Українські солдати, які приїжджають на реабілітацію в центр «Добрий брат», дивом уникнули смерті. Вони підривалися на мінах і виживали в боях, в яких гинули сотні людей. Однак при цьому вони отримали важкі травми. Польща ж дала цим солдатам надію на повне одужання.
Ідея надавати допомогу військовим народилася в 2014 році, коли в Україні спалахнула війна. Перша група українських солдатів, яким була надана допомога в центрі «Добрий брат» в Поморському воєводстві, складалася з 35 осіб, і кожен з них потребував реабілітації, розповідає голова Фонду «Добрий брат» (Fundacja Dobry Brat) Якуб Марковський:
- Тоді ми зрозуміли, що хочемо якимось чином допомогти постраждалим. Спочатку ми хотіли запросити до Польщі дітей, чиї батьки загинули під час розгону протестувальників на Майдані Незалежності або на війні. Однак, оскільки такою діяльністю в Польщі займалися органи місцевої влади, то ми почали шукати інші способи допомогти, не передаючи гроші, тому що ми не повністю були впевнені, що вони будуть витрачені за призначенням. Нам запропонували взяти на реабілітацію поранених українських солдатів. Так все і почалося в 2014 році, ми продовжуємо цим займатися і сьогодні. З минулого року центр не працює через COVID-19. Ми не можемо працювати під час епідемії коронавірусу. Ми не приймаємо пацієнтів. Ми не хочемо піддавати ризику ні свій персонал, ні військових. Однак за весь час ми допомогли понад 300 людям.
За перебування в Польщі та реабілітацію першої групи поранених солдатів заплатив батько Якуба Марковського, підприємець Маріуш Марковський, який є співзасновником фонду, та його знайомі з України і Польщі.
- Потім приватні особи почали пропонувати нам свою допомогу. Національні меншини, які проживають в Польщі, виділяють на це гроші. Завдяки цій допомозі хлопці можуть до нас приїжджати.
На лікування в центр приїжджають чоловіки у віці від 18 до 50 років і більше з травмами опорно-рухового апарату і нервової системи, ампутацією рук і ніг. Процедура проста. Кандидати на реабілітацію та лікування відбираються при співпраці з Генеральним штабом України, а останнім часом - і з українськими волонтерами.
- У солдатів, які до нас приїжджають, найрізноманітніші історії. Наприклад, в нашому центрі проходив реабілітацію військовий, який був поранений. Коли його везли в машині швидкої допомоги, то їхню машину обстріляли вдруге. Всі, хто перебував у машині швидкої допомоги, загинули. Оскільки він лежав у машині, то йому вдалося вижити. Через якийсь час його знайшли.
У нас проходив реабілітацію хлопець на інвалідному візку. Він отримав звання Героя України. Він рятував свого товариша під снайперським обстрілом, був поранений. Скільки хлопців, стільки й історій.
У нас в центрі були волонтери. Була у нас одна мила волонтерка, про яку я досі згадую з теплом. На жаль, вона наїхала на міну, в результаті чого втратила обидві ноги. Вона їхала до родин, які потребували допомоги.
Своєю історією з Українською службою Польського Радіо поділився український військовий Михайло Ляля, який проходив реабілітацію в центрі «Добрий брат».
- Я з України, Львівської області. На даний момент я служу в Збройних силах України. В 2015 році я потрапив під обстріл під Дебальцевим. Зараз я переміщаюся на інвалідному візку. Я вже не один раз був на реабілітації в «Доброму браті». Цей реабілітаційний центр допоміг мені у фізичному плані.
Український військовий Михайло Ляля. Фото з приватного архіву
З 2012 року Михайло Ляля служив за контрактом в Збройних силах України в Яворівській 24-й бригаді. На фронт він потрапив у березні 2014 року. Михайло розповів, що саме з ним трапилося під час обстрілу в 2015 році.
