Щодо Педро Санчеса в Іспанії є вкрай суперечливі думки, але одне можна сказати безперечно — це політик, який вміє виходити переможцем із найскладніших ситуацій.
16 листопада очолювана ним Іспанська соціалістична робітнича партія разом із блоком радикальних лівих партій Sumar (від іспанського sumar — об'єднувати) змогла втретє підряд очолити коаліційний уряд завдяки надзвичайно непростій угоді із націоналістичними та регіоналістськими партіями, які погодилися підтримати у парламенті уряд Санчеса в обмін на серйозні поступки Мадриду. Найгострішим питанням тут є Каталонія. Перш за все йдеться про закон про амністію організаторам референдуму 2017 року про незалежність Каталонії. Голосування над законом пройде в середині грудня.
Такий крок Санчеса зумовив безперервні масові протести по всій Іспанії, на чолі яких стоять праві сили в особі Народної партії і партії «Vox» («Голос»), але також ультраправі екстремісти. Для усіх них Санчес «зрадник», а його дії загрожують цілісності Іспанії.
Чи зможе новий уряд Санчеса утриматися при владі усі чотири роки, чи все ж таки поступиться під надзвичайним тиском правих сил і країну чекають нові чергові дострокові вибори?
Це питання я скерував одному із провідних іспанських політологів, професору Жосе Маноелю Нуньєсу Сейшасу з Університету Сантяґо де Компостела:
На мою думку, саме тиск правиці, маніфестації, особливо насамперед маргінальних, але дуже гучних та помітних кіл, які проголошують гасла крайніх правих сил, експонують символіку франкізму та своїми діями відроджують примари Іспанії 40-50-х років ХХ століття та диктатури Франко — все це буде цементувати надзвичайно різношерсту коаліцію парламентської більшості. Йдеться про коаліцію, або краще сказати про конгломерат партій, які переслідують у середньостроковій та довгостроковій перспективі надзвичайно різні політичні цілі. Однак всі вони об'єдналися, щоб не допустити формування уряду, очолюваного правими та крайніми правими силами. На їхню думку це мало б надзвичайно негативний вплив на політичний процес, соціальну та культурну політику як лівих сил, так і периферійних націоналізмів. Скажімо, прихід до влади такого уряду негативно позначився б на розвитку самоврядування деяких регіональних спільнот, таких як Каталонія, Країна Басків та Галісія.
Як Ви вже сказали, парламентська більшість є надзвичайно складною конструкцією. Уряд буде змушений боротися у парламенті за кожен закон. Їм доведеться узгоджувати надзвичайно різні інтереси, включно із існуючими в межах коаліції лівих сил, тобто соціалістів та рухом «Sumar».
Попри це я переконаний, що цей уряд протримається довше, ніж апріорі можна було б сподіватися. Серед іншого тому, що якщо прем'єр Санчес продемонстрував якісь якості, так це вміння терпіти, триматися, вміння чекати та домовлятися.
Цікавим питанням є подальше майбутнє Каталонії. У партії екс-голови Каталонії Карлеса Пучдемона Junts per Catalunya («Разом за Каталонію»), який з 2017 року перебуває на еміграції з огляду на відкриту проти нього справу, і сьогодні є євродепутатом, заявляють про проведення другого референдуму за незалежність регіону від Іспанії. Цей плебісцит, на відміну від попереднього, буде погоджений з іспанським урядом. Показово, що соціалісти у підписаних угодах із каталонськими та баскськими націоналістами фактично визнали Каталонію та Країну Басків національною дійсністю, тобто націями. Чи здійсниться мрія каталонських націоналістів про проведення законного референдуму та утворення Республіки Каталонія? Професор Сейшас:
Ну що ж, ця мрія може здійснитися. Так само як свого часу здійснилася мрія українських, латвійських чи македонських націоналістів. Але для цього необхідним є цілий ряд сприятливих умов. В угоді між соціалістами та партією Пучдемона Junts per Catalunya в основному йдеться про амністію. Існує певний риторичний реверанс з боку соціалістичної партії з приводу існування історичного конфлікту між Іспанією та Каталонією. Але після цього слідує лише те, що сторони констатують свої розбіжності, різне бачення ряду питань, серед них є визнання Каталонії як національної дійсності. В угоді зазначено, що сторони створять платформу для ведення діалогу за участю міжнародного посередника. Тобто, іншими словами, все в стилі «ми це обговорюватимемо». Але тут немає конкретики. Найбільша конкретика стосується амністії, у якій найбільш зацікавлений Пучдемон, щоб мати змогу повернутися в Каталонію та займатися політикою, або ж просто повернутися до себе до дому. Тут головне заспокоїти ситуацію навколо каталонського питання.
Щодо національного визнання Каталонії та Країни Басків — все це риторика для внутрішнього користування. Все це можна конкретизувати в формі статутів цих автономій у певних, виключно символічних, питаннях. Однак, ні в тексті угоди, ні в законі про амністію соціалістична партія прямим чином не визнає, що в Каталонії буде проведено якийсь референдум із самовизначення.
