У методі дизайн-мислення йдеться про те, що, коли генеруєш ідеї, важливо, скільки їх генеруєш, а не які саме. Тому, що коли ти дозволяєш собі генерувати якомога більше ідей, ти розкриваєш свій мозок, свої думки до такого потоку, і в цьому потоці народжуються іноді навіть шалені ідеї, але на основі цих ідей дуже часто з’являються нові проривні продукти, інновації. Цілеспрямовано думати над одразу геніальною ідеєю — так наш мозок не працює.
Засновниками дизайн-мислення є компанія IDEO. У Стенфордському університеті є ціла школа дизайн-мислення, де це викладають і цього навчають не тільки студентів, але й компанії. Особливо часто цю методологію використовують компанії, націлені на інновації. Ця методика – проста, в ній немає чогось геніального, але вся геніальність — у простоті.
Дизайн-мислення складається з п’яти етапів. Перший — емпатія: потрібно повністю відчути, що насправді потрібно людині, для якої ти створюєш продукт, які в неї глибинні потреби. Дуже часто здається, що нам потрібне щось одне, а насправді — щось інше, але ми цього не усвідомлюємо. Що насправді зараз нам потрібно: реалізувати себе, допомогти Україні тощо.
Другий етап у дизайн-проєктуванні — визначити кореневу проблему. Третій етап — генерація ідей. І тут найбільший фан, головне — згенерувати якомога більше ідей і щоб ці ідеї були абсолютно крейзі. Дуже важливо візуалізувати свої ідеї. Це стосується і цієї методики та й загалом корисно візуалізовувати все, що маєш у себе в голові. Тоді воно отримує енергію життя, і потім ти можеш повернутися до цього, це втілити.
Четвертим етапом є прототипування — виготовлення маленького продукту з тої ідеї, яку ми обрали. Прототип вчить робити щось маленьке з підручних засобів, щоб просто потестувати, чи ця ідея є тим, що потрібно твоєму клієнту чи тій людині, для якої ти створюєш продукт. І власне, на п’ятому етапі, останньому, ми тестуємо і тестуємо так, щоб наш прототип зазнав невдачі. Якщо він зазнає невдачі, ми матимемо можливість його вдосконалити. Якщо ж ми очікуємо лише на похвалу, то не дізнаємося, які є недоліки нашого рішення, воно не буде успішне потім.
Багато українців проживає зараз у Польщі. І не лише ті, що приїхали через війну, але й ті, хто був тут раніше. Дуже багато молодих людей — знаю це по собі, бо я проживаю у Польщі від початку великої війни, — просто заморозились. Вони не розуміють, де їхнє місце тут, як себе знайти тут. Насправді ж це величезне поле можливостей: якщо ти є тут, ти можеш робити безліч речей, не потрібно чекати вдалого часу, потрібно робити те, що ти можеш робити тут, і потім використовувати це для свого подальшого життя.
У кожного є свій період «заморозки» і потім «розморозки». Потрібне усвідомлення: час, коли ти усвідомив, прийняв і тоді ти готовий до дій. Важливо, щоб, коли людина відчула, що вона вже «розморозилась» і має якусь енергію, щоб вона розуміла, куди цю енергію спрямувати. Може бути певна розгубленість через те, що інше, ніж вдома, середовище довкола, тому добре мати заздалегідь сценарій до душі, що далі робити.
У мене є досвід і в управлінні, і у власному бізнесі. Перший мій бізнес був спільний з батьком, сімейний, я почала його у 17 років. Далі мені дуже хотілося великої компанії, управління, команд. І я пішла в управління, пробула там 7 років, потім зрозуміла, що бізнес дає свободу і можливість творення — це те, що рідко коли отримаєш на управлінській посаді, хоча мені пощастило, я це теж мала. Проте мені хотілося створити щось своє і бути вільною у цьому творенні, тож я знову розпочала сімейний бізнес, цього разу — з чоловіком.
Мені здається, що зараз молоде покоління більш сміливе у своїх спробах, воно не боїться помилятися. У моєму поколінні було так, що якщо ти помиляєшся, то це вдаряє по репутації, тобі соромно про це сказати, тому, перед тим як зробити крок, ти десять разів подумаєш. Зараз можна бути більш сміливими, пробувати. У світі все так змінюється — з усіма глобальними подіями: ковідом, війною — жоден бізнес-консультант, отже, не скаже, спрацює ця ідея чи ні. Єдиний спосіб перевірити це — взяти і зробити маленький прототип.
Якщо ідея працює, варто брати й робити її. Зараз є багато і фінансових, і грантових можливостей, але передусім треба знати, що у твою ідею закохаєшся не тільки ти. Дуже раджу всім книжку Адріана Сливоцького «Давид перемагає» про те, як створювати невеликі, але класні, проривні продукти, які потім можуть масштабуватися і перетворитись у великі компанії. Я думаю, що зараз хороший період почати свою справу, бо весь світ нас підтримує і фактично всі необхідні контакти і знання – на відстані витягнутої руки: до кого ти не написав би, всі радо відгукуються, бо ти українець і всі хочуть допомогти.
У бізнесі, де я працювала управлінцем, готельному комплексі «ТAOR Карпати», власник був дуже відкритим, він розумів і розуміє, що бізнес — це не тільки про гроші, але й про вплив і на мікроспільноту, де бізнес працює, і загалом на країну. Тоді з нами працював письменник Богдан Коломійчук, зараз він у лавах ЗСУ. У нас з ним виникла ідея запросити в Карпати українських письменників, щоб вони тут писали якісь твори. У той час в Україні не було жодної сталої резиденції.
І ми так заснували «Карпатську літературну резиденцію». Це було виключно за кошти мецената. Ми три роки проводили цю резиденцію для письменників. Ми робили «мікс» з відомих письменників і початківців. Завдяки грантовій підтримці від Українського культурного фонду ми реалізували цей проєкт повномасштабно, так, як ми його уявляли на початку: з медіапідтримкою, з різними подіями. Це було класно. Коли ти засновуєш проєкт, то це, власне, той прототип, про який я говорила: це щось маленьке, ти дивишся, як воно працює, ти відчуваєш, що воно потрібне. Вливається якась нова енергія в цей проєкт – і тоді ти можеш його реалізувати таким, як ти його вимріяв 5 років тому. І це таке відчуття сатисфакції. На жаль, цього року грантові конкурси майже не відбуваються, тож ми чекаємо можливості знову податися в УКФ і прагнемо, щоб цей проєкт жив.
Розмовляла Олена Руда
Цілу розмову можна послухати в доданому аудіофайлі