Справа Павла Рубцова, знаного як Пабло Гонсалес, продовжує викликати непідробний інтерес ЗМІ та громадськості з огляду на певну ауру екзотичності. Адже мова йде про агента ГРУ, який успішно працював під прикриттям легенди про баскського та іспанського журналіста, щонайменше, близько 12 років.
Він вмілий маніпулятор, людина яка вміє ввійти в довіру, активно встановляє інтимні відносини з жінками і використовує їх в агентурних цілях. Після його затримання в кінці лютого 2022 у Польщі за підозрою у шпигунстві, на його підтримку в Іспанії, але й в самій Польщі, розгорнулася ціла кампанія солідарності з огляду на нібито його непричетність до кремлівських спецслужб. В основу акції «Свободу Пабло Гонсалеса!» лягла російська операція з впливу на громадську думку. Ба більше, Пабло Гонсалес став учасником найбільшого з часів Холодної війни обміну ув’язненими між Росією та Заходом. 1 серпня 2024 року його і ще сімох цінних для Кремля агентів видворили у Росію в обмін на шістнадцять бранців, серед яких переважали російські опозиціонери, зокрема політик Владімір Кара-Мурза та правозахисник Алєг Орлов. Російських агентів в аеропорту Москви особисто привітав Путін, який потиснув їм руку і подякував «за службу Батьківщині».
В цій нашій програмі мова піде про діяльність Павла Рубцова, він же Пабло Гонсалес, та дезінформаційну кампанію на його захист, яка була розгорнута в Іспанії і мала свій вплив на те, як ця справа сприймалася у Польщі.
Власне тема цього російського шпигуна не раз виринала під час мого відрядження до Іспанії в кінці минулого року в рамках роботи над подкастами про російську дезінформацію. Більша частина співрозмовників, оцінки яких прозвучать в цій програмі, дала мені свій коментар власне під час мого іспанського відрядження.
Отож, Пабло Гонсалес, відомий також як Павєл Рубцов, народився у Москві в 1982 році. Його батько Алєксєй Рубцов є російським науковцем і з 1999 року обіймає посаду менеджера в RBC Group. За словами журналістки Ірини Бороган, батько Павла працював на російську розвідку, видаючи себе за журналіста. Мати Павла, Марія Елена Гонсалес має баскське походження, з огляду на свого тата, який під час громадянської війни в Іспанії в числі близько 1500 баскських дітей потрапив до Совєтського Союзу. Мати Марії Гонсалес — росіянка. Після народження дитина Алєксєя і Марії отримала свідоцтво на ім’я Павєл Рубцов. В 1991 році після розводу батьків Павєл Рубцов виїхав зі своєю мамою до Іспанії і оселився в Країні Басків, де вона зареєструвала його як Пабло Гонсалеса Яґуе. В Іспанії він закінчив слов’янську філологію, володіє російською на рівні з іспанською. Згодом розпочав кар'єру журналіста, співпрацюючи з такими лівими виданнями, як Público, la Sexta та баскською ліворадикальною газетою Gara, яка була рупором терористичної організації ЕТА і представляє середовище пост-ЕТА. Він працював в гарячих точках. Його репортажі охоплювали події, зокрема, пов'язані з анексією Криму та російською гібридною війною в Донбасі. Тон його публікацій був витриманий в дусі кремлівської пропаганди. Буквально напередодні початку повномасштабної війни Гонсалеса затримала українська СБУ, яка його вислала з України з огляду на підозру про справжні мотиви його діяльності. А 28 лютого 2022 року псевдожурналістська кар’єра Гонсалеса була перервана, коли його було затримано в польському Перемишлі за підозрою у шпигунстві на користь Росії. Разом з ним була затримана польська журналістка Магдалена Ходовнік, з якою в Гонсалеса були інтимні відносини, і якій потім було висунуто звинувачення за допомогу у шпигунстві. Справа триває.
Гонсалес прагнув знову в’їхати в Україну, ймовірно, з метою ведення розвідувальної і підривної діяльності під час російського вторгнення.
Польські слідчі виявили, що він також збирав інформацію про російських опозиційних діячів, таких як Алєксєй Навальний та Жанна Нємцова. Власне завдяки тому, що Гонсалес втерся в довіру до доньки вбитого на замовлення Путіна російського опозиційного діяча. Як Жанна Нємцова сама зізналася, в 2016-2019 роках в них були романтичні відносини.
