Знайомтеся, киянин Володимир Хоменко, який мешкає у Польщі з 2011 року, зараз працює у логістичній галузі. У вільний від роботи час він збирає пожертвування на польові аптечки та корм для тварин. Володимир згуртував довкола себе користувачів Фейсбуку з різних куточків світу, але про все по черзі.
- Володимире, з чого почалася твоя волонтерська діяльність?
«24 лютого, як ви знаєте, почалося повномасштабне вторгнення військ російської федерації на територію України, моєї рідної України, і перші два дні для мене минули у такій інформаційній блокаді. В тому сенсі, що я дві доби безперервно читав новини, намагався зрозуміти, намагався усвідомити, але третього дня, 26 числа, я прийняв рішення щось робити. Тому що я усвідомив, що сидіти і дивитися – це, по-перше, ніяк нікому не допоможе, і я зрозумів, що мені від цього стає дедалі гірше і гірше, фізично й емоційно».
Поштовхом до дій став похід до ветеринара. Один із трьох песиків Володимира має хронічну хворобу. Під час чергового огляду у ветеринара лікар виписав рецепт для чотирилапого пацієнта на сто злотих. Натомість грошей за ліки з Володимира не взяв, запропонував віддати їх на потреби українців. Володимир відразу зрозумів, що ці гроші підуть на рятування життя.
Оскільки раніше Володимир цікавився тактичною медициною, проходив відповідні курси, тому зі зрозумінням, наскільки важливим є надання першої медичної допомоги, особливо зупинка кровотечі у польових умовах, почав пошук джгутів та перев’язувальних матеріалів для комплектування аптечок на передову. Володимир склав перше замовлення на дві тисячі двісті дев’яносто шість злотих.
«І потім подумав: добре, може хтось із моїх друзів, товаришів, знайомих допоможе мені, тому що я це ж зі свої коштів замовив, може хтось теж захоче до цієї ініціативи приєднатися. Смішно, ми всю цю суму зібрали приблизно за 30 хвилин».
У соціальній мережі Фейсбук Володимир розмістив пост з переліком речей, куплених за власний кошт, а також із проханням небайдужих людей приєднатися. Цитую: «Зараз йде боротьба за час, на жаль, навіть у Польщі лишилися рештки запасів, тому що є величезний попит. Не кажучи вже про те, що дуже важливо якнайшвидше відправити їх в Україну. Тим, хто може допомогти навіть одним злотим, буду дуже вдячний. Тому що ці необхідні комплекти до тактичної аптечки рятують життя, зупиняючи кровотечі при травмах кінцівок або грудної клітини. Як тільки прийде посилка, я відправлю її в Україну для розповсюдження за допомогою волонтерського руху „Volunteer Movement”. Дякую всім за підтримку. Бо людське життя є найвищою цінністю. Давайте разом спробуємо врятувати ці життя».
«Мені почали писати активно люди, пересилати кошти, і я був здивований. Це не зупинилося на тих двох з половиною тисячах злотих, тільки кошти надходили знову і знову, у мене люди запитували: „Чи продовжуєш і далі збирати кошти?” – я казав: „Так”, і, коли приходили гроші, я знову складав замовлення. Я за перший день склав – у перший чи другий день – до чотирьох замовлень. Постійно надходили кошти. Спочатку на дві з половиною тисячі, потім п’ять тисяч, ще і ще, тобто ці кошти надходили. Спершу я намагався вести облік, тобто ім’я, прізвище кожного, хто висилав гроші, я окремо записував до таблиці Еxcel. Трьома днями пізніше я просто записував загальну суму, що надходить упродовж дня, тому що мені просто бракувало часу. Я робив усе сам».
На початках такий детальний облік вівся для того, щоб написати кожному слова подяки, але досить швидко стало очевидним, що доцільніше робити загальні пости вдячності та звітувати людям, на що саме було витрачено їхні кошти. Як каже волонтер, усі ці пожертви – велика відповідальність.
