Декілька днів тому ми розповіли про презентацію проекту Східного дому – неурядового дослідницького центру, що зосереджувався би насамперед на тематиці польсько-українських відносин. Його створення ініціювала у Польщі неурядова організація Осередок КАРТА у співпраці з багатьма іншими партнерами. Засновник та голова Осередку КАРТА Збіґнєв Ґлюза розповідає, що насамперед це буде україномовна бібліотека і архів, але загалом така, що стосується України та присвячена збереженню пам’яті польських українців.
- В Польщі немає такого місця. Я вважаю, що в цьому велика вина нашої країни. Й тому ми сьогодні хочемо запропонувати такий шлях, який би хотіли з вами обговорити.
Збіґнєв Ґлюза, засновник та очільник Осередку КАРТА, відкриває зустріч «Тягар минулого. Що обтяжило польсько-українські відносини після ХХ століття?». Варшава, 17 грудня 2019. Фото: УСПР
Необхідність створення такого осередку і архіву є особливим обов’язком Польщі, -каже Збіґнєв Ґлюза:
- У 101 номері часопису «KARTA», який ми сьогодні тут представляємо, є опис, як Польща наприкінці 1920-х років знищувала українські бібліотеки. І мета така, аби Третя Річ Посполита допомогла таку бібліотеку збудувати.
Окрім цього Збіґнєв Ґлюза підкреслив, що ще з 1990-х років одним з найважливіших партнерів Осередку КАРТА було Об’єднання українців у Польщі. Звідси переконання, що саме з цим середовищем даний проект повинен втілюватися у життя.
- Наприклад ідея української бібліотеки і архіву, що мали би з’явитися, походить з розмов з Петром Тимою як головою цього Об’єднання. Адже навіть сама ця установа не має на даний момент захищених архівних матеріалів. Тому мені здається, що це завдання, яке треба виконати.
Петро Тима:
- Я хочу сказати про бачення, з одного боку, діалогу й того процесу, що ми маємо за собою, з перспективи польських громадян українського походження, що вони своєю власною пам’яттю й своєю власною історією насправді вільно і незалежно могли зайнятися лише після 1989 року. І від початку, згідно з власним свідомим рішенням наших тогочасних лідерів, українська спільнота не лише зосереджувалася на питанні власного мучеництва за часів ПНР або зверталася до пам’яті жителів пограниччя часів ІІ Речі Посполитої, але й у міру своїх можливостей брала участь в цьому діалозі. І як зустрічі в місті Подкова Лєсьна, так і семінар «Польща-Україна. Важкі питання» були таким елементом, в котрому Об’єднання українців у Польщі брало участь у рамках співпраці як з Осередком КАРТА, так і з МЗС Республіки Польща, Бюро національної безпеки, МЗС України та науковими установами. Отже є певна історія діяльності української спільноти в питанні, що таким безпосереднім чином не виходила на перший план.
Петро Тима. Фото: УСПР
Тут йдеться як про збереження пам’яті про депортацію в рамках операції «Вісла», так і про питання польсько-українських відносин. Однак, Петро Тима наголошує, від самого початку українська громада шукала таких подій і фігур, що би свідчили про польсько-українську співпрацю. І таким важливим елементом були спогади солдатів Симона Петлюри. Такі, зокрема, матеріали мали би зберігатися у Східному домі.
- Мене ця ідея місця, центру переконує. Тільки питання про більше число партнерів, аби це не обмежилося до кола тих, хто 20, 30 чи 10 років займаються діалогом…
Східний дім має функціонувати в Палаці родини Пшевлоцьких у Мордах неподалік міста Сєдльце. Розповідає очільник новоствореного Фонду «Східний дім» Міхал Пшевлоцький:
- Цей проект є результатом довгого міркування і довгої праці над його формою, адже історія цього проекту має вже двадцять років, коли Збіґнєв Ґлюза і покоління мого батька вперше таку концепцію створили. Безперечно, тоді ця концепція не могла бути втіленою в життя через ситуацію, що тоді склалася. Зараз, однак, це стало можливим. Те, що діється зараз – те, що ми почали і хочемо зробити – просто зараз стало можливим, а ми докладаємо зусиль, аби це також стало реальним. Праці дуже багато, але й можливості функціонування такого центру, по суті, безмежні. Отже, я не боюся того, що не буде чим зайнятися. Нам вдалося зорганізувати формальний бік цього проекту – декілька днів тому було зареєстровано Фонд («Східний дім» – ред.), а зараз ми вирішуємо якісь деталі, що вимагаються польським законодавством, аби наша організація могла розпочати свою роботу. Разом з цим, ми намагаємося заангажувати різні кола і зорганізувати різні дії, що були б паралельними з діяльністю самого фонду. Адже він насамперед займатиметься втіленням у життя проекту, пов’язаного з місцем (тобто Східними домом у Мордах – ред.).
