Хоча присутність жінок в армії вже нікого не дивує, однак військо довгими роками ігнорувало їхній потенціал і талант. Армія століттями була прерогативою виключно чоловіків, а зміни в цьому контексті приніс щойно злам XX і XXI століть. Коли у війську вже почали відбуватися гендерні зміни, раптом виявилося, що збройні сили — це відповідне місце для жінок. Про те, що армія — це добре місце для жінок, вирішив написати офіцер Збройних сил Польщі полковник Ґжеґож Каліцяк, наш сьогоднішній гість.
У своїй книжці Ви дали слово одинадцятьом жінкам, пов’язаним з військом. Це, зокрема, парашутистка, пілотка літака, контролерка авіаційного руху збройних сил, доброволиця Військ територіальної оборони, психологиня... Ці одинадцять історій об’єднані під промовистим заголовком книжки «Без потурань». Причому жінки самі розповідають про себе. Чому Ви вибрали саме таку форму?
- Я вибрав таку форму, тому що коли я писав одну з попередніх книжок, «Афганістан», то так само писав її на основі власного досвіду, але я теж хотів дати голос людям, котрі або не хотіли написати власну книжку, або не могли, або боялися, або просто не відчували такої потреби, а ці люди мали дуже цікаві історії. Тож я просто дав голос солдатам, котрі там зі мною служили. Книжка «Афганістан» мала дуже позитивну оцінку читачів, на презентаціях багато хто до мене підходив і казав, що це неймовірно, яких цікавих людей мені вдалося знайти. Але я пам’ятаю такого солдата, котрий мені просто подякував за те що міг розповісти свою історію. Його історія була справі дуже цікавою і надихаючою. У наступній книжці про Балкани я теж вирішив дати голос людям. Так само - з книжкою про жінок в армії. Знаєте, мені було би важко писати, опираючись на власний досвід, оскільки я не жінка. Натомість я працював разом з жінками, і тому вирішив запросити їх до того, щоби вони розповіли про себе.
Жінки, які є героїнями Вашої книжки, виконують в армії різні завдання і мають різні професії. Ви мали таку мету — щоби показати, наскільки військо різноманітне?
- Моєю метою було розповісти ці історії так, щоби вони зацікавили читача. Натомість, справді, коли я вже мав кандидаток, котрі хотіли розмовляти... адже треба сказати прямо — не вистачить, що я хотів щось там собі написати, треба було знайти героїнь, які хотіли розповісти свої історії. Я хочу дуже подякувати своїм героїням, що вони відкрилися і розказали свої історії, адже для цього потрібна відвага. Армія — ієрархізована структура, тому завжди є якесь побоювання: а що на це скаже командування, як зареагує? Я намагався підтримувати своїх героїнь, додавати їм відваги. Я теж розмовляв з командуванням моїх героїнь — щоби не було таких ситуацій, мовляв щось робиться за плечима командира. Командування погодилося на участь цих одинадцяти військових у написанні книжки. Ви згадали про те, що мої героїні виконують дуже різноманітні завдання. Так, це різні професії. Завдяки цьому, маю надію, нам вдалося показати, що армія — різноманітна, і що тут служать не тільки так звані файтерки, тобто жінки, що воюють на першій лінії фронту. Файтерки теж є, але теж працівниці адміністрації. Адже в армії важливою є служба на кожному рівні, і в логістиці, і в паперах, і на полі бою. А жінки служать в армії на різному рівні — і в командуванні, і в таких стереотипно кажучи, чоловічих професіях, як парашутист, і в адміністрації. Причому, на кожному рівні жінки досконало себе проявляють.
Армія асоціюється з війною. А війна — часто чуємо — це чоловіча справа...
- Мені часто доводиться чути — війна брудна, і жінці там не місце. Так, погоджуюся: війна є брудною, тут навіть немає про що сперечатися. Але факти такі, що війни ведуться від початку нашої історії, і вже віддавна не було року, щоби десь у світі не точилася війна. Я промовчу про великі світові війни, про які ми всі знаємо і наслідки яких відчували наші дідусі й бабусі. Натомість малі, локальні війни ведуться у різних точках нашого глобусу. І жодна війна не виключає жінок. У війні беруть участь як чоловіки, так і жінки, і так само — на жаль, діти. У війнах бере участь все суспільство. Нема такої можливості, щоби жінки були відмежовані від війни. Звісно, ідеальний світ виглядав би так що воєн взагалі немає, але ж ми — реалісти і знаємо, що це радше неможливе. Я зацитую такі слова: «За мир найпалкіше молять ті, хто брав участь у війні». Теоретиків війни вистачає — вони сидять за столами, переглядають фотографії й пишуть яка війна трагічна. Натомість насправді знають якою є війна ті, хто її бачив і хто брав в ній участь.
