Польща разом з іншими країнами хоче пом’якшити кліматичну політику Європейського Союзу. Лідери пропонують зміни в схемі торгівлі викидами ЄС, що є однією з основних частин політики стосовно клімату Євроспільноти. У цій справі 19 березня звернулося понад 10 країн-учасниць, зокрема Польща, Італія, Австрія, Бельгія, Чехія, Угорщина та Греція. Європейська комісія має запропонувати зміни в схемі торгівлі викидами.
Представник організації Greenpeace Міколай Ґумульський, який нещодавно був гостем Першого каналу Польського радіо, при цій нагоді наголосив, що завданням кліматичної політики є не лише захист клімату, а й гарантування енергетичної безпеки. Про це йшлося у розмові з журналістом Каролем Сурувкою.
«Передусім ми повинні усвідомити собі, що те, про що ми розмовляємо, тобто кліматична політика, попри свою назву, служить не лише захисту клімату. Вона служить також піклуванню про нашу енергетичну безпеку. І в цьому контексті ми бачимо такі ситуації, як протягом останніх тижнів, коли стало фактом нараження на наслідки кризи у сфері викопного палива, бо саме цим насправді є ця війна.
Високі ціни на нафту та газ спричинені збройним конфліктом на Близькому Сході, заблокована Ормузька протока, нею майже не проходять танкери, є атаки на газові родовища, невідомо, що далі відбуватиметься з цінами на нафту і газ».
Чи повинні ці фактори мотивувати європейців інвестувати у відновлювані джерела енергії?
«Я замислююся над повторюваністю: у нас була криза 2022 року, після вторгнення Росії в Україну, тепер знову маємо кризу. І я задумуюся, скільки ще таких криз потрібно нашим політикам і тим, хто ухвалює рішення, щоб зрозуміти, що наша безпека не може базуватися на викопному паливі. Адже нафта не походить з компанії Orlen. 97 відсотків нашої нафти просто імпортується. Понад 80 відсотків газу також імпортується. Своєю чергою, видобуток нашого вугілля є абсолютно нерентабельним через глибину, де ці поклади лежать. Якщо ми дійсно хочемо переміщатися в напрямку енергетичної безпеки, щоб у майбутньому такі кризи не були настільки величезною загрозою, мусимо обмежувати споживання викопного палива. І також цьому служить євросоюзна кліматична політика».
Серед аргументів, які наводить уряд, є такий, що варто мати різні джерела енергії. Проте Польща стартує із запізненням у кількадесят років. Польська сторона не ухвалювала рішень у цій сфері протягом десятиліть, не могла будувати атомних електростанцій. Про це вирішено ззовні. Тепер необхідно більше часу, щоб наздогнати країни Західної Європи.
«Це стандартна відповідь, яка часто з’являється під час розмов про схему торгівлі викидами ЄС. Дуже часто, коли доходить до розмови про конкретні рішення, Польща піднімає цей аргумент і вимагає, наприклад, більших коштів у межах євросоюзних інструментів, щоб провести цю трансформацію. І дуже часто такі інструменти отримує: Фонд справедливої трансформації, Соціальний кліматичний фонд і, нарешті, самі доходи завдяки Схемі торгівлі викидами. Це кошти, які ми повинні використовувати на трансформацію. Тимчасом, як воно виглядає в Польщі? Ситуація така, що від 2013 року до 2025-го лише із доходів у межах першої схеми торгівлі викидами, Польща отримала 130 мільярдів злотих. Але проблема зараз полягає в тому, що ці 130 мільярдів злотих фактично не використовують на потреби трансформації. Два роки тому оприлюднено звіт Вищої палати контролю, в якому це ретельно досліджено. І, якщо я добре пригадую числа, то згідно з цим звітом на інвестиції у відновлювані джерела енергії призначали лише дещо понад один відсоток коштів».
У Польщі панують саме такі, а не інші політичні настрої; немає суперництва за те, хто зробить більше заради відновлюваних джерел енергії, а радше йдеться про те, хто досягне більшого, щоб відмовитися від схеми торгівлі викидами ЄС. Владна коаліція заявляє про плани пом’якшити певні кліматичні цілі, а опозиція відповідає, що найбільш радо вийшла б із цієї системи. Також, безперечно, владні кола враховують результати опитувань.