Саме через Нємцову Гонсалес ввійшов в кола російської опозиції на еміграції. Жанна Нємцова від фонду імені свого батька запрошувала його на заходи в різних країнах ЄС. Гонсалес себе представляв баскським журналістом газети Gara. Згодом, польські слідчі знайдуть масу матеріалів, які Гонсалес скопіював собі на комп’ютер з комп’ютера Жанни Нємцової. Там будуть також фото і відео матеріали українських військових та стратегічних об’єктів.
Що цікаво, у своєму розлогому інтерв’ю російській незалежній журналістці Катєріні Гордєєвой в січні 2025 року, Нємцова заявила, що це вона підсунула ідею поміняти Пабло Гонсалеса на російського опозиціонера Владіміра Кара-Мурзу, який тоді сидів в колонії. Вона запропонувала це в процесі слідства в Польщі, під час якого їй показали рапорти, які про неї Гонсалес писав в ГРУ.
В мене був чудовий, доволі відомий польський адвокат. І я йому кажу: «В мене ідея»; «Яка?»; «А давай Пабло поміняємо на Кара-Мурзу». Я йому сказала, що вони один одного знають. Пабло себе позиціонує як журналіст. Ну, Кара-Мурзу теж можна назвати журналістом. Тим більше, якщо він офіцер ГРУ, то, напевно, він потрібен Росії. Очевидно, що Кара-Мурза дуже шанована людина на Заході. Я його запитала, чи він може поговорити з польською владою. В нього була розмова з декількома міністерствами, і вони сказали, що вони, в принципі, не проти, але що їм потрібно поговорити з американським послом. І тоді я вже передала всю цю комунікацію Вадіму Прохорову й Наталії Арно.
Я не знаю, яку роль я зіграла, але ідею цю придумала я. В результаті, Пабло був включений в цей пакет. Не знаю, чи я більше Пабло допомогла, чи Кара-Мурзі. Це ще велике питання.
Ось що жінка говорить про ідеологічний світогляд Рубцова:
Я завжди розуміла, що ми дуже серйозні ідеологічні противники. Адже, Пабло він же агент ГРУ не лише за гроші. Він справді ідеологічно заряджена людина. Йому подобається ця концепція багатополярного світу. Він страшенний антиамериканіст. Тобто, в нього подвійна мотивація. Тому відчувалося це протистояння. Через це в якийсь момент я перестала розмовляти на політичні теми.
Жанна Нємцова зазначає, що вже в 2019 році в неї виникли підозри щодо свого партнера і його справжньої сутності.
У мене була подруга, яка не мала жодного відношення до політичної діяльності. І якось вона сказала: «Пабло, досить брехати. Ти ж чистий росіянин». Вона жила в Іспанії й сказала йому: «Ти не баск. Чого ти нам тут брешеш?» І я задумалася, та навіть Пабло певною мірою це визнав. Я йому кажу: «Чому ж ти тоді всім нам розповідаєш, що ти якийсь баск?» Він відповів: «А чому ні?». І я подумала: ну, справді, чому ні? Це вже був момент розриву наших стосунків. І мене раптом осяяло — таке буває.
Хочу сказати: за свої 40 років я багато разів розлучалася з людьми, були й неприємні моменти в житті, але мені ніколи навіть на думку не спадало підозрювати когось із моїх колишніх у шпигунстві. А тут я раптом замислилася: а чому ні? Адже це улюблений принцип Єлизавети Осетинської – «стеж за грошима». Я знала, як живуть європейські регіональні журналісти. Багато разів бачила це і в Бонні, і в інших країнах. Я спілкувалася з такими журналістами — вони живуть дуже скромно, позаяк не працюють на телебаченні. І мене вражало, що Пабло міг собі дозволити так багато, надто багато. Що це означає? В нього були нескінченні подорожі. У нього ж сім’я, троє дітей. Він міг їздити по всьому світу, винаймати квартири, ходити в ресторани. Тобто, рівень його життя не відповідав його офіційному статусу. І саме про це я говорила людям, з якими спілкувалася. Вони відповідали: «Та ні, він заробив у зоні бойових дій». Але проблема в тому, що там величезна конкуренція, адже працює безліч різних журналістів.
