Громадський діяч: Бракує точки дотику між українцями, які приїхали до Іспанії після 24 лютого, і тими, що були раніше

Про українську громаду в Іспанії в контексті війни в Україні - розмова з Василем Васьківим (президент Координаційної ради українських асоціацій Іспанії)

Прапори Іспанії та України

foto:https://dia.dp.gov.ua/en/spain-is-one-of-the-leading-global-trade-partners-of-ukraine-and-the-leading-european-importer-of-ukrainian-grain/

З початком великої війни Росії проти в України мільйони українців були змушені залишити свої домівки і шукати прихисток в різних куточках світу.

Частина з них опинилася на території Іспанії. Станом на 30 вересня 2025 року за офіційними даними в Королівстві Іспанія налічувалося загалом 330 тисяч громадян України з чинними документами на проживання. Це означає збільшення на 233 тисячі осіб (на 241,5%) за майже чотири роки, що минули з 31 грудня 2021 року. Варто зазначити, що через агресію та спричинену повномасштабною війною Росії проти України міграцію лише за перше півріччя 2022 року кількість українців в Іспанії зросла майже на 123 тисячі осіб (126,9%)

60% громадян України зосереджені в п’яти провінціях: Мадрид, Барселона, Малага, Аліканте, Валенсія і 71% має тимчасовий захист. 59% з них становлять жінки.

Як і чим живе українська громада в цій країні в контексті війни Росії проти України, про це у розмові з Василем Васьківим, президентом Координаційної ради українських асоціацій Іспанії, яка була сформована цьогоріч і об’єднує 22 організації. Василь також є головою мадридської асоціації Con Ucrania (З Україною). Він походить з Дрогобича і вже 23 роки живе в Іспанії.

Василю, розкажи, як виглядає зараз ситуація з цим укрупненням чи об’єднанням різних асоціацій українців в Іспанії. Які стоять перед вами проблеми, труднощі, як бачите свій розвиток?

«Ми вирішили, що потрібно говорити одним голосом, тому в нас виникла ініціатива створити об’єднання українських асоціацій, щоб ми могли говорити одним голосом і щоб нас було краще чути. Звичайно, коли громади об’єднані, завжди легше комунікувати з державними органами та в інших питаннях також.

Спочатку в нас було 5–6 асоціацій, і ми створили Координаційну раду асоціацій Іспанії. Виклики, які стоять зараз перед українськими асоціаціями, –це, в першу чергу, російська пропаганда, її проникнення, скажімо, як на культурному, так і на спортивному рівнях. Йдеться про те, що російський спорт і культура нібито «поза політикою». Ми дуже уважно це моніторимо, стежимо за проявами російської пропаганди й реагуємо на всі ці речі».

А як ви реагуєте? Тобто, наприклад, якщо приїжджають якісь російські виконавці, чи показують фільм режисера, який є громадянином Росії, або виступають російські колективи чи спортсмени під нейтральним прапором – то ви якось організовуєте акції протесту, петиції? Я так розумію, у цьому напрямку дієте?

«Так, звичайно. Це правда  треба дуже уважно моніторити такі заходи. Тому в наших групах люди з різних регіонів повідомляють: от, мовляв, зараз у театрі буде балет нібито “український”, але насправді російський. У таких випадках ми насамперед звертаємося до Посольства України, адже їм краще офіційно реагувати. Також ми пишемо петиції, організовуємо акції. Якщо потрібно – самі присутні на цих заходах, де протестуємо і говоримо, що в Україні війна не закінчилась, і що російська культура, російська пропаганда через культуру – це для нас табу, це форма протесту проти російської агресії. Адже фактично існує фашистська політика, яку проводить Росія на чолі з Путіним».

Зараз часто говорять про «втому від війни». От, чи присутня ця війна, наприклад, у ЗМІ, у розмовах іспанців, у тому, що ми називаємо публічним дискурсом?

«Скажімо так: Іспанія досить далеко від України, тому для них наші проблеми не такі актуальні, як це було в перші тижні повномасштабного вторгнення. Так, ми бачимо цю втому – менше інформації про Україну в засобах масової інформації. Раніше теми України не сходили зі шпальт газет і з екранів телебачення, зараз цього вже немає в такому масштабі.

