На початку війни три міста поблизу Києва - Буча, Ірпінь і Гостомель - стали справжнім щитом для української столиці. Місяць вони були під окупацією росіян. На початку квітня фото зі звільнених міст облетіли увесь світ, сотні загиблих мирних жителів на вулицях, знищені будинки, дороги, знищені міста...
Ті, кому вдалося виїхати з-під окупації, кажуть, що це було чудо.
Ось що розповідає Євгенія з Бучі:
«Дев’ять днів… Це було жахливо… Я втратила віру. Перших сім днів я сиділа просто в підвалі, я завмерла. Я не могла рухатися. В мене був стрес, адже попереджали, що кадирівці, зокрема, ходять і ґвалтують. Вони входять в будинки… Ясна річ, вбивають. Але, якщо не вбивають, то може ще щось дуже нехороше статися… Я дуже боялася, що відкривали двері, брати чи тато виходили… Я не могла готувати, я взагалі не могла рухатися, я просто сиділа в підвалі. Все робили мої брати і тато. Ще була надія, якщо чесно, що ми виїдемо. Коли зник зв’язок і коли вже почали летіти ракети над нами, і це все було на Ірпінь… Сидячи в підвалі, де не так сильно чути постріли, ми чули ці ракети… Вони настільки гриміли, що на матраці в підвалі ти просто присідав… У наступні дні було ще гірше, ми постійно сиділи в підвалі, ми зрозуміли, що ми вже під ними [російською окупацією – ред.]. Чесно кажучи, у той момент у мене вже не було надії».
*У репортажі використано пісню польського гурту "Dziczka" - "Щасливая тая путь.."
Запрошуємо послухати репортаж у доданому звуковому файлі
Мар'яна Кріль