоні, який відгороджує від двох злочинних режимів, оскільки ми говоримо про російський режим і білоруський режим, то Польща, безумовно, використає цей час для того, щоб Європейський Союз профінансував частину цього Щита Сходу. Поки що були однозначні, тобто негативні відповіді. Тож настав час показати, яка загроза є на сході. Якщо головування використовується країною, щоб керувати та задавати тон, ну то, власне, таким чином.
Кандидат у канцлери Німеччини Фрідріх Мерц закликав європейські країни бути більш впевненими у відносинах зі США. Лідер ХДС закликав європейські країни зміцнювати себе «у сфері оборони», незалежно від того, чи зміниться уряд в Америці, чи ні». І закликав об'єднуватися. Після інавгурації Мерц закликав європейських союзників «розробити спільну стратегію», щоб відповісти на новий виклик об'єднаними зусиллями.
«І Німеччина повинна взяти на себе провідну роль», - заявив лідер Християнських демократів (ХДС) в інтерв'ю німецькій телерадіокомпанії Deutschlandfunk, додавши, що «європейці чекають на Німеччину». Сама Німеччина власне на порозі виборів, які відбудуться наприкінці лютого, і від них зокрема залежить чи стане ЄС сильнішим і яку позицію у спільноті займатиме країна. Вітольд Сокала оцінює:
Я був би дуже радий, якби Німеччина виявилася функціональною частиною цього нового європейського пазлу, тільки спочатку Німеччина має довести, що вона придатна для цієї ролі. Тому що останні щонайменше 10 років, а багато в чому й довше, Німеччина була дисфункційним фактором в Європі. Німеччина, роблячи власні дуже серйозні економічні та політичні помилки, нав'язувала їх іншим європейським партнерам. Я маю на увазі, зокрема, політику Німеччини щодо певної відкритості до неконтрольованої міграції.
Варто згадати абсурдну відмову від ядерної енергетики і настільки ж абсурдну ставку на дешевий, в лапках, російський газ. Ну, це були ті помилки, які похитнули Німеччину та Європейський Союз . Сьогодні Німеччина, у мене не склалося враження, не готова зрозуміти ці помилки і проводити іншу політику. Для мене лакмусовим папірцем тут є ставлення до ядерної енергетики. Дуже сором'язливо німецький політичний клас говорить про те, що ці станції ядерної енергетики треба було б увімкнути назад. І проявом цього протистояння є «Альтернативи для Німеччини», — права опозиція, і вона говорить про те, що російський газ все ж таки треба повернути, а «Північний потік» відновити. Це вже повністю руйнівні для європейської безпеки ідеї. Тож ми побачимо після виборів у Німеччині, яким шляхом вони підуть. Якщо вони відійдуть від старих помилок, тоді я думаю, що і британці, і поляки, і шведи, і, українці, які, я сподіваюся, також будуть функціональною частиною цього пазлу - ми всі вітатимемо Німеччину як важливу країну з розпростертими обіймами. Але саме німці, грубо кажучи, повинні це заслужити. Вони повинні показати, що зрозуміли, які помилки привели їх на межу краху.
Крім того, Мерц закликав ЄС запровадити спільну політику щодо США на чолі з Трампом. Наскільки можлива така спільна політика і наскільки вона може бути дієва — перешкоди є, знову ж, у недостатній гнучкості ЄС, — пояснює Вітольд Сокала
Я дуже скептично ставлюся до цього, хоча знаю, що ми, європейці, повинні намагатися грати тут власну гру, тому що Дональд Трамп був обраний американцями, і він буде дбати про інтереси американців, а не про наші інтереси. Це, з одного боку, очевидно, але варто повторити, тому що я думаю, що ми трохи звикли до цього в Європі, що Сполучені Штати — це такий добрий дядько, який піклується про нас, про міжнародну безпеку і нашу безпеку.
Ці часи закінчилися, і вони б закінчилися, можливо, навіть якби не було Дональда Трампа. Ми, європейці, повинні спробувати провести узгоджену політику в зв'язку з цим, тому що кожна з наших націй окремо занадто мала, щоб впоратися з цією глобальною грою, в якій беруть участь набагато більші суб'єкти.
