Гостя Української служби Польського Радіо - Алєксандра Мюллер. Жінка щоденно працює з пенсіонерами. Вона - керівниця Будинку літніх людей з денним стаціонаром Senior – WIGOR в Злотуві. Алєксандра Мюллер - одна з ініціаторок зустрічей пенсіонерів із хлопцями з Молодіжного центру соціальної терапії. Підлітки часто приїжджали до Будинку літніх людей на свята, спільні заняття, або, щоб допомогти в садку, що знаходиться на території закладу. Разом із працівницею Молодіжного центру соціальної терапії Доротою Пулторак-Сєґ Олександра Мюллер вирішила взяти участь у конкурсі соціальних інновацій, спрямованих на підтримку жертв нацизму. Конкурс був оголошений Фондом «Stocznia» разом зі спонсором – фондом із Берліну FVZ. Ця організація займається збереженням пам’яті про жертв нацизму.
У нас в Будинку літніх людей є такий пан Мар’ян Гриневецький. Він – наш герой. Проклятий солдат, партизан. Він – унікальна постать. В грудні йому виповниться 91 рік. Ми почали шукати приводи для зустрічей хлопців із паном Мар’яном, щоб вони не тільки розмовляли одне з одним, як це відбувалося раніше. Для нас було важливо, щоб пан Мар’ян відчув себе важливим, працездатним, щоб він зрозумів, що може бути прикладом для когось, що хтось хоче його послухати, спеціально приходить на зустрічі з ним.
Що ж стосується молоді, то цим хлопцям іноді буває важко у житті. Ми хотіли, щоб вони під час зустрічей із паном Мар’яном, могли послухати цікаву людину, щоб вони зрозуміли, що можуть вплинути на самопочуття іншої особи, можуть зробити їй приємно. Ми намагалися зробити так, щоб підлітки відчули відповідальність за іншу людину, налаштувалися на лад другої особи. Для нас найголовніше було, щоб вони були активними, креативними й розмовляли одне з одним.
Під час чого вони мають розмовляти? Алєксандра Мюллер та її колега Дорота Пулторак-Сєґ вирішили, що хлопці разом із паном Мар’яном під керівництвом досвідченої особи можуть разом реставрувати старі дерев’яні меблі. Цей проєкт вони назвали Majstersztyk. Саме це слово прийшло у польську мову з німецької.
Majstersztyk – це «шедевр». У нас в Будинку літніх людей була уже, на жаль, покійна пані Божена Едельтраут, вона мала німецьке коріння. Це вона сказала підліткам: «Хлопці, послухайте, є таке слово majstersztyk». Їм так сподобалося, що ми змінили назву нашого проєкту.
Взагалі, недалеко від Злотува під час поділів Речі Посполитої проходив кордон. В Злотуві є багато людей, які мали якийсь зв’язок із Німеччиною, наприклад, їхня сім’я була звідти. Також у місті жили люди, які стали жертвами гітлерівської Німеччини. Історія цього місця дуже складна.
Цим «шедевром», majstersztyk, став стіл. Однак Алєксандра Мюллер зазначає, що, окрім реставрування, хлопці та пан Мар’ян мали додати до цього предмету особисті речі літнього чоловіка, щоб ця річ нагадувала про нього.
Пан Мар’ян приніс свої фотографії, на яких він молодий. До речі, окрім того, що він боровся проти нацизму, він також боровся проти комунізму. Так склалася його доля. Він показував ці фотографії хлопцям. Потім вони їх відсканували і додали як елементи декору. В них все вийшло. Вони зробили стіл.
Чому стіл? Тому що він об’єднує людей. Разом із паном Мар’яном вони зробили круглий стіл. До столу приклеєні фотокартки. Також на ньому вирізьблений вираз, який нам всім подобається: «Люди будують забагато стін і мало мостів».
Окрім столу, вихованці Молодіжного центру соціальної терапії разом із літніми людьми відреставрували ще одну річ, що разом зі столом зараз знаходиться в польській столиці під наглядом Фонду «Stocznia».