- Я дуже мало пам’ятаю, але з того, що пам’ятаю, і зі слів побратимів я можу сказати, що ми відбивали атаку у населеному пункті Логвиново зі сторони Дебальцевого, наші хлопці звідти відходили. Почався обстріл, наш командир поїхав уточнити задачу, яку ми мали далі виконувати. В той момент, як наш командир відлучився, почався сильний обстріл із «Градів». Наші БМП почали відходити. Коли вони відходили, ми їх прикривали. Коли я вже вилазив зі своєї бойової машини піхоти, біля мене, буквально в двох метрах, зірвався снаряд «Граду». Я отримав поранення в голову і в руку. Рука була поранена несильно, це була мінно-вибухова травма, а голову влетів осколок. Ми поверталися в підвал, що розташовувався в двоповерховій будівлі. Ми там деколи переховувалися, коли були сильні обстріли. Коли ми туди поверталися, то на 2-3 хвилини зупинився обстріл. За нами приїхала наша машина – білий броньований джип-пікап Nissan. Зараз солдати користуються пікапами Nissan і Volkswagen. Нас 11 чоловік погрузили на кузов Nissan’a. Ми від’їхали якихось 200 метрів і в нашу машину влетіла міна з 120-го міномета. Передні колеса пішли кувирком, ми по інерції полетіли через капот, через кузов по асфальту, по дорозі. Нам назустріч їхав наш танк, який їздив перезаряджатися. Він їхав без увімкнених фар, він нічого не бачив, наша машина потрапила під танк, вона перетворилася на консервну банку. На щастя, всі залишилися живі, але я тепер на візку.
Михайло Ляля потрапив до реабілітаційного центру «Добрий брат» завдяки допомозі українських і польських волонтерів.
- Сестра Романа Сенека з «Небесної сотні» Леся Лисяк допомогла мені потрапити в реабілітаційний центр у Польщі. Вона зв’язалася з польськими волонтерами. Польські волонтери подали мої документи Маріушу Марковському. Він передивився мої документі і сказав: «Добре, я візьму його на реабілітацію». Я був на реабілітації у Польщі декілька разів. Перший раз я потрапив на реабілітацію у серпні 2018 року. Курс фізичної реабілітації проводився кожен день, окрім суботи і неділі. З нами працювали польські реабілітологи, медсестри. У мене немає проблем із польською, тому що я нею вільно володію. Для мене не було проблемою знайти з ними спільну мову. Якщо в когось із побратимів були якісь проблеми із перекладом, то я їм допомагав.
Окрім фізичної реабілітації фонд «Добрий брат» намагається познайомити українських військових із польськими реаліями, щоб трохи їх відволікти від тяжких спогадів та фізичного болю, додає Якуб Марковський, голова фонду.
- В рамках так званої інтелектуальної терапії, під цим виразом я маю на увазі відпочинок від усього, у вільні від реабілітації дні ми організовуємо поїздки в навколишні населені пункти, наприклад у Ґданськ, Торунь, щоб хлопці відвідали інші міста, відволіклися. У них є можливість подивитися, як у нас виглядають магазини, познайомитися з нашою культурою. До нас в центр приїжджають різні музиканти, які хочуть представити українцям нашу культуру. Хлопці тут не тільки лікуються, а й відпочивають.
Михайло Ляля також згадує, що у хлопців була можливість відвідати деякі польські міста.
- Мені важко бути цілий день на візку, та й взагалі це не дуже корисно сидіти цілий день на візку, але пан Якуб возив нас в різні міста. Мі їздили до замку, в костели, він організовував для нас екскурсії. Про Польщу в мене залишилася дуже хороші спогади. Якби була можливість, я б без вагань повернувся туди ще раз.
Незважаючи на отримані поранення, солдати, що проходили реабілітацію в центрі «Добрий брат», усвідомлюють, що могло бути ще гірше, і після одужання вони повертаються захищати Батьківщину.
- 75% побратимів, які були зі мною в Польщі останній раз, зараз служать в Збройних силах України.
Михайло Лял під час Ігор нескорених. Фото з приватного архіву
Травма, яку отримав Михайло Ляля, не зламала його сили волі, він бере участь в Іграх нескорених – міжнародних спортивних змаганнях в паралімпійському стилі.
- Для мене це психологічна програма. Це можливість з кимось познайомитися, поспілкуватися, розвиватися. Це розширяє твій кругозір. Я вирішив взяти участь в Іграх, щоб більше дізнатися про пересування на візку, про реабілітацію, які вправи були для мене кращими, а які краще не робити. Це можливість позайматися з реабілітологами. На Ігри з’їждаються люди зі всієї країни, у яких різні травми, кожен ділиться своїми враженнями, інформацією, досвідом в реабілітації, пересуванні, побуті. Що ж стосується самих Ігор, то там представлені різні види спорту, в яких можна себе показати і проявити. Зараз, наприклад, у Facebook іде реєстрація на Warrior Games, які проводять Сполучені Штати. Я хочу зареєструватися для участі. Там представлено більше видів спорту. Я обрав два. Сподіваюся, що все буде добре. Відбір буде проходити у Львові в квітні-травні. Національний відбір до Національної збірної України пройде у Києві, а самі змагання будуть проходити з 12 до 22 вересня в штаті Флорида.
Дар'я Юр'єва