«Звісно, про схему торгівлі викидами, як і про будь-яку систему, можна розмовляти, можна її виправляти, реформувати, але це не змінює того факту, що стратегічною метою Польщі і всього Європейського Союзу повинна бути просто відмова від викопного палива. І, звичайно, можна, в цій системі змінювати, переналаштовувати різні речі, але всі ці оповіді, які ми чуємо про нібито вихід зі схеми торгівлі викидами, це просто класичні байки, що з’являються в межах передвиборчої кампанії».
Чому такі гасла зустрічаються із визнанням? Чому політикам вигідно зневажливо висловлюватися про відновлювані джерела енергії? Йдеться, наприклад, про виступ політика опозиційної партії «Право і справедливість», колишнього міністра освіти Пшемислава Чарнека у Кракові. Мабуть, для багатьох це влучний аргумент — робимо ставку на вугілля, а не на вітряки.
«Мене це дуже здивувало, адже відновлювані джерела енергії — це не якась вигадана технологія майбутнього. У Польщі понад півтора мільйона просьюмерів, таких як міністр Чарнек, що користуються фотовольтаїкою і мають нижчі рахунки за енергію. Торік відновлювані джерела в усьому Європейському Союзі дали більше енергії, ніж вугілля і газ узяті разом. Торік у Польщі, наприклад, у червні, вони дали більше енергії, ніж вугілля. Отже, ця технологія є, розвивається, приносить конкретні вигоди, наприклад, ми можемо імпортувати менше викопного палива».
Чому ж тоді люди не люблять вітряків? Адже помітне суспільне переконання, що вітряки якісь дивні, непривабливі... Люди начебто готові погодитися на їх розміщення, але не надто близько до свого будинку.
«Соціальне опитування, яке проводилося в серпні минулого року безпосередньо перед вето президента Кароля Навроцього (стосовно закону про вітряки), показало, що більшість поляків, навіть жителів сільських територій, і навіть більша частина виборців партії «Право і справедливість» стверджують, що вони були б готові погодитися на вітряки. Якщо я добре пам’ятаю, там були три запитання, зокрема, чи загалом опитувані підтримують розвиток вітрогенераторів. Найбільше було ствердних відповідей. Це були дослідження Morning Command. Друге запитання стосувалося того, чи учасники опитування підтримали б побудову вітрової електростанції у своїй місцевості, і на це також була більшість позитивних відповідей. І було третє питання, що стосувалося конкретного інструменту, призначеного для місцевої громади: а саме, власники вітрогенераторів мали б вносити гроші до спеціального фонду співучасті, і він був би призначений на потреби мешканців, що проживають поблизу. Якщо я добре пам’ятаю, коли ми це підраховували, таку пропозицію підтримало кількадесят тисяч осіб, що проживають на відстані півтора кілометра (можу зараз помилятися, бо це було вже давно). Як би воно не було, підтримка відновлюваних джерел енергії у Польщі загалом є».
Тобто, на Вашу думку, люди більш відкриті до відновлюваних джерел енергії, ніж це випливає з коментарів в Інтернеті?
«І з висловлювань політиків. На мою думку, значна частина цього наративу про якісь абсолютно відірвані від реальності речі на кшталт повернення до вугілля — цього просто не відбудеться. Повернення до видобутку вугілля відірване від реальності з двох причин. По-перше, якщо говорити про вугілля, то ми видобуваємо його кілька разів дорожче, ніж на світовому ринку. У Польщі видобуток вугілля коштує приблизно тисячу злотих за тонну. Потім це вугілля продають електростанціям приблизно за половину ціни. А різницю ми покриваємо за рахунок субсидій для шахт. І, просто, в економічному плані це позбавлене сенсу. Якщо говорити про видобуток, ера вугілля закінчується».
Проте, з іншого боку, вугілля в Польщі є. Його не треба привозити з Катару через Ормузьку протоку. Хоча воно й дороге та глибоко розміщене, але є.
«А може, все-таки, варто зробити ставку на джерела енергії, при яких не потрібно таких витрат. Тут йдеться про фотовольтаїку, морські вітрогенератори, вітрогенератори на суші, біогазові станції, сховища енергії. У нас справді ряд різних рішень, які можемо розвинути тут і зараз».
Чи немає побоювання, що відновлювані джерела енергії завжди стають елементом політичної кампанії?
«Я сподіваюся, що реалії польської енергетики, тобто те, що ми не можемо далі залишатися в залежності від імпорту викопного палива, і факт, що час вугілля в польській енергетиці закінчується... Надіюся, якась частина реальності та правдивої інформації залишиться в обігу».
PR1/Н.Б.