«Якщо ми цього не зробимо, то за нас увійдуть інші, а ми цього не хочемо», - це слова Урсули фон дер Ляєн, сказані нею, коли вона минулого року висунула свою кандидатуру на посаду голови Європейської комісії. Минулого тижня їх наводили всі європейські інформаційні агентства, що відслідковували саміт Європейського Союзу і Західних Балкан. 6 травня минула двадцята річниця таких зустрічей. Проте, замість зустрітися безпосередньо у Загребі, саміт став розмовою у часи пандемії, тобто великою відеоконференцією двадцяти семи лідерів країн-членів Євроспільноти і шістьох з Балкан.
Як виглядають відносини цієї частини Європи зі світом Заходу? Чорногорія є в НАТО і веде переговори про вступ до Євросоюзу. Сербія і Косово намагаються дійти порозуміння після проголошення Приштиною незалежності 2008 року. Коли це станеться, тоді Європейський Союз запросить їх за стіл переговорів про прийняття до свого складу. Боснія і Герцеговина продовжує потерпати від проблем, спричинених громадянською війною 90-х років минулого століття, а ЄС продовжує тримати там миротворчий контингент. Та врешті Албанія і Північна Македонія – це відмінники 2020 року. Вони вступили до НАТО і отримали запрошення до ведення переговорів про членство в Європейському Союзі. Канцлерка Анґела Меркель під час згаданої прес-конференції з Урсулою фон дер Ляєн говорила про значення Балкан для Європи: «Наша мета – аби вони не втратили бажання вступити до Європейського Союзу. Це важливо для стратегічних інтересів Європи».
Якщо не Європа, то хто? Туреччина, Росія і Китай. В останньому випадку Балкани повинні особливо остерігатися, про що торік заявив американський державний секретар Майк Помпео: «Я попереджаю про необхідність підходити з обережністю до китайських інвестицій, особливо у сфері високих технологій, а також до їхньої стратегії підкупу влади, аби здійснювати інвестиції в кожній конкретній країні».
А про ставку у грі на Балканах, про їхнє значення для Європи, в ефірі Третього каналу Польського радіо відбулася розмова з Єжи Гащинським, керівником Міжнародної редакції видання «Rzeczpospolita»:
«Треба щиро сказати, що це дуже бідні країни. Всі ці шість країн, що думають про те, аби колись увійти до Європейського Союзу, більшість країн колишньої Югославії плюс Албанія, мають приблизно такий самий ВВП, як Мазовєцьке воєводство. Це якоюсь мірою представляє їхнє становище. Це убогість, а також історія, що її має цей регіон. Там також у частини суспільства є велика недовіра до Заходу. Часом у цих країнах правлять націоналісти, котрі не ховаючись фліртують з державами з-поза цього регіону. Традиційно вони фліртували з Росією, але останнім часом там особливо активний Китай. Це була дипломатія чекової книжки, кредитів, а тепер ще й коронавірусна дипломатія: «ми настільки чудові, виробляємо маски і допоможемо вам».
- Чи тут ідеться передусім про Сербію, а також про ситуацію, що склалася у Боснії і Герцеговині?
- Я говорю про майже кожну країну, оскільки партії, що симпатизують Росії, є у кожній майже з цих країн. Це не лише Сербія, не лише Боснія і Герцеговина. Бо прихильність до (російських – ред.) аргументів є також у такій православній країні, як Північна Македонія. Не кажучи вже про Чорногорію, що вже є країною, котра великою мірою вкорінена на Заході, проте росіяни весь час намагаються мутити там воду. Декілька років тому там навіть була здійснена спроба підготовки державного перевороту.
- А російські спецслужби й надалі там активні. Це відомо й з минулого, й з початку цього року. Проте як сама Європа ставиться до Балкан? Наскільки вона єдина? Німеччина твердо заявляє про свою підтримку не лише Західних Балкан, але й всього цього регіону, аби вони вступили до Європейського Союзу, або просто розпочали переговори про членство в Євроспільноті. Натомість Францію треба було переконувати, аби таке ж запрошення до переговорів було надіслано до Північної Македонії та Албанії.
- У Франції суспільство традиційно неохоче ставиться до будь-якого розширення Європейського Союзу. Передусім йдеться про те, що вони бояться отримати в майбутньому таке прохання з боку Туреччини або України, тобто великих держав, прийняття котрих коштувало би дуже багато. А французькі лідери перевіряють свої можливості на прикладі таких невеликих держав, як нещасна Північна Македонія, яка зробила все, проте якийсь час Макрон її відштовхував. Але це скінчилося, що також є якимось результатом впливу пандемії в Європі. Серце французів скрушило.
- Лідери Північної Македонії проявили виняткову політичну відважність і зрілість, як на цей регіон світу, а саме змогли порозумітися з Грецією щодо назви своєї країни. Адже вони змогли відмовитися від назви «Македонія», якої насправді хотіли люди, аби відкрити собі політичний шлях на захід, ліквідуючи грецьку блокаду в переговорах як про вступ до Європейського Союзу, так і про вступ до НАТО. І вже з березня Північна Македонія є членом НАТО.
- Це найбільш абсурдний конфлікт, що мав місце в сучасній Європі. Аж дивно, що з обох боків кордону є настільки сильний націоналізм. Хоча, звісно, Греція – це сильніша держава, і вона сильніше також була вкорінена на Заході. Для частини (грецького – ред.) суспільства навіть із додатком «Північна» назва «Македонія» є неприйнятна, тому треба було знайти якийсь компроміс. Я пригадую, як шість років тому з’явилася якась надія. Тоді переговори вів американський дипломат Немніц, що вигадав, аби цю країну назвати Республікою Верхньої Македонії або Верхньою Республікою Македонія. Й Афіни хотіли, аби слово «Верхня» було між словами «Республіка» і «Македонія», аби, називаючи її, не можна було ухилитися від цього прикметника, а македонці – навпаки, хотіли це оминути. І через це переговори вкотре зазнали поразки. Це демонструє, якими деталями треба було стільки років займатися. Проте врешті по обидва боки кордону з’явилися такі лідери, як грек Ціпрас і македонець Заєв, і це питання вдалося два роки тому вирішити. А результати цього є вже тепер, якщо йдеться про НАТО, а у майбутньому, зокрема, якщо йдеться про Європейський Союз.
- Ви були одним з тих журналістів, котрі пропонували навіть дати обом цим політикам Нобелівську премію миру – як Ціпрасу, так і Заєву. Останній, зрештою, є вже колишнім прем’єром Північної Македонії, бо він був змушений подати у відставку, оскільки Франція наклала вето на запрошення його країни до переговорів про вступ до ЄС.
- Просто дуже нечасто трапляється, аби люди йшли на такі політичні жертви. В Європі майже ніхто таких проблем не має. Передусім Ціпрас розумів, що це призведе до його поразки на виборах. І насправді він вже є колишнім прем’єром. З обох боків спротив був такий, що принаймні половина виступала проти. Тобто політики ризикували своєю політичною кар’єрою заради фундаментальної справи, яка матиме значення для наступних поколінь. Це треба належно оцінити. Тому з’явилася пропозиція щодо Нобелівської премії миру. Я маю надію, що це ще сповниться.
Trójka/А.М.