Після затримання Гонсалеса в Іспанії і в Польщі розгорнулася кампанія на захист цього нібито «журналіста». На його захист тоді виступили правозахисні організації Amnesty International і «Репортери без кордонів». В Іспанії з боку крайньолівих партій і середовищ піднялася справжня хвиля, мовляв русофобська Польща, де правила тоді правоконсервативна партія «Право і справедливість», затримала прогресивного незалежного журналіста на замовлення, так би мовити, київського режиму і його патронів в особі США, щоб не дати можливість сказати правду про те, що насправді діється в Україні.
Марк Маргінедас, журналіст-розслідувач ліберальної барселонської газети El Periódico в цьому контексті звертає увагу на діяльність російської журналістки Інни Афілогенової, яка на момент вибуху великої війни в Україні працювала для Russia Today. Згодом вона зробила публічну заяву, що вона проти війни і страждання мирного населення, тому не хоче займатися пропагандою війни. В червні 2022 року вона перейшла до інтернет-телеканалу Canal Red, створеного Пабло Іглєсіасом, екс-головою крайньолівої партії Podemos, який в 2020-2021 роках був віце-прем'єром в уряді Педро Санчеса. Сьогодні Афілогенова є директором Canal RedLatinoamerica.
Вони говорили, що йому не було висунуто звинувачень, що не відповідає дійсності. Звинувачення були. Коли його звільнили, то заявлялося, що Польща закрила справу, а вона цього не зробила. Афілогенова створила довкола Гонсалеса образ жертви. Стверджувалося, що Пабло арештували, бо він був єдиним з іспанських журналістів, які розмовляли російською, і що він не мусив займатися українською тематикою за посередництвом англосакських джерел інформації. Це знову ж таки неправда. Ми, журналісти, які жили і працювали в Росії, тою чи іншою мірою володіємо російською. Я би сказав, що Афілогенова відіграла в цій справі досить важливу пропагандистську роль. Ця роль була суттєвою у відсотковому плані.
Зі свого боку, політолог Марта Тер Феррер, авторка книжки «Медійна система і пропаганда в путінській Росії», на прикладі Країни Басків і Каталонії показує розумування лівиці, яка переважає в цих регіонах, а також загалом мислення лівиці в цілій Іспанії щодо путінської Росії і сприйняття війни в Україні.
В країні Басків є групи лівиці, які позитивно дивляться на Путіна з огляду на свій антиамериканізм, що притаманно більшій частині лівих сил. Цей антиамериканізм зумовлює, що в їх очах кожен, хто виступає проти Сполучених Штатів, є їхнім союзником. І тут немає значення, що це буде повністю скорумпований режим, що це диктаторський режим тощо. Для них головне, щоб цей режим був проти Америки, тому для них він є союзником. І тому є люди, які вірять, що Росія сьогодні є антиімперіалістичною державою. Цей погляд мав серйозний вплив серед лівиці в Іспанії і так само тут, в Каталонії. Коли почалася війна в Україні, в 2022 році з’явилося чимало пацифістських рухів під гаслами «Ні війні», «Ні НАТО». І на цьому все закінчувалося, бо виникає питання, а що ж з Росією? Адже тут не НАТО, а Росія напала на Україну. Скажімо, коли така партія як Podemos висловлюється про те, що відбувається в Україні, то дуже часто там навіть згадки немає про Росію. Коли вони говорять про конфлікт в Україні, то вони там впихають США, але не Росію. Це що таке?
Повертаючись до російського шпигуна Павла Рубцова і операції з впливу на громадську думку в Іспанії щодо нібито його непричетності до ГРУ, Марк Марґінедас звертає увагу на його адвоката, каталонця Гонсало Бойе, який захищав не тільки його, але, наприклад, колишнього голову Каталонії Карлеса Пучдемона, якого підозрюють у контактах з кремлівськими емісарами в 2017 році, коли Росія спробувала дестабілізувати Іспанію, використовуючи в своїх цілях нелегальний референдум за незалежність Каталонії.
Це адвокат Пабло Гонсалеса і Карлеса Пучдемона. В Іспанії цю людину звинуватили і засудили за зв’язки з тероризмом. Проти цієї особи відкрито ще одне провадження, про яке я не можу говорити, бо не надто обізнаний щодо цього. Це теж особа, яка захищає інтереси Шарія — нібито українського журналіста, який тут оселився, в Таррагоні. Проти нього є справа в Україні, яка хоче його видачі. Це дуже цікаво, що Бойе захищає людей з дуже чітко вираженим ідеологічним профілем.