Також хлопці разом із бабусею Франею, яка пече печиво, зробили невеличку шафу з двома шухлядами. Літні люди не з’являються в нашому проєкті нізвідкіль. Бабуся Францішка – також жертва нацизму. Їй майже 100 років. В неї був брат, який раптово зник. Відомо, що німці шпигували за ним якийсь час. Він був партизаном. Насправді сім’я так ніколи й не дізналася, що з ним все-таки трапилося. Окрім того, що він сам був жертвою нацизму, його сім’я також. Багато сімей були переселенні, або підірвали здоров’я, або втратили членів родини. Всі вони – жертви нацизму. У випадку бабусі Францішки вона не безпосередня, але все ж жертва нацизму.
Вона пече чудове печиво. В Будинку літніх людей Senior – WIGOR ми його назвали «печиво від бабусі Франі». Вона має свій власний рецепт. Цей рецепт вона передала молодшим господиням, у тому числі і нам. Печиво бабусі Франі таке смачне, що ми його печемо на різні заходи, які проходять в нашому Будинку літніх людей. Ми пригощаємо ним людей, яких запрошуємо до нашого закладу. На одному заході, присвяченому прийомному батьківству, ми пригостили терапевток нашим печивом. Там також була маленька дівчинка. Вона ходила і питала всіх: «Де бабуся Франя?». Потім один із присутніх чоловіків запитав її: «Дівчинко, що ти хочеш від бабусі Франі? Навіщо ти її шукаєш?». Вона відповіла, що хоче їй подякувати за таке смачне печиво. Вона сказала, що хоче побачити бабусю Франю. Вона ж у цей час була вдома. Це було настільки мило. Ця дівчинка так і не побачила бабусю Франю, але її печиво вже їй запам’яталося.
Ми зробили з хлопцями спеціальну шафу із шухлядками. В одній з них лежить таємничий рецепт цього печива. В іншій – фото бабусі Франі.
Меблі можуть бути різними. Це може бути й стіл, і шафа. Ми робили із пенсіонерами також кутову шафу. Також ми робили шафу на 650-річчя Злотува. Кожного разу – різна причина. Головне, щоб ми могли щось залишити після себе. Щоб побачивши фото літніх людей, стороння особа звернула на них увагу і захотіла дізнатися більше про історію життя цієї людини.
Естетичну частину ми залишаємо для професіоналів, адже хтось любить червоний колір, хтось – блакитний, а ще хтось – чорний. Важливо, аби ремісник допоміг нам з мистецькою складовою виробу.
Стіл і шафа – це дві конкретні речі, що ми зробили для Фонду «Stocznia» і Фонду FVZ в рамах конкурсу під назвою «Ініціатор допомоги».
Під час карантину пенсіонери з Будинку літніх людей разом із підлітками з Молодіжного центру соціальної терапії поїхали разом до мосту, щоб провести час на свіжому повітрі.
Повітря, молодь, ліс. Було чудово, тому що тільки починалася весна. Це все було в рамках нашого проєкту Majstersztyk. Режисер Бартош Тризна зняв для нас відео з цієї поїздки. Це відео було потрібне для конкурсу «Ініціатор допомоги».
Я та Дорота Пулторак-Сєґ стали лауреатками цього конкурсу, що проходив по всій території Польщі. Інновації, що презентувалися в рамах конкурсу, були дуже різними. Хтось звертався до ігор, хтось - до сувенірів, екскурсій, підтримки, залучення до волонтерської допомоги жертвам нацизму. Ми ж вигадали щось суттєве. Під час зустрічей підлітків із паном Мар’яном вони пили каву, чай, їли солодощі, пан Мар’ян розповідав щось, молодь вчилася від нього. Взяти хоча б стіл, їм треба було його відшліфувати, очистити. Вони працювали й руками, і головою. Спільна праця сприяє розмовам. Потім, коли вони пили разом каву, то питали, чи потрібно пану Мар’яну долити кави, налити молока. Це було дуже мило. Ми були дуже задоволені. Всім сподобалося.
Дар'я Юр'єва