Міхал Пшевлоцький. Фото: УСПР
- Існує надія, що така досить одноголосна згода на виникнення такого осередку, як мені здається, сприятиме успіху цього проекту. А те, що він може отримати підтримку з боку дуже багатьох середовищ, від багатьох людей, дозволяє оптимістично думати, що цей проект вдасться, і що ця концепція почне перетворюватися у живий організм.
Про те, як виглядатиме садиба Східного дому, говорить Збіґнєв Ґлюза:
- Це палац з офіциною (тобто господарчим будинком – ред.). Загалом це чотири тисячі квадратних метрів під дахом. Це збереглося протягом тридцяти років невикористання. Цей об’єкт досить зруйнований, але він стоїть. А до цього ще десять гектарів парку. Отже, це таке місце, що напевно вимагає відновлення, тобто декілька років роботи. Це настільки велике, що дає й величезні можливості. Планується, що там буде україномовний архів і загалом архів, присвячений Україні. Але це наразі далека перспектива. Натомість, оскільки ми розглядаємо всю цю справу як таку, що вже розпочинається, то, на щастя, ми можемо сказати, що початок буде вже зараз, попри те, що палац у Мордах ще не скоро стане доступним. Бо за двадцять кілометрів від міста Морди знаходиться Корчев, і там палац, повернутий власникам у 1990-х роках, вже відреставрований. Власники цього об’єкту, що створили фонд «Палац у Корчеві», заявили, що безкорисливо віддадуть крило цього палацу, аби українські, зокрема, зібрання могли розпочати свою роботу протягом найближчих місяців. Зі свого боку, ми сподіваємося, аби на початку травня, при нагоді двох річниць – 8 травня, тобто 75-ї річниці закінчення Другої світової війни, і 9 травня, тобто 100-ї річниці польського параду в Києві – беручи їх як важливі моменти Першої і Другої світових воєн, використати їх як привід, аби дати початок праці такого місця.
Артур Гарріс. Фото: УСПР
Артур Гарріс, представник родини Гаррісів, яким належить Палац у Корчеві, розповів, чому його родина бере участь у цьому проекті:
- Моя родина повернула палац вже на початку 1990-х років і протягом наступних 30 років працьовито його відбудовувала. І сьогодні ми вже на такому етапі, коли можемо сказати, що основна частина палацу вже відремонтована. Дуже часто у контексті такого роду ремонтів з’являються слова про часи колишньої слави, яку вдалося відновити. Ми, однак, не маємо ані найменших ілюзій, що колишньої слави вже не буде. Вона минула, і відомо, що її повернення є лише романтичною мрією. Однак, ми маємо надію на нову славу. І це саме те, до чого ми би хотіли наближатися. Притому, що така нова слава може бути пов’язана виключно з культурною діяльністю. І тому ми дуже радіємо, що пару місяців тому ми встановили співпрацю з Осередком КАРТА, що займається культурою на найвищому рівні, і що дбає про такий діалог, який ми також хотіли би якимось чином розвивати і до котрого якимось чином приєднатися. Тому, якщо йдеться про конкретні питання, ми вирішили створити в одному з крил палацу, що сьогодні не використовується, гуманітарну бібліотеку. Вона би працювала в нашому палаці на постійній основі. Але, звісно, цю справу треба розвинути ще далі і допомогти новоствореному Східному дому, аби невеличка частинка Мордів вже почала функціонувати. Тобто є декілька кімнат, що ми можемо виділити для української колекції та інших східних колекцій. Ми, щоправда, не маємо результатів експертизи, проте сподіваємося, що у співпраці з Осередком КАРТА ми зможемо професійно утримувати такі зібрання і вже протягом декількох місяців надати до них доступ дослідникам і решті зацікавлених осіб. Це також, свого роду, сусідська послуга, оскільки родина Островських, тобто родина моєї бабці, підтримувала дуже близькі, сусідські зв’язки з Пшевлоцькими. І ми сподіваємося, що тут також вдасться такі сусідські відносини підтримати й зробити на нашому Надбужанському Підляшші щось насправді вартісне.
Антон Марчинський