Окрім того, питання також викликає його роль у захисті інтересів іспанського журналіста в Польщі, коли він не знається на польському законодавстві. Пабло Гонсалес мав своїх адвокатів в Польщі, теж був Бойе, який відігравав роль його речника. Я вважаю, що Гонсало Бойе відіграв велику роль у створенні цієї дезінформаційної бульбашки довкола Пабло. Дійшло до того, що були записані відео на підтримку Гонсалеса за участі медійних в Іспанії людей, як скажімо брат актора Хав’єра Бардема. Також йдеться про актора і кінорежисера Хуана Дієго Бото. Тобто це відомі особистості, які ідеологічно пов’язані з крайньолівою партією Podemos. Це все стало можливим завдяки згаданій дезінформаційній бульбашці. Ці люди представляли ув’язнення Гонсалеса в Польщі як свого роду Гуантанамо Європи. Звичайно, можна було дискутувати довкола доречності чи недоречності його превентивного арешту, але абсолютно не має підстав говорити про ситуацію правової невизначеності, так як це представлялося. І це власне великою мірою просувалося Гонсало Бойе. Він заявляв, що немає доказів проти його клієнта. В той же час, було відомо, що польські слідчі з’явилися в камері його клієнта з комп’ютером Пабло і показали йому цілий ряд речей, які свідчили про його вину. Але Пабло скористався своїм правом мовчання. Тобто Бойе знав, що докази існують. Бойе також переконував, що його клієнт ізольований, тоді як Гонсалес сам не хотів бачити свою іспанську сім’ю на першому етапі свого перебування в арешті. Я гадаю, що Гонсало Бойе разом з Тейшейрою, приятелем Гонсалеса, відіграв ключову роль у створенні цієї дезінформаційної бульбашки. І частина іспанської громадської думки вважала Пабло Гонсалеса мучеником.
Тим часом Марта Тер Феррер звертає увагу на контакти Бойе з російським криміналітетом.
Мене здивувала одна річ, яка вигулькнула в одній зі статей в New York Times. В ній говорилося, що в 2020 році Гонсало Бойе перебував у Москві і там зустрічався з Лєонідом Хрістофоровим. Це один з головних мафіозі в Росії. Ці контакти були в часи, коли каталонський процес за незалежність використовувався для доступу російської мафії до ринку криптовалют в Каталонії. Це викликало в мене великі підозри. Звичайно, я не знаю з точністю, що відбувається, але точно є дуже підозрілі моменти.
Прикметно, що Пабло Гонсалес, він же Павєл Рубцов, виявляться, не тільки діяв в колах російської опозиції на Заході, але й крутився довкола різних заходів, на яких обговорювалася тема тоді гібридної війни Росії проти України, і з ним перетиналися представники української діаспори. Говорить голова мадридської Асоціації «Con Ucrania» Лілія Миколаїв.
Ми ходили на всі зустрічі, нам його фігура якось особливо не запам’яталася. Він був одним з російської сторони, тобто проросійський іспанець. Ми дискутували з ними. Тобто був він, і були ще інші іспанці. Єдине, що запам’яталося, коли ми мали можливість сходити на цей захід, на якому говорилося вже про ситуацію воєнного вторгнення після 2014 року, і там був теж оцей росіянин Ілья Яшин. І ми там говорили саме про російську опозицію. Було дуже цікаво, і ми на це звернули увагу, що Пабло Гонсалес якраз сидів біля нього. Був так якби його довірена особа. Ну, так здавалося. Хоча він мав таку досить проросійську позицію, в той момент навіть ніхто не сподівався, щоб він міг бути профінансований чи мати якусь сильнішу позицію, ніж просто журналіст. Там було декілька іспанських журналістів і навіть експертів, якими вони себе потім називали експертами по Росії чи Україні.
Що цікаво, сам Ілья Яшин не надає особливого значення факту, що агент ГРУ, з яким він потоваришував, довший час виступав в ролі такого собі його представника. Таке російський опозиціонер заявив в інтерв’ю відомому блогеру Юрію Дудю:
Я розумію, що людина увійшла в довіру до мене, дізналася, що я вболіваю за «Спартак», дізналася мою думку щодо іспанського футболу. Людина дізналася, яким фасонам курток я надаю перевагу. І писала про це звіти в ГРУ. І що? Ну, от що такого він міг у мене дізнатися? Чого б я не розповів тобі в інтерв’ю? Шкода від роботи офіцера ГРУ Павла Гонсалеса, відомого також як Павло Рубцов, щодо мене — нульова. Коли я дізнався, що він, виявляється, шпигун, я здивувався. Думаю, ну треба ж. Здавалося, нормально собі товаришували. Ну, і слава Богу, що виявилося, що він шпигун. Обміняли його на Сашу Ткаченка та Алєга Орлова. Ну, й добре. От якби всі шпигуни були такими — без отрут, без стрілянини, то слава Богу.