І, звичайно, є відчуття, що “Україна далеко”. Але дуже багато свідомих іспанців, які розуміють, що сьогодні ми – форпост демократії та свободи, і що завтра це може перекинутися на Іспанію».

От зараз, після приходу Трампа до влади, з’явилися розмови, що нібито от-от буде досягнуто якогось порозуміння чи перемир’я. Чи немає в Іспанії, на твою думку, певного тиску або нерозуміння, мовляв, українці повинні якось домовлятися, бо війна — не вихід, треба «поділити території» і так далі?

«Офіційно від влади ми такого тиску не бачимо. Навпаки, з боку урядових структур є повна підтримка України. Останнім часом Педро Санчес та інші офіційні представники постійно заявляють про цю підтримку.

Але серед населення справді є думки, що, можливо, краще вже мир, домовитися, тому що вони розуміють: це не вони втрачають своїх людей і території, а Україна. І така риторика дедалі частіше з’являється після різних виступів Трампа. Бо коли він один раз заявляє про підтримку, а другий – ні. Це впливає на суспільні настрої».

А як зараз виражається солідарність з Україною? Чи, на твою думку, її не затьмарює тема Палестини, адже головною гуманітарною темою тепер часто стає сектор Гази?

«Я сьогодні був на заході в невеликому містечку Алькобендас біля Мадрида. Тема заходу – “Змінимо світ на краще”. Це були різні гуманітарні проєкти, де розповідали про допомогу різним країнам. І от за весь день я лише один раз почув згадку про Україну.

Натомість більше говорили про Палестину, Африку, африканські країни, інші регіони. Тому складається враження, що для багатьох іспанців ті далекі країни здаються ближчими, ніж Україна – хоч вона ж у Європі, зовсім поруч.

Хоча, звичайно, не для всіх. Є дуже велика підтримка з боку прогресивної частини іспанського суспільства, а також – як я вже говорив – від урядових установ».

Якщо говорити про російську пропаганду: де це найбільш помітно і в чому воно виражається?

«Ми зараз бачимо, що після початку повномасштабного вторгнення з’явилося дуже багато також біженців. І я думаю, що серед цих переміщених осіб – не біженців, а саме переміщених осіб – є багато російськомовних, які переїхали й компактно проживають у таких регіонах, як Аліканте, Торрев’єха –це ті зони, де завжди було дуже багато росіян. Це також околиці Барселони. У Мадриді ми не бачимо настільки багато проросійського контенту, хоча він теж є. Але саме регіони Аліканте, Барселона і Марбелья –це, на мою думку, найбільш проросійські регіони Іспанії».

А якщо йдеться про такі тези, наприклад, що Україну намагаються представити як якусь маріонетку американців, яка стала жертвою американських планів — мовляв, війна це вина США, а Україна лише жертва цієї політики, започаткованої ще за часів Байдена, а тепер Трамп просуває свої інтереси. Чи є такі наративи в Іспанії?

«Так, така спроба є. Частина населення справді має антиамериканські настрої – вони в Іспанії завжди були присутні, хоча це дуже невелика частина.

У більшості ж, я вважаю, Іспанія розуміє, що Україна одна не може впоратися, і тому потрібна підтримка як Європи, так і Америки. Населення, розуміючи це, загалом підтримує політику свого уряду».

А якщо говорити про ті асоціації, які зараз об’єднані під однією структурою, яка є ваша головна програма допомоги Україні? Як ви намагаєтесь мобілізувати ресурси –матеріальні чи інші – на допомогу українській армії та суспільству?

«У нас різні проєкти. Ми не якась надбудова, ми – Координаційна рада асоціацій Іспанії. Це означає, що ми координуємо спільні проєкти. Наприклад, щось може зробити одна асоціація, а коли нас 22 асоціації — ми можемо реалізувати потужний проєкт.

От зараз у нас є великий проєкт – машина для розмінування. Ми працюємо над цим проєктом до кінця року. Не знаю, чи зможемо його повністю завершити, але це досить масштабна ініціатива, і ми активно над нею працюємо.

У нас загалом дуже багато проєктів. Ми вважаємо основним напрямом роботу з інституційними органами –завжди піднімаємо тему України в різних установах, працюємо над гуманітарними проєктами, над проєктами допомоги військовим. Якщо ми проводимо якісь культурні чи просвітницькі заходи, то завжди організовуємо збір коштів для армії, для наших хлопців».