«Що в усьому цьому процесі особисто для мене було важливо – це абсолютна прозорість, тому що це кровно зароблені гроші. Люди дуже багато працюють для того, щоб заробити гроші в наші часи. Я сам для себе хотів, щоб у мене була чиста совість, щоб було видно, на що я витрачаю ці гроші, котрі мені пересилають. Я викладав фотографії усіх рахунків, на що були витрачені гроші. Постійно публікую оновлення: що відбувається, що приїхало, що ми замовили, що ми вислали, як воно доїхало, потім як воно використовується, тобто вже безпосередньо фотографії того, як це було передано у військові частини. Особливо дуже-дуже приємно було отримати зворотний зв'язок».
Володимир поділився, що сил для ведення волонтерського фронту додають зворотні відгуки, коли зі шпиталів приходять повідомлення на кшталт «як же вчасно ми це отримали!», або коли бачить світлини, як домашні тварини їдять корм, що ще кілька днів тому сотнями кілограмів носив на власній спині – тоді і приходить усвідомлення, для чого все це робиться.
«Я бачив реальний результат своїх дій. Мені здається, це надзвичайно важливо. Багато моїх співробітників приїжджало допомагати мені тягати ці мішки, і вони самі були раді, вони казали: "Володя, ми це робимо не тільки особисто для тебе, але теж для себе, тому що ми хочемо відчути можливість якоїсь більшої допомоги". І люди керуються альтруїзмом, щоб не просто гроші переслати – хоча це дуже багато, дуже багато, підкреслюю – але ще дати більше з себе, вище себе. Це мене так приємно вразило. Якщо є можливість, я увесь час дякуватиму польському народові, кожній людині: чоловікові, жінці, дитині за цю підтримку. Практика показала: польське суспільство стало для українського чи не найліпшим помічником і другом у тяжкі, неймовірно тяжкі часи для усіх нас».
Своїх співвітчизників, які живуть за межами України, Володимир закликав не впадати у відчай, не піддаватися страху, самоїдству чи лютій ненависті до ворога – усі свої сили і увагу, особливо зараз, варто спрямувати на цілі, які приносять користь українській стороні.
«Хтось відчував, як і я, докори сумління, що я тут знаходжуся, у європейській країні, де все відносно спокійно, а там мої друзі у бомбосховищах, батьки. І було відчуття, що я там маю бути з ними. Але я хочу сказати усім, хто має такі сумніви, як мені сказали інші волонтери: за кожним військовим, який захищає наші сім’ї, стоїть людей з двадцять, які допомагають. Допомагають в екіпіровці, допомагають емоційно, допомагають з харчуванням, з усією рештою. І ми повинні бути тими людьми, на своїх місцях, де від нас буде найбільша користь».
Фонд «Volunteer Movement», про який ми нещодавно згадували, був заснований у 2014 році. В цьому волонтерському русі є друзі та родичі Володі, тому співпраця не стала випадковою. Отож, вони відповідають за логістику куплених речей вже на території України. Мене зацікавив технічний момент – як з Варшави ці речі потрапляють до України? Нагадаємо, ми говоримо про тонни медичних засобів, електроніку і тонни корму для тварин. До речі, корм у довоєнні часи імпортувався переважно з-за кордону, тому тепер волонтери шукають їжу не тільки для собак чи котів, але й для кроликів, морських свинок і папуг.
«Як це було? Просто почався пошук серед друзів. Першими допомогли мої друзі з Тай-чі [школа китайського бойового мистецтва – ред.], які допомогли організувати машину до кордону, потім з пригодами це передавалося через кордон. Але все ми робили офіційно. У нас були, у нас є документи, які дозволяють передавати такого виду медзасоби, засоби захисту через кордон. Зараз взагалі дуже спростили процедури. Зрештою, потім налагодили передачу до Львова, а зі Львова це відправлялося потягом до Києва. Але суть не в кількості, а суть в тому, що ми передавали те, що насправді необхідне, і передаємо. Тобто, це засоби захисту, як от наколінники, налокітники, шкарпетки, термобілизна, якась одежа – це ж все почалося в лютому, це ж холодно. Плюс павербанки. Передавали рації. Потім до нас приєдналися хлопці з-за кордону: хтось із Данії, хтось з Казахстану, хтось із США».
Ось так, зі світу по нитці вдається збирати життєво необхідну допомогу. Як показав приклад Володимира Хоменка, варто зробити лише перший крок, тому що дорога з’явиться під ногами того, хто йде. Наснаги та завзяття кожному на його бойовому фронті.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Вікторія Левченко