Марк Маргінедас вважає, що після того, як нібито журналіст Пабло Гонсалес був разом з іншими шпигунами обміняний на бранців Кремля, в майбутньому це створюватиме проблему для тих, хто вирішить стати на захист подібних персонажів.
Я вважаю, що в майбутньому багато людей, які захищали Пабло двічі подумають перед тим як захищати якийсь інший подібний випадок. Проте я не бачу когось, хто б визнав, що він помилився. Якщо й щось таке є, то це внутрішня самокритика.
Але знову ж таки, однозначно переконаний, що якщо з’явиться якийсь подібний випадок, особи яку арештують, звинуватять у зв’язках з Росією, то колишні захисники Пабло з огляду на свою дискредитацію добре подумають, чи варто в таке щось знову ангажуватися. В кампанію з захисту Пабло Гонсалеса включилися широкі групи і організації. Скажімо, це Галісійський націоналістичний блок, баскські і каталонські ліві націоналісти, партія Podemos. Було багато такий партій, які себе поставили під сумнів.
Проте Марта Тер Феррер не така оптимістична в цьому відношенні:
Спочатку був шок і були люди, які розуміли, що щось не так. Але було чимало людей, які нічого не зрозуміли. Вони твердили, що, напевно, Путін його витягнув з в’язниці, бо в глибині душі він поважав права журналістів. На їх думку, дуже добре, що Росія домоглася звільнення свого громадянина, чого не зробила Іспанія. Це ще одна з таких тез. Проте потім були витоки інформації. Жанна Нємцова вирішила відкрито все розказати, що вона бачила, і всі докази щодо Пабло, які вдалося знайти. З’явилися журналістські розслідування і також свідчення очевидців. І потроху почала вся та справа підтримки Гонсалеса, вся та махінерія, яку створив його адвокат і група Free Pablo, сипатися. Ще залишаються такі люди, які думають, що він просто журналіст, якого несправедливо звинуватили, але гадаю, що це нечисленні особи, бо більшість вже все зрозуміла.
Проте, слідкуючи за реакціями і коментарями в Іспанії в справі Пабло Гонсалеса, я більше схиляюся до думки, що людей, які вірять і сліпо тримаються легенди створеної для роботи цього агента ГРУ набагато більше, ніж собі уявляють опитані мною експерти. Прикладом, може бути також думка Йонатана Мартінеса, оглядача Naiz.info, найбільшого порталу, що є виразником і рупором баскського незалежницького руху лівого спрямування, для якого також працював Гонсалес.
Багато людей не вірять, що сам факт обміну полоненими є сигналом чогось. Пабло Гонсалес є також російським громадянином, і як я розумію, Путін хотів використати цей факт в цілях пропаганди. Путін зацікавлений навіть у звільнені осіб, які не належать до російських спецслужб.
Окрім того, бажанням більшості лівиці в країні Басків було не стільки довести невинність Пабло Гонсалеса, скільки вони виступали проти того, щоб хтось перебував ізольований в превентивному арешті без висунення звинувачень і без скликання суду в перспективі. Тут більше йшлося про захист права на справедливе правосуддя і звернення уваги на наявність в Польщі свого роду чорної діри в сфері прав людини. Пабло не мав там життя звичайного в’язня. Його ситуація була вкрай важкою. І власне з гуманітарної точки зору, сприйняття цієї справи не змінилося. Розумілося, що його звільнення було б хорошим знаком. Проте, якщо цього не було, то мали б бути висунуті звинувачення щодо Пабло, якщо є докази його вини, має бути негайно проведений суд в цій справі, щоб було зрозуміло, які є звинувачення проти нього, і яка є його лінія захисту. Польські інституції цього не зробили.
Ну що ж, як показує дезінформаційна і пропагандистська кампанія довкола агента ГРУ Павла Рубцова, Кремль вміє діяти через своїх агентів впливу, вміє використовувати корисних ідіотів і користуватися наївністю й стереотипами широкого загалу громадської думки в Іспанії, загалом на Заході.
Матеріал підготував Назар Олійник