Одна справа риторика, яка необхідна рухові за незалежність Каталонії, аби задовільнити своїх чисельних прихильників, а інша — політична реальність. Мені здається, в останньому випадку все буде більш прагматично. Либонь дане питання використовується правими силами, перш за все, щоб підтримувати мобілізацію своїх прихильників та підтримувати тон високої агресивності в опозиції до теперішнього уряду.
Потрібно зауважити, що з огляду на російську агресію в Україні, спочатку гібридну, а потім повномасштабну, у Польщі і в Україні часто можна почути, що за каталонськими націоналістами стоїть Кремль, зокрема у питанні нелегального референдуму 2017 року. Навіть можна зустрітися з думкою, що каталонці, а також ті ж баски, є суто фольклорним явищем, а не націями. Ось, що думає з цього приводу іспанський політолог:
Відомо, що були нерегулярні контакти з Кремлем. Також, схоже, що в 2016-2017 роках Путін висилав своїх делегатів в Каталонію, щоб дізнатися, як там виглядають справи. Однак, як ми бачимо, у випадку з референдумом 1 жовтня 2017 року Росія навіть не поворухнула пальцем. Опісля вона також нічого не зробила. Уявімо собі, що Росія, на дипломатичному рівні, визнала Республіку Каталонія — це призвело б до скандалу та серйозної міжнародної кризи. На той час це стало б прямим викликом Європейському союзу. Правда полягає в тому, що були певні контакти між каталонцями та росіянами, але Кремль не стоїть за каталонським процесом із самовизначення. Рух за незалежність Каталонії спричинений внутрішніми причинами.
Представлене Вами бачення каталонського та баскського питання, поширеного в Польщі та Україні, зумовлене необізнаністю. Те ж саме стосується погляду з перспективи Південної Європи, скажімо, в українському питанні, в питанні українського націоналізму вчора та сьогодні. До речі, каталонський націоналізм напередодні Першої світової війни мав стільки ж прихильників, як і український націоналізм тих часів.
В будь-якому випадку каталонський, баскський, галісійський або корсиканський націоналізми не є якимись нещодавніми винаходами, вигадками чи регіоналізмами. Це рухи із власним розвитком та політичною легітимністю. В їхній історії були варіації більш правого чи лівого спрямування, більш чи менш популістські. Проте це націоналізми, які не є менш реальними ніж, скажімо, український чи литовський початку ХХ століття. Окрім того, в Східній Європі склалися геополітичні обставини, яких не було у випадку Західної Європи. Були й інші фактори. Це дуже складне питання, щоб охопити його в інтерв'ю. Однак, із впевненістю можна сказати, що каталонський та баскський націоналізм — це не вигадка Кремля, і не його маріонетки.
Чи можна сказати, що процес зі створення каталонської держави, який розпочався в 2012 році, в довгостроковій перспективі буде залишитися фактором нестабільності Іспанії, становлячи його гордіїв вузол? Скажімо, за якийсь час до влади прийде блок правих сил, які будуть намагатися зупинити процеси, які започатковані в Іспанії за часів Санчеса щодо Каталонії. Звучать заяви, що модель держави автономій недієздатна і що потрібно її згортати, а це зумовить ще більшу радикалізацію каталонського, зрештою і баскського національного питання. Професор Сейшас:
Що ж, це все важко передбачити. Двадцять років тому це баскський націоналізм був тим, який чинив найбільший тиск і впливав на керованість державою. Баскський націоналізм був навіть загрозою для стабільності іспанської демократії, а сьогодні можна сказати, що він є чинником стабілізації. Це не лише йдеться про Баскську націоналістичну партію, але навіть про колишню патріотичну лівицю, як свого часу була пов’язана з терористичною організацією ЕТА. Інакше кажучи, впродовж 10 років може багато чого змінитися.
Говорячи про це в загальних категоріях, вважаю, що між субдержавними чи периферійними націоналізмами та іспанським націоналізмом існує свого роду перманентний пат. Часом іспанський націоналізм має перевагу, іншим разом периферійні націоналізми мають перевагу, але жоден з них не здатен встановити свою гегемонію на своїй території. Іспанська національна ідентичність відкидається суттєвою частиною баскського, каталонського і теж галісійського населення. Проте альтернативні ідентичності, які просувають субдержавні націоналізми, навіть у випадку каталонського питання, не мають виразної соціальної гегемонії. В Каталонії відсоток людей, які виступають за незалежність, становить менше 40%. Вони меншість, але дуже суттєва меншість. Як це буде еволюціонувати? Ми цього не знаємо. Виглядає на те, що нове покоління в Каталонії і в Країні Басків менше зацікавлене в національному питанні, значно менше зацікавлене в незалежності і питаннях, пов’язаних з національною ідентичністю. Проте в той же час, перш за все в Мадриді, спостерігається відродження іспанської ідентичності, яка більш відкрита. Гадаю, ця гра націоналізмів триватиме, ми будемо спостерігати цей рух маятника. І думаю, ми будемо вести мову про це питання в описаних категоріях наступних 50-60 років.
Матеріал підготував Назар Олійник