Центр гуманітарної допомоги у Варшаві — найбільший європейський пункт допомоги біженцям з України, який був створений на базі торговельно-виставкового та конгрес-центру Global Expo. Центр, що діє за підтримки та координації уряду Польщі, має площу 150 000 квадратних метрів і здатний розмістити одночасно 20 000 осіб.
Нині там перебувають майже 1200 осіб. Це справжнiй «Гуманітарний хаб». Вiн не лише надає біженцям тимчасовий притулок, їжу та знаходить для них місце призначення в Польщі чи за кордоном, а й надає доступ до естетичних вражень та емоції, що пов’язані із зустріччю з мистецтвом. Про це свідчать виставки українських художників, відкриті в Центрі гуманітарної допомоги до Дня Незалежності України. Дехто із авторів особисто приїхали, що справило враження на тих відвідувачів із України, хто був змушений залишити свій дім, свою країну через російську агресію.
З цієї нагоди Ірина Завіша запросила до мікрофона одного з гостей, відомого київського журналіста та організатора і куратора частково представленого у Варшаві проєкту «Повертайся живим» Сергія Коміссарова.
«Ідея цього проєкту зародилася ще в лютому, з перших днів війни. Оскільки у нашому мистецькому об'єднанні більше 200 художників в Україні і ще близько 35 у п’яти державах світу, то ми вирішили у День Києва (28 травня) зробити масштабну міжнародну виставку за участі 125 митців. А потім з цією виставкою, яка була першою презентована в галереї "Хлібня" на території Національного заповідника "Софія Київська", поїхали по військових шпиталях. Після цього виставка побувала у Греції, Польщі і зараз збираємося їхати у Словаччину, Литву та інші Країни.
У Польщу приїхало 8 українських художників, серед них два народних. Зокрема, це Валерій Франчук — лауреат Шевченківської премії, це людина, яка мислить масштабом всесвіту. Другий народний художник України — Юрій Камишний. У нього є дуже символічні картини, приміром, коли донька чекає батька з війни. І ця ідея "Повертайся живим" об'єднала всіх художників, хоча роботи різнопланові», — зауважив Сергій Коміссаров.
Звичайно, у розмові не можна було не торкнутися теми, як живуть і працюють в Україні художники у часи війни. Адже війна позбавляє їх нормальних умов роботи, при цьому особливо вразлива душа людей мистецтва прагне висловити у творах всі почуття, що переповнюють, — як власні, так і всього українського народу.
Дуже зворушливою є картина «Молитва за Україну» Лесі Тищенко, членкині Спілки художників України. Під час зустрічі її переповнювали емоції.
«З 2014 року я їздила в АТО, волонтерила. Проводила під бомбардуваннями майстер-класи. У мене є робота "Сокол йде на ведмедя й задушить". А зараз у мене є думка, що ваш орел приєднується. І роблю зараз такий плакат, який хочу подарувати цьому центру», — зауважує Леся Тищенко.
А доки створюється плакат із соколом та білим орлом, пані Леся вирішила залишити Варшаві подарунок. Як відомо, дарувати треба те, що є найбiльш дорогим серцю, а для Польщі, яка робить стільки добра, нічого не шкода, тому й залишає у Варшаві картину «Молитва за Україну»
Пропонуємо прослухати повну версію матеріалу у звуковому файлі
Ірина Завіша