Можна сказати, що є дві великі групи українців в Іспанії — ті, що жили тут до повномасштабного вторгнення і ті, що приїхали після. Наскільки їм вдається співпрацювати? Чи вдається гуртувати людей, об’єднувати, чи все ж таки кожен більше займається своїми справами, а в активне суспільне життя включається менше?

«Дуже гарне запитання. Скажу так: тієї точки дотику між українцями, які приїхали після повномасштабного вторгнення, і тими, що були раніше, ми, на жаль, не можемо досягнути й досі. Поясню, чому.

Наприклад, одного разу на мітингу в Мадриді було багато людей. І одна з виступаючих запитала: “Підніміть, будь ласка, руки, хто сьогодні є на мітингу з тих, хто приїхав після повномасштабного вторгнення, з переміщених осіб?”. І ми не побачили жодної руки. Тобто, люди, які переїхали під час війни, зазвичай не активні. Не хочу нікого образити – є винятки, є люди, які підтримують і долучаються, але загалом більшість цих людей ми не бачимо активними. Їх не видно на мітингах, на різних заходах.

Їх дуже маленька частина, яка приходить, і тому немає тієї крапки дотику між діаспорою, яка вже тут проживає понад 20 років, і людьми, які приїхали 4–5 років тому».

А з чим це пов’язано?

«Важко сказати. Я думаю, що якби ми знайшли щось спільне… Не знаю, люди, які тут живуть уже понад 20 років, звичайно, за цей час стикалися з різними труднощами. Вони пройшли певний шлях в Іспанії, і завжди цінували наші українські традиції, культуру.

Люди, які приїхали недавно, я не бачу, щоб у них уже сформувалося це відчуття українського. Можливо, ще зарано про це говорити — може, пройде ще 3–4 роки, і воно прокинеться».

А скажи, будь ласка: у більшості інших країн місцями зустрічей українців є церкви – особливо, наприклад, Греко-Католицька Церква, але також, думаю, і Православна Церква України. У випадку Іспанії це працює? Наскільки церковне життя є частиною суспільного життя українців?

«Так, це є основа. З перших років прибуття українців до Іспанії саме церкви стали місцем, де вони зустрічалися, де сьогодні відзначають усі християнські свята, де діють осередки допомоги українському війську й надається гуманітарна допомога для України. Я вважаю, що й до сьогодні це дуже важливі місця для українців – це церкви, де збираються люди, де об’єднуються, де громада реально згуртована і робить добрі справи».

А ще хотів запитати про дітей. Багато дітей приїхало. Що відбувається з навчанням української мови? Чи є якісь програми, які дозволяють — окрім підключення до української системи освіти – навчатися в суботніх або недільних школах? Чи є плани створити повноцінну школу, щоб діти могли вивчати рідну мову, навчатися нею, але водночас інтегруватися в іспанське суспільство?

«Так, звичайно. Якщо брати загалом Іспанію, то у великих містах є дуже багато українських суботніх шкіл. Наприклад, у Мадриді діє одна з найбільших у Європі українських шкіл – школа, де діти отримують повноцінну освіту рідною мовою. Звичайно, якщо є бажання у батьків і дітей, можливість вивчати українську мову є.

Наші українські асоціації вже понад 20 років підтримують ці освітні ініціативи, і таких шкіл стає дедалі більше в різних місцях та провінціях Іспанії».

Є, мабуть, певний стереотип в Україні: мовляв, Іспанія — це щось екзотичне, гарне, світле, тепле, але не дуже важливе. Чи ти погоджуєшся, що такий стереотип існує, і наскільки він відповідає дійсності? Наскільки Іспанія, на твою думку, відіграє якусь роль у контексті війни в Україні?

 «Я вважаю, що Іспанія – це важлива країна в Європі. Думаю, вона входить у п’ятірку основних європейських держав, позиція якої має велике значення і вплив у Європі. І нам потрібно звертати на це увагу.

Я вважаю, що, наприклад, в Україні треба більше розвивати вивчення іспанської мови. Я знаю, що зараз у державних школах її майже не викладають – лише в приватних. А треба враховувати, що іспанська – друга мова у світі за кількістю носіїв. Іспанія – важлива країна, я в цьому переконаний».

 

 Матеріал підготував Назар Олійник