Це не тільки США і Китай, але й Індія, Туреччина, Саудівська Аравія і ще кілька країн, які, втім, за своїм потенціалом перевершують Німеччину, Францію чи тим більше Польщу, Україну, не кажучи вже про Чехію чи Нідерланди. Тому ми повинні шукати якісь нові конфігурації, які дозволять нам переслідувати власні інтереси в ситуації дуже високої непередбачуваності американської політики. я дуже сумніваюся, що Європейський Союз здатний бути такою формулою, і це тому, що він занадто великий, занадто бюрократизований, перш за все, занадто неефективний технологічно і недостатньо інноваційний, і економічна і технологічна гонка зі Сполученими Штатами, ймовірно, буде програна. Вже зараз ця дистанція є великою на шкоду нашому ЄС, а з дуже ліберальною внутрішньою політикою Трампа, яка прискорить безсумнівний розвиток американського бізнесу, ця дистанція стане ще більшою в найближчі роки. Тому Європейський Союз в цілому, ймовірно, не зможе встигати за Сполученими Штатами. Це боляче і неприємно, але це варто взяти до уваги сьогодні. Це означає, що країни Європи, ті, які не хочуть залишатися на узбіччі подій, не хочуть перетворитися на музей просто неба, повинні шукати нову формулу.
І саме в цьому контексті я сприймаю, серед іншого, нещодавній дипломатичний наступ прем'єр-міністра Великої Британії Кіра Стармера, який спочатку зустрівся і провів переговори у своїй заміській резиденції з президентом Франції Емманюелем Макроном. Потім він відвідав Київ і зустрівся з українськими лідерами. Після повернення він заїхав до Польщі для дуже серйозних і далекосяжних переговорів з прем'єр-міністром та президентом Польщі. Ще трохи раніше він мав низку зустрічей у багатосторонньому та двосторонньому форматі з лідерами північних країн, Фінляндії, Швеції, Данії та країн Балтії. Це не випадкова географія. Це ті європейські країни, які, перш за все, мають спільне бачення основних викликів і загроз. Якщо коротко, то вони усвідомлюють загрозу, яка виходить для всіх нас разом з боку агресивної Росії. По-друге, це країни, які все ж таки роблять ставку на досить ліберальну економічну модель.
І, нарешті, по-третє, це країни, які серйозно ставляться до викликів. Вони вкладають багато коштів в оборону, але вони також інвестують в нові технології. Тому вони, ймовірно, не можуть врівноважити силу США самостійно, але вони здатні це зробити з кількома іншими можливими партнерами, наприклад, Нідерланди, Чехія. Вони здатні побудувати якусь точку відліку, з якою американці можуть рахуватися.
Схоже, що світ настільки пришвидшився, що можливість діяти адекватно належить до окремих країн, здатних мобілізуватися й швидко приймати рішення, а не від основних інституції Євросоюзу. Бачимо це в реакції ЄС на інформаційну агресію сайту Х та втручання Маска у виборчу кампанію в Німеччині й узагалі його прагнення підім’яти під свою одноосібну владу інформаційно-комунікативний простір Заходу.
ЄС прийняв, звісно, Акт про цифрові послуги в 2022 році, але реакція на виборчі маніпуляції в соцмережах, когнітивну війну за розум дітей і молоді в китайському тіктоку, на відмову цукербергівської мети, власниці фейсбуку й інстаграму, від фактчекінгу, зрештою, реакція на пряме знищення демократичних цінностей Маском і Трампом — заслабка. Беата Пломецька пояснює реакцію ЄС.
Це також необхідно розглядати на кількох рівнях. По-перше, Європейський Союз прийняв Закон про цифрові послуги деякий час тому, але нещодавно. Це пакет нормативних актів, які змушують інтернет-гігантів бути відповідальними, захищати користувачів і захищати від маніпуляцій і дезінформації. По-друге, саме на основі цих положень раніше, приблизно з грудня 2023 року, ЄС ініціював провадження проти тіктоку, проти X або фейсбуку та інстаграму. Ці провадження ще тривають.