Ви сказали, що доводилося чути про те, що жінкам не місце на війні. Раніше теж вважалося, що жінкам не місце в армії. Адже армія — це чоловіче заняття, а військовий — це чоловіча професія.
- Колись, справді, такий поділ був. Стереотипно професії ділилися на чоловічі та жіночі. Вважалося, що медсестрою може бути тільки жінка, бо жінка краще опікується хворими. Але ж були теж медбрати, їх було непорівнянно менше. Але якщо ми подивимося, як змінилася професія медсестри - наприклад, вона розширилася на медичних рятівників, а серед медичних рятівників є багато чоловіків. Отже, тут гендерний баланс поволі вирівнюється так само — з армією. Є держави, котрі вже віддавна роблять ставку на жінок, а тепер прийшов час і на Польщу. Звісно, польська армія відкрилася на жінок не з року на рік, це все відбуваться поступово. Я вважаю, що це добре, і що у війську повинні бути як чоловіки, так жінки. Потрібно розповідати про жінок в армії, і вони самі повинні про себе розповідати — як їм працюється, у чому саме полягає їх служба. Знаєте, про жінок у війську говориться тільки тоді, коли з’являються проблеми — мобінг або сексуальне насилля. Безперечно, кожну таку ситуацію необхідно показувати і карати винних. Натомість теж варто розповідати про щоденну службу в армії, де чоловіки і жінки доповнюють одні одних. Я вважаю, що армія не є тільки для чоловіків, вона для тих, хто хоче служити нашій спільній Польській Республіці.
Натомість Ваші співрозмовниці, коли говорять про армію, то наголошують, що тут справді, «без поблажок», «без потурань», всі рівні — чоловіки і жінки. Цю рівність видно хоча б у заробітках.
- Заробітки - рівні, але відповідно до рангу. Бо рядовий, будь він жінкою чи чоловіком, отримує одну зарплату, капітан, незалежно від статі, — іншу. Маємо відповідну сітку зарплат, залежно від рангу. Але коли говорити про стать, то вона не має жодного значення. В армії ніколи не буде ситуацій, щоби жінка менше заробляла на тій самій посаді і за ту саму службу, що чоловік. У цивільному житті з такою гендреною рівністю буває по-різному, я це знаю. В армії таких ситуацій немає. Звісно, це ієрархізована структура, але тут кожен має рівні шанси. Я служу у війську вже 28 років, і за цей час пройшов через різні відділи, контингенти, звісно, були різні ситуації, але одне залишалося незмінним — тут кожен має рівні шанси.
Про що розповідали Ваші героїні?
- Жінки розповідали свої історії, пережиття. Вони не говорили про стратегічні питання, які впливають на безпеку держави. Жінки розповідали про себе, про те, що їх схилило піти служити в армію. Вони теж розповідали про свою службу, в чому вона полягає. Звісно, вони розповідали наскільки могли розповісти — адже мої співрозмовниці мають різні посади і виконують різну службу. Я теж ставив перед собою таку мету, щоби зацікавити армією ширше ґроно жінок і додати відваги тим жінками, котрі вагаються — варто чи не варто іти в армію, чи там їхнє місце. Є теж історії жінок, котрі служать у Військах територіальної оборони, тобто вони мають свою роботу сім’ю і так далі, а одночасно — теж служать батьківщині.
Кому цю книжку адресуєте?
- Я її адресую широкому ґрону. Я хотів би, щоби її прочитали військові, котрі ще не переконані щодо того, чи жінки повинні служити в армії чи ні. На щастя, таких людей, котрі вважають, що жінки не поивнні іти в армії, є щораз менше. Я цю книжку адресую теж чоловікам і партнерам моїх співрозмовниць і взагалі — жінок-військових. Книжка адресована усі, тож заохочую її прочитати.
Запрошуємо послухати звукову версію передачі у доданову файлі
PR24/Яна Стемпнєвич