Сьогодні ми поговоримо про кіно, а саме про присвячені кінематографу заходи, що відбуваються у польській столиці. А нашою співрозмовницею буде Катажина Сьлєсіцька з Кінофонду ім. Владислава Сьлєсіцького та з Центру кінематографічної культури ім. Анджея Вайди у Варшави. Розповімо ж ми про дві події.
Отже, 1 жовтня у столичному кінотеатрі «Iluzjon» відбувся перший показ документального фільму «Jazda obowiązkowa» - «Обов’язкова їзда», який зовсім нещодавно вийшов на екрани.
- Показ «Обов’язкової їзди» у режисурі Еви Коханської – це дивовижна нагода для варшавських глядачів, аби прийти на 20 годину до кінотеатру "Iluzjon". Це безкоштовний показ чудового документального фільму, що представляє життя української родини у Варшаві. (…) Фільм демонструється у рамках циклу DOC LAB POLAND HOT SELECTION, організованого Кінофондом ім. Владислава Сьлєсіцького. Цикл покликаний знайомити мешканців Варшави з найліпшими польськими стрічками останніх років. Фільм «Jazda obowiązkowa» саме до таких здобутків належить. Декілька місяців тому ця стрічка мала прем’єру на престижному фестивалі документального кіно IDFA в Амстердамі.
- Фільм розповідає історію дівчинки, що займається фігурним катанням. Після Євромайдану разом із родиною вона переїздить до Польщі, до Варшави. І, окрім того, що мусить якось освоїтися на новому місці, то ще й має шукати можливостей далі розвивати свій талант, адже час спливає… Розкажіть про цю стрічку детальніше, будь ласка.
- Українська родина, що ми її бачимо у фільмі, прийняла важке рішення про еміграцію через події, що протягом останніх років мали місце в Україні. Це були такі рішення. Натомість, головна частина фільму вже стосується їхньої присутності тут у Польщі. Ми спостерігаємо за їхніми спробами знайти тут для себе місце. Їм це чудово вдається – дім повний життя. Фактично, головною героїнею фільму є донька, що займається фігурним катанням. Має у цьому талант. Всі дуже за неї вболівають, особливо мама, що, ймовірно, завдяки доньці хотіла би втілити у життя якісь власні мрії.
- А чи можна сказати, що, власне, з огляду на події за східним кордоном Польщі, з огляду також на те, що дедалі більше українців мешкає на берегах Вісли, у польському кінематографі – як у документальному, так і в художньому – народжується якийсь новий тематичний напрямок, присвячений міграції та мігрантам. Чи, однак, фільми з таким мотивом були відомі у Польщі раніше?
- Напевно, протягом останніх років ми спостерігаємо за тим, як до Польщі прибуває щораз більше людей з України та інших держав. Проте, з огляду на політичну ситуацію, справді потік з України особливо помітний. Кожен з нас, гадаю, знає когось, хто звідти приїхав. І здебільшого це дуже гарні люди. Я сама бачу, що серед них дуже багато молоді, я щораз частіше їх зустрічаю. Отже, кіно, що намагається зображувати те, що відбувається в сучасному житті, що намагається вхопити його пульс, воно не відстає від цих змін. І, вважаю, фільм «Обов’язкова їзда» становить чудовий приклад цього. Тим більше, що документальне кіно має амбіції чітко відображувати реалії довкола. Я маю надію, що фільмів такого роду буде дедалі більше, або, принаймні, що з’являтиметься дедалі більше таких мотивів у польському кінематографі. Мені також відомо про документальну стрічку, яку, власне, знімають про в’єтнамську меншину у Варшаві. Тому я радію, що кіно і кінематографісти зауважують ці зміни. А завдяки цим фільмам, сподіваюся, звичайні глядачі зможуть освоїти ці теми: увійти до такого дому, що до нього за звичайних обставин не мали би доступу, і просто побачити, що іммігранти – це такі ж люди, як і ми; аби познайомитися з ними, принаймні, за допомогою екрану, а відтак, може, й насправді.
Другою темою, про яку ми розмовляємо з Катажиною Сьлєсіцькою як представницею Центру кінематографічної культури ім. Анджея Вайди, є проект Warsaw Film Nest:
- Я почну з того, що Центр кінематографічної культури – це нова установа на мапі Варшави, створена президентом міста Варшава. Адже дотепер місто мало свої театри, музеї, проте не було кінематографічної установи, що, так би мовити, постачала би кінокультуру мешканцям нашого міста. І нашим завданням є популяризація цієї культури, тобто організація кінопоказів, конференцій, видання книжок про фільми, але також кіноосвіта у дуже широкому розумінні цього слова. І, власне, в рамках такої освітньої активності разом із Едитою Врублєвською, режисеркою і популяризаторкою кіно, ми створили програму під назвою Warsaw Film Nest. Адресатами цього проекту є молодь, що навчається у старших класах школи або починає здобувати вищу освіту. Це всі ті, кого так чи інакше цікавить кіно і вони би хотіли спробувати в ньому свої сили, проте не знають, як це зробити. Або, можливо, вони могли б навіть ніколи й не думати про кінематограф, але шукають чим зайнятися після навчання, яку вибрати для себе професію. Кінематограф, натомість, пропонує тут багато можливостей, і про це, власне, ми хочемо розповідати в нашій програмі. Адже знімати кіно – це значить не лише бути режисером або сценаристом. Можна також займатися монтажем, відповідати за звук, стати костюмером, сценографом, режисером кастингу, кінокритиком. А крім цього, ви можете стати реквізитором, освітлювачем. Таких професій у кіно справді багато, достатньо лише глянути на титри після кожного фільму.
- Як така навчальна програма виглядатиме, скільки вона триватиме та як на неї потрапити?
- Вона триватиме близько трьох місяців. Це буде цикл майстер-класів, під час яких можна буде познайомитися зі специфікою різних кінопрофесій, навіть трохи спробувати в них свої сили на практиці. Аби взяти участь у цій програмі, достатньо заповнити анкету, а після цього прийти до нас на зустріч. Анкету можна знайти на нашому сайті ckf.waw.pl . Нас також можна знайти у Фейсбуці, а також намагатися зв’язуватися всіма іншими можливими способами. Ми виберемо 16 учасників, бо програма має виглядати практично і мати, однак, індивідуальний характер – група не може бути занадто великою. Тому, припускаю, буде дуже велика конкуренція. Але програма безкоштовна, доступна для кожного. Тому ми щиро запрошуємо всіх тих, хто хотів би спробувати, чим є кіно, та потребує у цьому менторської і просто життєвої підтримки.
Антон Марчинський