В одному з них TikTok відмовився від програм лояльності, які викликали звикання, але це стосувалося саме адиктивної поведінки дітей і молоді, а не маніпуляцій і дезінформації. Тож законна підстава є. Європейський Союз і Європейська комісія можуть діяти в будь-який час. Наразі Єврокомісія не робить нічого більше, ніж вона зробила. З багатьох причин. Одна з них полягає в тому, що не хоче загострювати відносини зі Сполученими Штатами. Одні називають це хованням голови в пісок, інші — холодною головою, тобто розумною політикою. Що поки немає сенсу починати, роздмухувати чи нагнітати напругу у відносинах США та ЄС. Є третє питання: свобода слова.
Ну, це не те, що погляди, які висловлюються в Євросоюзі, є закритими. Принаймні так не повинно бути. Можна, звичайно, не погоджуватися з цими поглядами. Їх можна критикувати, але не можна забороняти, бо це суть дискурсу. Кожен має право висловлювати свої репліки. Ілон Маск теж має право. Це явно не подобається європейським політикам, коли він ображає європейських політиків, коли підтримує альтернативу Німеччині, але простору для маневру тут небагато.
Єдине, на що може звернути увагу Єврокомісія (і я розумію, що вона це постійно перевіряє, наприклад, перевіряла, коли була розмова чи інтерв’ю зі співголовою «Альтернативи для Німеччини») - це штучне використання алгоритмів, посилення для збільшеного охоплення. Ось це вже проти правил. Якщо хтось хоче працювати на ринку ЄС, - він повинен дотримуватися цих правил. А Єврокомісія зверне увагу на те, чи грає Ілон Маск як власник платформи з алгоритмами таким чином, щоб можна було збільшити охоплення партії, яку він підтримує. У цьому конкретному випадку йдеться про AFD в Німеччині.
Додам лише, що цей пакет цифрових послуг фактично містить ядерне рішення. Це спочатку означає штраф для інтернет-платформи у розмірі 6% від річного доходу, а зрештою – заборону працювати на ринку ЄС. Отже, зрештою, Європейська комісія могла б застосувати таку ядерну зброю. Деякі припустили, що вона вже мала це зробити, і такою була подальша реакція на ці слова правих і ультраправих. Отже, ми бачимо, що Європейський парламент розділений.
Але які би політичні дисусії не тривали в межах Європарламенту, американці мають рахуватися з країнами ЄС, Трамп має транзакційний підхід в політиці, переслідує інтереси США, іноді виключно особисті інтереси, — каже кандидат політичних наук із кафедри стратегічних досліджень та міжнародної безпеки CISM UW Марек Мадей, тому ЄС має чимось США привабити, щоби залишатись на порядку денному США й Трампа. Однак тут варто не потрапити у пастку догоджання Трампу і зберігати субєктність, вести діалог з позиції сили, водночас шукати точки дотику,
Чесно кажучи, я б хотів, щоб Європейський Союз уникнув ситуації постійного догоджання Трампу. Щодо збільшення витрат на оборону, це зробити справді варто, але це має бути лише елемент політики щодо Трампа. Але загалом, якщо Європейський Союз потрапить у пастку думок, як би задовольнити Трампа, то не виключено, що ЄС мав би завдати собі шкоди, щоб задовольнити апетит президента США. А по-друге, в цій ситуації, на мою думку, і для Трампа , і для його адміністрації, і для тих, хто його оточує, це буде скоріше свідченням слабкості. Мовляв, якщо вони піддалися один раз, то зроблять це вдруге, втретє та вчетверте.
Тому я боюся, що така стратегія закінчиться погано. Ціни швидко підуть вгору, а вигоди не підуть вгору взагалі.
