6 червня 2025 року завершилася дія автономних торговельних заходів ЄС щодо України — пакету митних преференцій, який з 2022 року дозволяв безмитне постачання української аграрної продукції до країн Європейського Союзу. Формально ця політика не скасовувала угоди про асоціацію між Україною та ЄС, але де-факто означала повернення до старих, значно жорсткіших умов торгівлі.
Хоча Єврокомісія планує до кінця року укласти новий формат угоди, очевидно, що ці переговори вже не матимуть колишньої політичної підтримки.
Гість програми «Тема дня» Анджей Ґантнер, віцепрезидент правління та генеральний директор Польської федерації виробників продуктів харчування Союзу роботодавців, у своєму коментарі окреслив низку критичних економічних і ринкових наслідків для польського агропродовольчого сектору, спричинених відкриттям ринку для українських товарів.
За словами пана Ґантнера, в перші місяці дії автономних заходів обсяги імпорту з України були порівняно помірними. Проте згодом у ключових товарних категоріях — зокрема цукор, курятина, яйця, зернові — зростання досягало 200–300%. Причому мова йде не лише про польський ринок, а про весь Європейський Союз.
Це спричинило не лише пряме зниження обсягів продажу польської продукції, але й загальне зниження цін у межах ЄС. Як результат зменшення доходів агровиробників, які водночас змушені дотримуватись суворих стандартів ЄС, включно з екологічними вимогами «Зеленого курсу».
Попри початкове розуміння й підтримку України у 2022—2023 роках, до кінця 2023-го в польському суспільстві (а особливо серед фермерів) почав назрівати психологічний перелом. Допомогу Україні перестали сприймати як безумовну моральну необхідність — дедалі гучніше лунали аргументи про «допомогу коштом власної економіки».
Нерівні умови торгівлі стали головним подразником. Польські фермери вказували, що українські виробники не мають таких самих витрат на дотримання норм ЄС, однак конкурують на одному ринку — до того ж, часто виграючи за рахунок дешевшої логістики, меншої податкової бази та вищої природної родючості ґрунтів.
Анджей Ґантнер прямо вказує на Європейську комісію як на відповідальну сторону за ескалацію напруги. Брюссель надто повільно реагував на сигнали з національних ринків про перекоси в торгівлі. Польща, зокрема, була змушена самостійно вводити односторонні заборони на імпорт українських товарів, щоб заспокоїти протестний рух.
Однак навіть ці заходи мали обмежену ефективність, адже продукти з України продовжували надходити в інші країни ЄС, зберігаючи тиск на ціни і експортну спроможність польських виробників.
У центрі інформаційного шторму опинилася Україна — головна мішень звинувачень у «неконтрольованому напливі зерна». Але чи справді лише вона винна?
У публічному дискурсі Україну згадували винятково. Тим часом значні обсяги зерна також імпортували до Італії та Іспанії, зокрема з Росії. Проте цей факт майже не отримав розголосу. Причини? З одного боку, обсяги імпорту з України справді були більшими. З іншого — інформаційна війна, в якій Росія виграла «іміджевий пункт», зумівши змістити фокус провини з себе на Україну.
Зерно з Росії — частково вкрадене на окупованих територіях України — легально потрапляло до Європи, однак широкого засудження з боку Єврокомісії це не викликало. Польські експерти та чиновники відзначали: мовчання щодо імпорту з Росії — це подвійні стандарти.
У Польщі та інших країнах склалося враження, що українське зерно потрапляє на ринок неконтрольовано. У хід пішли терміни «контрабанда» чи навіть «технічне зерно» — поняття, якого взагалі не існує в європейському харчовому законодавстві. Але саме під цією назвою до Польщі ввозили зерно, призначене нібито не для харчування. Частину його пізніше виявили в ланцюгах постачання продуктів.
Ситуація обурила польських фермерів і громадськість: з одного боку, уряд дозволяв імпорт, з іншого — з’являлися підозри, що це зерно не відповідає стандартам безпеки. Відсутність чіткого контролю з боку польської влади ще більше ускладнила ситуацію. У відповідь з’явився чорний список імпортерів, через що страждали і легальні контрагенти.
Ця історія — не лише про зерно. Вона — про довіру, прозорість, контроль і стандарти. Україна опинилася під тиском і політичним, і економічним, й інформаційним. Частково — несправедливо. Проте відновлення репутації та адаптація до стандартів ЄС — єдиний можливий шлях.
І хоча критика часом звучала упереджено, знехтувати сигналами про системні проблеми — небезпечно. Адже йдеться не лише про врожай. Йдеться про майбутнє інтеграції України в європейський ринок.
Попереду — складні перемовини про майбутню торговельну угоду. Як зазначив Анджей Ґантнер, Європейська комісія змушена буде враховувати досвід останніх двох років. Очікують, що жодна сторона не підтримуватиме повне відновлення пільгових режимів, як це було з АТМ.
Наразі залишається відкритим питання: якою буде нова рівновага між солідарністю з Україною та економічною безпекою країн ЄС? Враховуючи політичні зміни в Європі, зростання фермерського невдоволення та зниження довіри до інституцій ЄС у аграрному середовищі, компроміс, імовірно, буде обмеженим.
Послухати розмову можна тут:
24:00 PL_UA_2025_06_06_PRDU_Gantner.MP3 ТЕМА ДНЯ. Ціна солідарності: як український імпорт вплинув на ринки ЄС?
Володимир Гарматюк