Перші зустрічі жіночої групи 60 плюс позаду. У майбутньому учасниць зустрічей чекають заняття з рукоділля, розповіді про Варшаву та зустрічі з польками, що відвідують подібні заняття, організовані «Центром прав жінок». Детальніше про групу підтримки для українок в інтерв’ю Польському радіо для України розповість Малґожата Равіч-Рутковська.
Нещодавно ми помітили, що жінки старше 60 років опинилися в Польщі в винятково специфічній ситуації. Вони приїхали сюди з доньками, онучками й почуваються дуже самотніми. Вони опинилися у важкій ситуації. Вони приходять до нас, тому що ми організовуємо різні майстер-класи, курси польської мови. Разом з моєю колегою Людмилою ми почали обмірковувати створення групи для жінок старше 60 років, щоб раз на тиждень вони могли прийти сюди як до кав’ярні та поговорити. Ці зустрічі відбуваються вже протягом трьох тижнів щопонеділка. Я не веду ці заняття, цим займається Людмила, тому що я не знаю української мови. Однак я допомагаю Людмилі. Перші зустрічі були важкі, тому що вони були вступні. Жінки представлялися, тому що вони не були знайомі, однак на наступних зустрічах вони були більш веселі та милі. Вони разом дивилися фільм, вели дискусії. Ми плануємо у майбутньому під час цих зустрічей наближати їм Варшаву, розповісти їм, що тут можна відвідати, побачити, щоб вони могли відволіктися від тієї ситуації, в якій опинилися. Ми хочемо, щоб вони потоваришували й зустрічалися одне з одним у вільний час.
Перша зустріч, за словами пані Малґожати, стала вступною. Кожна учасниця ділилася своєю історією, як вона сюди потрапила.
Це була важка зустріч. Я була присутня під час усієї зустрічі, це були й сльози, і сміх. На мене це справило велике враження, але я можу тільки уявити, яке це мало значення для тих жінок. Кожна з них поділилася своєю життєвою історією. В мене склалося враження, що для жінок це стало своєрідною терапією. Це зрозуміло, що кожній з них було важко, їм потрібно було поділитися цим: розповісти, як вони сюди приїхали. У нас на зустрічі були присутні жінки з Бучі, з Миколаєва, з різних населених пунктів. Я тоді подумала, що найкращим рішенням стала б колективна терапія. Я вже обговорювала цю пропозицію з колегами з фонду, говорила їм, що це найважливіше. Українки трохи остерігаються. Вони вважають, що в цьому немає потреби. Вони не кажуть це прямо, але їх слова передала Людмила. Тому Людмила пропонує вигадати заняття, на яких би ми їх відволікли, розвеселили. Можливо, вона має рацію. Важливо не перестаратися у цьому питанні.
Пані Малґожата зазначає, що її колега пані Людмила добре знає жінок, що приходять на зустрічі, вона знайшла з ними спільну мову.
Я у цей час створила групу для жінок старше 60 років і запропонувала їй створити таку ж саму групу для жінок з України. Перші дві години відбувається зустріч групи для польок, а потім — українок. Ми обмірковуємо спільні заняття, але це має відбуватися пізніше, адже спочатку жінки мають добре познайомитися і потоваришувати одна з одною в межах своїх груп.
Людмила вигадує заняття для українок, однак, згідно з нашим задумом, ініціатива має надходити з другого боку, тобто від жінок, що приходять на ці заняття, щоб вони стали більш активними.
Пані Малґожата зазначає, що попри те, що наразі відбулося лише три зустрічі в обох групах, вже зараз помітні позитивні ефекти.
Всі жінки старанно готуються до зустрічі. Українська група більша. Вони гарно вдягнені. Вони приходять сюди, аби провести час із кимось, щоб не сидіти на самоті вдома. Це вже великий плюс — вони мають привід вийти кудись, зустрітися з кимось. Вони починають товаришувати, обмінюватися номерами телефонів. Це також можна вважати позитивним ефектом, адже це суспільна активність.
Пані Малґожата підкреслила, що на зустрічі у групах приходить більше українок, ніж польок.
На українські зустрічі приходить приблизно від 10 до 12 осіб, але це не ті ж жінки, а різні. Є постійний кістяк, але приходять нові жінки. Варто зазначити, що кожного разу все інакше.
Тим часом польська група тільки формується, тому що важче витягнути польок із домівок, відтягнути їх від телевізорів. До нас записалися дев’ять осіб, але іноді приходить лише троє жінок, іноді — шість. Це тільки початок.
Пані Малґожата, відповідаючи на запитання про вік учасниць, зазначила, що жінки старше 70 років також відвідують зустрічі.
Щодо жінок старше 80 років, то я не впевнена, адже ми не питаємо їх про вік, і не будемо це робити, якщо тільки вони самі не скажуть. Однак мені здається, що до нас приходить одна жінка, яка набагато старша за інших учасниць.
Говорячи про майбутні зустрічі польської та української груп, пані Малґожата додала, що українки відвідують курси польської мови.
Пенсіонерки також ходять на курси польської мови. Ми проводимо такі заняття. Ми не ділимо студентів на групи згідно з їх віком. Однак не всі пенсіонерки відвідують курси, адже їм важко. Можливо, на День Андрія ми організуємо спільну зустріч. Польки цікавляться життям жінок з України. Українки трохи соромляться, але ж ми все одно зустрічаємося, коли у польської групи закінчується зустріч, а в української тільки починається. Це вже перші зустрічі. Якщо в наступному місяці ми зробимо велику зустріч на 20 осіб за кавою та солодощами, то маємо придумати якусь ще якусь розвагу, аби було цікаво. Перегляд фільму не підійде. Треба говорити одне з одним або можна зайнятися рукоділлям. Треба ще це обміркувати, важливо, аби обом групам було цікаво. Це буде ще однією можливістю для українок повчити польську мову.
Дар'я Юр'єва