Мені здається, ЄС має скоріше переконати що поле співпраці настільки велике і спільні інтереси настільки великі, що ми не повинні платити за доброзичливість Дональда Трампа. Так, ми також не можемо ігнорувати питання безпеки, незадоволення американців непропорційністю оборонних витрат. Тим не менше, навіть тут ця розмова має бути з такої позиції - не можна просто взяти військові бюджети окремих країн і порівняти їх між собою. Тому що і американці повинні визнати, що врешті-решт вони не витрачають все на європейську безпеку, навіть якщо вони й роблять основний внесок. Тож ЄС має не заперечувати об’єктивні претензії, натомість теж має показати свої переваги, наприклад, економічні інтереси. Американці роблять простий розрахунок - підвищення мит захистить виробників американської сталі або американських автомобілів і тому це треба зробити.Вони дещо упускають момент, що, наприклад, тоді вони руйнують певний альянс, який робить їх, навіть якщо вони сильні, самотніми у протистоянні з Китаєм, а це не в їхніх інтересах.
Ще у 2019 році ЄС визначив Китай як «систематичного ворога», при тому визнав, що Китай залишається економічним партнером. Минуло вже 6 років, загроза з боку Китаю і її усвідомдення зросли, так само й нова адміністрація Трампа сприймає Китай непривітно, обіцяє накласти мита, проте от тікток — китайська мережа, поки продовжує ще три місяці працювати на території США, усе ж сильний Китай, напевно, не вписується в політику Великої Америки, яка передусім, тож можна припустити, що погляди на китай у США і ЄС радше в одному напрямку, ніж у різних. І це припущення слушне, — каже Марек Мадей, але не без «але».
Американці ставляться до питання Китаю набагато жорсткіше, ніж ми, європейці
І це як з точки зору суто економіки, так і з точки безпеки й технологій. Проте у випадку Німеччини відносини з Китаєм буде визначати автомобільна промисловість. У випадку країн як Хорватія чи Словенія, одна конкретна китайська інвестиція в порт або щось подібне, також може змінити ставлення. Тобто, справа в тому, що сфера співпраці набагато більша, і тут Європейський Союз не зовсім поділяє всі погляди Сполучених Штатів. Хоча він все більше погоджується зі Сполученими Штатами щодо того, що китайські інвестиції в певні технології достатньо просунуті. Китайці здатні обігнати інші європейські країни, тому в цьому питанні європейці радше погодяться, що в довгостроковій перспективі, намагання стримувати, розвиток китайського потенціалу, буде в спільних інтересах ЄС та США. Щоправда, Європа на сьогодні, можливо, не так інтенсивно, як раніше, та все ж хоче продовжувати політику про-екологічних змін, і зелений курс,. Сполучені Штати, вже не будуть, скоріш за все перейматись екологічною політикою. Хіба що секторально, якщо це буде збігатись із інтересами Трампа. Це означає, що буде важче європейцям досягти цілей скорочення викидів вихлопних газів без співпраці з Китаєм. Або без якоїсь форми прийняття, наприклад, китайської присутності на ринку. І це знову призведе до конфлікту, тому я боюся, що єдність ЄС не буде такою легкою. Та все ж у мене складається враження, що розуміння того, що Китай — це більше виклик, ніж величезна можливість, є в Європі. Принаймні, воно зростає і тут ми можемо очікувати, можливо, не такої сильної, але готовності співпрацювати, а точніше, підтримувати один одного.
Треба шукати точки дотику, відстоювати свої позиції, проте вести діалог. І такими точками дотику не проти бути праві сили в ЄС. Прем'єр-міністр Угорщини запустив проект на самому початку свого головування в Раді ЄС. Він називається «Зробимо Європу знову великою» або скорочено MEGA і полягає у створенні правої націоналістично-популістської групи «Патріоти за Європу» в Європейському парламенті, до якої входять найбільші європейські праві популісти, зокрема «Фідес» Орбана, французьке «Національне об'єднання», голландська «Партія свободи» та австрійська FPÖ. Проте якщо саме ці сили вестимуть діалог із Трампом, то користі ЄС буде не так багато, адже це євроскептичні партії. На цьому наголосив Марек Мадей.
MEGA суперечить більшості інтересів і позицій Євросоюзу. Орбан мислить категоріями, що Європейський Союз — це такий собі банкомат, який має переказувати гроші. Цей підхід ставить під сумнів основні цінності, які формують фундамент ЄС. Іншими словами, це шлях до втрати ЄС. Ця риторика суто інструментальна, щоби дати свободу дій, особливо у внутрішніх справах, кожній країні стільки, скільки вона хоче, і це в довгостроковій перспективі виключає ефективність Євросоюзу з 27-ма членами, а на додачу до цього з іноді настільки різними поглядами їхніх лідерів.
Трамп вірить у гасло «Зробимо Америку знову великою», навіть якщо я не погоджуся з його розумінням. Натомість Орбан, як на мене, навіть не вірить в своє гасло про велику Європу. Він просто використовує гасло, яке має дозволити йому, з одного боку, викликати асоціації з цією рішучістю Трампа. Праві сили як представники ЄС — це шлях не до доброї чи ефективної співпраці зі Сполученими Штатами в нинішніх умовах. Це просто стане спробою передати владу в руки людей, які схожі на Трампа. Трамп унікальний сам по собі і бачить себе саме таким. Він зовсім не хоче мати іншого Трампа під боком, це по-перше. А по-друге, щоб бути Трампом, треба в першу чергу думати про власні інтереси, тому Європа , яка розмовляє з США з цієї позиції, і США, які розмовляють з Європою з такої ж, скоріш за все просто не порозуміються.
На порозуміння радше сподівається прем’єр-міністерка Італії Джорджія Мелоні, вона єдина з європейських лідерів була запрошена на інавгурацію Трампа, також говорила з ним до вступу на посаду очільника США, і вона представляє саме праві сили в ЄС, проте підтримує Україну, є певним винятком, чому так і чи варто Україні розраховувати та ЄС на модерацію, корисну для всіх? Вітольд Сокала має застереження.
Мелоні — дуже гнучка політикиня, у хорошому сенсі цього слова, тоді як її вороги кажуть, що вона не має поглядів, а лише тимчасові інтереси.
Тому я думаю, що якщо вітер дме з іншого боку, її риторика та дії можуть радикально змінитися. Пам'ятайте, вона була зацікавлена в останні кілька місяців у тому, щоб вписатися в цю проукраїнську політику, тому що цього очікували її європейські партнери, і цього очікували Сполучені Штати під керівництвом Джо Байдена. Тому для того, щоб розширити свої позиції в НАТО і в Європейському Союзі, вона повинна була плисти за течією, вона не могла поводитися, як Віктор Орбан, і відкрито переслідувати китайсько-російські інтереси в НАТО і в Європейському Союзі.
Вона м'яко кажучи, занадто хитра або занадто розумна. Сьогодні кон'юнктура змінюється. Тому я зовсім не здивуюся, якщо Джорджіо Мелоні змінить свій стиль, риторику та політику. Вона вже давала сигнали Трампу, що зацікавлена в південному фланзі НАТО, мовляв, там набагато більші загрози. І це правда з італійської точки зору. Тож цілком можливо, що Джорджіо Мелоні зараз скаже, що ж, давайте зосередимося на тому, що важливо, на півдні, в Середземномор'ї. Більшість італійців мало що знають про те, що відбувається на фронті в Україні. Тож до Мелоні і стійкості її політики, з усією повагою до її спритності, я б не прив'язувався, на жаль.
Особисті запрошення для лідерів кількох країн на інавгурацію Трампа — це і є розбивання Трампом європейської єдності, якого побоюються в Європарламенті. А водночас, каже Беата Пломецька, є велика ймовірність, що саме Джорджія Мелоні (а не, скажімо, зовсім проросійський Орбан) буде містком, який єднатиме США та ЄС. Беата Пломецька також вказує на багато позитивних моментів, пов’язаних із Мелоні. Питання лише, як довго Мелоні буде таким містком.
Джорджія Мелоні зараз є, так би мовити, містком між Євросоюзом і США. Такою вона себе представляє і такою хотіла б бути. Питання лише в тому, скільки триватиме ця місія, бо якщо Дональд Трамп запровадить мита, вони, очевидно, вдарять по італійських виробниках, наприклад, по виробниках автомобілів, і ця місія може швидко закінчитися. Тож Джорджа Мелоні, можливо, намагатиметься якимось чином переконати Дональда Трампа не вводити ці мита.
Дональд Трамп розмовляє з Віктором Орбаном і Джорджією Мелоні, тоді як із цих двох лідерів, звісно, Джорджія Мелоні викликає більшу довіру. Це означає, що вона більш прийнятна для Європи, оскільки не є антисистемною. Вона співпрацює з багатьох питань, незалежно від того, чи співпрацюють її євродепутати з ХаДеКами. Вона дуже добре ладнає з головою комісії Урсулою фон дер Ляєн. Можливо, її депутати Європарламенту остаточно не підтримали фон дер Ляєн, коли німкеня була обрана на другий термін у липні. Проте в таких двосторонніх контактах ці відносини дуже хороші.
Віктор Орбан, натомість, не має контактів з Єврокомісією. У Брюсселі, а також у Європейському Союзі спостерігається певний остракізм щодо нього, оскільки проросійська позиція Орбана не подобається. Не сподобалися його миротворчі місії в Китаї та росії щодо України. З цієї причини Єврокомісія його проігнорувала. Наприклад, Єврокомісія не вирушила в таку традиційну поїздку до країни, яка головує в ЄС. Так само прем’єр-міністра Віктора Орбана не запросили до Європарламенту для виступу, тобто для презентації пріоритетів угорського головування.
Завжди президент Європейської комісії прилітає в країну головування, зустрічається з усіма комісарами та зустрічається з урядом цієї країни. Наприклад, 6-7 лютого Єврокомісія буде в Польщі, у Ґданську. Вона мала бути на початку січня, але завадило запалення легенів, тож перенесли.
Отже, щодо Мелоні. Питання, звичайно, лише в тому, як довго триватиме ця співпраця, та якою саме вона буде. І які рішення прийматиме Дональд Трамп щодо Євросоюзу.
І де ж у цих трансатлантичних ігрищах війна в Україні? Українці були вражені, що Трамп ні слова не згадав про неї у промові. Беата Пломецька повідомила, як у ЄС останнім часом сприймають війну в Україні.
Про війну в Україні вже давно говорять і насправді сприймають лише з єдиного погляду. Це означає, що ми всі готуємося до закінчення війни. І це те, що всі говорять уже кілька тижнів.
Можливо, з грудня, коли на саміті в Брюсселі був особисто президент Володимир Зеленський, який теж сам сказав, що потрібно говорити про припинення вогню, але тут політики ЄС застерігають, що право вирішувати, чи будуть переговори з росією, належить лише Україні. Ніхто інший не має права приймати це рішення за неї. Україна вирішуватиме, коли вона сяде за стіл переговорів і на яких умовах буде говорити з росією.
Інше питання, чи захоче росія говорити, і, звісно, тут ніхто не вирішує, бо важко вгадати, що робитиме владімір путін. Але якщо б Захід мав якось підтримувати Україну, то вже точно не висувати умови, на яких вона сяде за стіл переговорів, а вже безумовно, зміцнив би її та надав зброю, щоб вона за стіл переговорів сіла сильнішою. Але останнім часом ніякої конкретики не було, принаймні я нічого не чула. Можливо, у грудні була зустріч НАТО, де представники натівських країн зробили додаткові заяви. Тут Україна вже довгий час повторює, що їй не вистачає систем протиповітряної оборони, тому союзникам варто зосередитися на цьому. Боєприпаси та артилерія — це найнагальніші потреби України.
Але це не колективне рішення, лише кожного з союзників, чи то в НАТО, чи в Європейському Союзі. Це рішення мають приймати уряди держав-учасниць.
Анастасія Купрієць, Сніжана Чернюк